Заручники процесуального конвеєра: Як Закарпатський апеляційний суд перетворив презумпцію свободи на безстроковий абсурд

від | Лип 13, 2026 | Новини, Право, Публікації | 0 коментарів

Правосуддя в демократичній державі має бути щитом, що захищає основоположні права людини від свавілля державного апарату. Проте реалії української судової системи, особливо в регіонах, дедалі частіше демонструють протилежне: суд перетворюється на закриту корпоративну структуру, яка механічно штампує каральні рішення сторони обвинувачення. Наочним прикладом такої системної кризи стало кримінальне провадження №308/13443/23, що розглядається в Закарпатській області. Ця справа оголила глибинні пласти правової деградації: від ймовірної фальсифікації доказів правоохоронцями до відвертого ігнорування стандартів Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) колегіями суддів.

Коли найвище правове застереження — право на свободу та особисту недоторканність — стає розмінною монетою у процесуальних іграх, справа виходить за межі суто юридичного спору. Вона перетворюється на суспільний прецедент, що демонструє, як порушення прав людини в суді стає нормою, а платники податків згодом змушені сплачувати тисячні компенсації за бездіяльність і недбалість конкретних служителів Феміди.

Хронологія правового конвеєра: Як винятковий захід став безстроковим ув’язненням

Щоб зрозуміти масштаби процесуальної катастрофи, необхідно звернутися до сухої, але вражаючої хронології судових рішень. Фігурант справи, Євген Вікторович Дребітко, перебуває під вартою вже тривалий час, який за своєю тривалістю починає нагадувати повноцінне відбування покарання за вироком суду, котрий ще навіть не ухвалено.

Історія розпочалася ще у 2020 році. Тоді вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.09.2020 у справі № 303/3224/20, який згодом був залишений без змін Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду від 18.10.2023, Дребітка було засуджено за ч. 2 ст. 189 КК України до 4 років позбавлення волі. Суд чітко визначив: строк відбування покарання рахувати з моменту затримання — з 19.03.2020 року. Математика закону проста й безумовна: чотирирічний термін повністю сплив 19 березня 2024 року.

Проте замість довгоочікуваної свободи обвинувачений потрапив у нове процесуальне коло пекла за іншим кримінальним провадженням — №12022070000000140, де йому інкримінують ч. 2 ст. 255-1 та ч. 1 ст. 255-2 КК України. Разом із ним на лаві підсудних опинилися Олег Богданович Шморгун, Алекс Лейбович Шимонович та Олександр Володимирович Аленічев. Згодом до цього масиву доєднали справу №12023070000000153 стосовно Радіона Михайловича Каналоша.

Починаючи з березня 2024 року, закрутилася багатосерійна судова карусель продовження строків тримання під вартою без права внесення застави:

1. 04.03.2024 — Мукачівський міськрайонний суд обирає запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

2. 02.05.2024 — Колегія суддів Закарпатського апеляційного суду (ЗАС) у складі головуючого Івана Васильовича Стана, суддів Івана Степановича Феєра та Тараса Юрійовича Бисаги ухвалює перше рішення, яким залишає запобіжний захід без змін.

3. 30.04.2024 — Термін ув’язнення продовжується судом першої інстанції до 17 червня 2024 року.

4. 04.06.2024 — Проблиск законності: Мукачівський суд частково задовольняє клопотання прокурора і визначає альтернативу — заставу в розмірі 908 400 гривень.

5. 03.07.2024 — Цей проблиск жорстко гаситься апеляційною інстанцією. Колегія суддів під головуванням Ганни Василівни Фазикош, за участю Олени Анатоліївни Кожух та Михайла Васильовича Мацунича скасовує ухвалу про заставу й безальтернативно повертає обвинуваченого за ґрати.

Від цієї точки починається ера абсолютного процесуального автоматизму. Кожні два місяці захист б’є на сполох, заявляючи про відсутність ризиків та фальсифікацію обвинувачення, але Закарпатський апеляційний суд із завзятістю фабричного штампа ухвалює ідентичні рішення:

П’ятнадцять апеляційних переглядів! П’ятнадцять разів вищі судді Закарпаття копіювали тексти попередніх рішень, фактично розписавшись у власній неспроможності провести глибокий аналіз індивідуальних обставин справи. Тримання під вартою, яке за духом закону є винятковим та найбільш суворим заходом, перетворилося на зручний спосіб безстрокової ізоляції людини без винесення обвинувального вироку.

Празьке одкровення свідка Данашовського: Фундамент обвинувачення, побудований на піску

Будь-яке кримінальне переслідування має спиратися на залізобетонні докази. Органами поліції та прокуратури ключовим елементом звинувачення Дребітка у «злочинному впливі» та організації так званих «сходів» було поставлено свідчення Генріха Юрійовича Данашовського. Проте те, що згодом відбулося з цим свідком, повністю нівелює легітимність державного обвинувачення.

4 червня 2025 року у місті Празі (Чеська Республіка) Генріх Данашовський з’явився до нотаріуса та підписав офіційну письмову заяву. Зміст цього документа став справжнім вибухом для сторони обвинувачення.

З нотаріально посвідченої заяви свідка Г.Ю. Данашовського:

«Я надав завідомо неправдиві показання щодо Євгена Дребітка та інших фігурантів справи під жорстким психологічним тиском з боку керівництва Державної установи “Закарпатська установа виконання покарань № 9”, а також оперативних працівників поліції, Департаменту стратегічних розслідувань та прокуратури. Мене незаконно схилили до обмови. Від мене вимагали створити правдоподібну, але вигадану версію про проведення так званої “сходки” в стінах СІЗО. Натомість мені пообіцяли підписання вигідної угоди з прокуратурою та істотне пом’якшення покарання у моїй власній справі за обвинуваченням в умисному вбивстві за статтею 115 КК України. Заявляю: жодних правопорушень з боку Дребітка не було, події злочину не існувало, а матеріали кримінальної справи повністю сфальшовані правоохоронними органами у результаті організованої провокації».

Правова логіка підказує: якщо єдиний або ключовий свідок обвинувачення заявляє про тиск і фальсифікацію, суд зобов’язаний негайно переглянути доцільність утримання особи під вартою. Зі спливом часу ризики мають зменшуватися, а поява нотаріально завіреного документа з європейської столиці, де свідок перебуває поза зоною досяжності українських правоохоронців і говорить правду, руйнує «обґрунтовану підозру».

Проте для колегії суддів Закарпатського апеляційного суду — Фазикош, Феєра, Бисаги, Кожух та Джуги — цей факт не став приводом для зміни процесуального курсу. Вони продовжили ігнорувати празьке одкровення, демонструючи дивовижну глухоту до очевидних ознак штучного створення доказів.

Шаблонне правосуддя проти верховенства права: Позиція суддів ЗАС

Чому ж судді апеляційної інстанції раз за разом залишали без змін ухвали про тримання під вартою без права застави? Відповідь криється у текстах самих ухвал, які демонструють класичний приклад «шаблонного правосуддя».

Протягом понад двох років судді використовували тотожні словесні конструкції, посилаючись на ризики, передбачені статтею 177 КПК України:

  • Ризик переховування обвинуваченого від суду.

  • Можливість незаконного впливу на свідків та потерпілих.

  • Перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

  • Ризик вчинення нових кримінальних правопорушень.

При цьому колегія суддів автоматично виводила ці ризики виключно з тяжкості пред’явленого обвинувачення та суворості можливого майбутнього покарання. Жодної індивідуальної оцінки змін, які об’єктивно відбувалися з часом, проведено не було. Суд абсолютно проігнорував тривалість перебування особи в ізоляції, стадію судового розгляду, обсяг уже досліджених матеріалів, сімейний стан, соціальні зв’язки та поведінку обвинуваченого.

Фактично, Закарпатський апеляційний суд самоусунувся від виконання своєї головної конституційної функції — ефективного судового контролю. Замість повторної та самостійної оцінки аргументів захисту, судді обмежилися формальною легалізацією рішень першої інстанції. Апеляційний перегляд перетворився із живого правового інструменту на суто бюрократичний ритуал схвалення позиції прокуратури. Такий підхід прямо суперечить презумпції свободи та нівелює саму суть правосуддя.

Європейський суд з прав людини на стороні свободи: Прецеденти, які ігнорує Закарпаття

Бачачи глуху стіну непорозуміння на національному рівні, адвокат Лариса Сергіївна Криворучко звернулася зі скаргою до Європейського суду з прав людини. Справі було присвоєно найменування «Дребітко проти України» (заява № 31315/25).

Реакція Страсбурга була миттєвою та промовистою. Листом від 11 грудня 2025 року ЄСПЛ повідомив, що заяву комуніковано Уряду України, причому Суд прийняв рішення розглядати її одночасно як щодо прийнятності, так і щодо суті. Більше того, ЄСПЛ прямо зазначив, що у цій сфері вже існує усталена прецедентна практика, згадавши фундаментальні рішення у справах Kharchenko v. Ukraine та Ignatov v. Ukraine.

Уряду України навіть забракло часу для швидкого формулювання виправдань, через що він офіційно просив продовжити строк для надання пояснень до 24 червня 2026 року.

Щоб зрозуміти, наскільки серйозною є ситуація, варто проаналізувати аналогічний кейс, який раніше успішно виграла адвокат Лариса Криворучко в інтересах іншого громадянина — Василенка В.В. Це рішення у комплексній справі «Сириця та інші проти України» (заява № 18261/23, заява Василенка № 30755/23), ухвалене ще 24 липня 2023 року.

Порівняльний аналіз порушень у світлі практики ЄСПЛ

Прецедент ЄСПЛ Суть правового стандарту Реалії у справі Є.В. Дребітка
Buzadji v. the Republic of Moldova Після спливу початкового періоду затримання саме держава (прокурор) зобов’язана довести наявність нових «релевантних та достатніх підстав» для тримання під вартою. Тяжкість статті перестає бути аргументом. Судді ЗАС понад 2 роки повторюють шаблон про тяжкість злочину, не наводячи жодного нового факту.
Kharchenko v. Ukraine Механічне посилання на раніше обраний запобіжний захід без аналізу альтернатив (застави, домашнього арешту) є грубим порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції. Апеляційний суд скасував заставу, призначену першою інстанцією, та 15 разів поспіль відмовляв в альтернативних заходах.
Ignatov v. Ukraine Національні суди зобов’язані дати чіткі, розлогі й вмотивовані відповіді на ключові доводи захисту, а не ігнорувати їх. Аргументи захисту про празьку заяву свідка Данашовського щодо фальсифікації справи судді просто проігнорували.
Ilijkov v. Bulgaria Ризик втечі або впливу не може бути абстрактним, він має підтверджуватися реальними діями особи, а не припущеннями суду. Жодних доказів того, що Дребітко планує тікати чи погрожувати комусь, суду надано не було — лише гіпотези.
Mamedova v. Russia / Boicenco v. Moldova Використання загальних, стереотипних та копійованих з ухвали в ухвалу формулювань свідчить про відсутність правосуддя. Тексти 15 ухвал Закарпатського апеляційного суду схожі між собою як близнюки, змінюються лише дати.

Фінансова та кримінальна відповідальність суддів: ДБР відкриває провадження

За системні помилки суддів завжди платить держава, а точніше — пересічні громадяни через державний бюджет. Коли ЄСПЛ констатує порушення пункту 3 статті 5 Конвенції, Україні присуджують виплату значних сум моральної компенсації (сатисфакції). Проте часи, коли судді могли безкарно ухвалювати незаконні рішення, сподіваючись на анонімність державної казни, минають.

Уже згаданий кейс адвоката Криворучко щодо захисту прав громадянина В. створив унікальний прецедент персональної відповідальності чиновників та суддів в Україні. Після перемоги у Страсбурзі Міністерство юстиції України не просто виплатило гроші, а зайняло жорстку позицію щодо захисту регресних інтересів держави.

30 січня 2025 року Міністерство юстиції України надіслало офіційну відповідь № 14013/10869-33-25/9.1.4, у якій повідомило, що за фактом заподіяння збитків державі через незаконне та необґрунтоване утримання особи під вартою відомство направило офіційну заяву про злочин до Державного бюро розслідувань.

Реакція ДБР була однозначною: 20 лютого 2025 року слідчим Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві, за заявою Мін’юсту було розпочато кримінальне провадження № 62025170040003040 за частиною 1 статті 367 КК України (Службова недбалість). Під прицілом слідства опинилися всі посадові особи, які механічно продовжували запобіжні заходи без права застави всупереч європейській практиці.

Аналогічна доля тепер чекає і на суддів Закарпатського апеляційного суду — Фазикош, Феєра, Бисагу, Кожух та Джугу. Справа «Дребітко проти України» неминуче завершиться програшем держави в ЄСПЛ. Наступним кроком стане чергове розслідування ДБР, де суддям доведеться пояснювати, чому їхня «шаблонна» діяльність призвела до багатотисячних втрат бюджету країни, яка перебуває у стані війни. Компенсації не повинні перекладатися на плечі платників податків, якщо вони є результатом свідомого ігнорування закону конкретною групою суддів та прокурорів (зокрема, процесуальним керівником Царем І.І.).

Процесуальна війна за право на захист: Кейс адвоката Лариси Криворучко

Коли система не може здолати захист правовими аргументами, вона починає атакувати самого захисника. Яскравим свідченням цього став паралельний тиск на відомого київського адвоката Ларису Криворучко через органи адвокатського самоврядування. Замість захисту своїх колег, окремі кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (КДКА) перетворюються на репресивні інструменти для покарання занадто принципових та активних захисників.

5 червня 2026 року КДКА Вінницької області ухвалює рішення про притягнення Лариси Криворучко до дисциплінарної відповідальності та зупиняє її право на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік (до 05.06.2027). Інформація миттєво вноситься до Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ), щоб заблокувати їй доступ до судових засідань у справі Дребітка.

Проте адвокат розпочала блискавичну юридичну контратаку в адміністративних судах:

1. 15.06.2026 — Рівненський окружний адміністративний суд у справі № 460/10297/26 задовольняє заяву Л.С. Криворучко про забезпечення позову. Суд зупиняє дію рішення КДКА Вінницької області до набрання законної сили фінальним рішенням у справі. Суд чітко вказує: оскарження ухвали про забезпечення не зупиняє її виконання.

2. 19.06.2026 — КДКА Вінницької області подає клопотання про скасування заходів забезпечення, і той самий Рівненський суд поспішно скасовує свою попередню ухвалу від 15 червня.

Здавалося б, система перемогла? Але диявол, як і закон, криється в деталях процесуальних кодексів (зокрема, КАС України). Відповідно до норм діючого законодавства, оскарження ухвали про скасування забезпечення позову зупиняє виконання цієї самої ухвали про скасування.

24 червня 2026 року Лариса Криворучко подає масштабну апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Скаргу офіційно зареєстровано в системі АСДС, провадженню присвоєно номер А/857/34963/26.

З точки зору чистої теорії права та процесуального таймінгу складається залізобетонна правова конструкція:

[Подання апеляційної скарги 24.06.2026]                  │                 ▼[ЗУПИНЯЄТЬСЯ дія ухвали від 19.06.2026 про скасування забезпечення]                 │                 ▼[АВТОМАТИЧНО ПОНОВЛЮЄТЬСЯ дія первинної ухвали від 15.06.2026]                 │                 ▼[Дія рішення КДКА Вінницької області від 05.06.2026 повністю ЗУПИНЕНА]

Таким чином, будь-які спроби суддів Закарпатського апеляційного суду чи прокурорів заявити, що Лариса Криворучко «не має права брати участь у процесі», є абсолютно протизаконними.

Станом на липень 2026 року адвокат має повний комплекс професійних прав, а відомості в ЄРАУ, які не відображають ухвали судів, є недостовірними та некоректними. Проте, користуючись цим штучним безладом в реєстрах, Закарпатський апеляційний суд свідомо затягує розгляд скарг — наприклад, подану 17.06.2026 апеляційну скаргу на чергове тримання під вартою, в порушення вимог ч. 3 ст. 422-1 КПК України, не розглядали майже місяць, призначивши засідання аж на 15 липня 2026 року.

Інституційний ультиматум: Які вимоги висунуто до органів правосуддя та моніторингових місій

Масштаб правових порушень у справі Дребітка вимагає системної реакції як національних органів суддівського врядування, так і міжнародних інституцій. Саме тому адвокатом Криворучко було направлено офіційне Повідомлення про порушення суддями закону до ключових стейкхолдерів системи правосуддя із чіткими та безкомпромісними вимогами.

1. До Вищої ради правосуддя (ВРП)

  • Дисциплінарне переслідування: Негайно порушити дисциплінарну справу щодо суддів Закарпатського апеляційного суду: Фазикош Г.В., Феєра І.С., Бисаги Т.Ю., Кожух О.А., Джуги С.Д. за підставами, передбаченими п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості порушення прав людини та основоположних свобод). Позаяк імунітет судді не поширюється на свавілля, вимогою є притягнення їх до відповідальності та звільнення з посад.

  • Цифровізація процесу: Внести реєстраційні дані захисника (РНОКПП 3073912669) до системи ЄСІТС, забезпечити повне переведення паперових матеріалів у цифровий формат та надати повний доступ до матеріалів дисциплінарного інспектора.

2. До Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККСУ) та Громадської ради доброчесності (ГРД)

  • Кваліфікаційне оцінювання: Врахувати факти п’ятнадцятикратного шаблонного продовження строків арешту та ігнорування свідчень про фальсифікацію доказів під час оцінки відповідності зазначених суддів займаним посадам.

  • Негативний висновок: ГРД має сформувати та направити до ВККСУ офіційний висновок про невідповідність суддів критеріям професійної етики та доброчесності. Подібна поведінка є несумісною зі статусом судді у правовій державі.

3. До Міністерства юстиції України

  • Службові перевірки: Провести внутрішній аудит дій посадових осіб прокуратури та суддів, які довели справу до комунікації в ЄСПЛ.

  • Регресні позови та звернення до ДБР: За аналогією з успішним кейсом по справі Василенка, після винесення фінального вердикту у Страсбурзі, невідкладно звернутися до Державного бюро розслідувань для відкриття кримінальної справи за фактом службової недбалості (ст. 367 КК України) проти суддів ЗАС та прокурора Царя І.І., щоб компенсувати збитки бюджету за рахунок їхнього власного майна, а не грошей платників податків.

4. До міжнародних спостерігачів: ООН та IAC Monitoring Mission

  • Міжнародний моніторинг: Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні та місія IAC отримали офіційні заклики взяти кримінальне провадження № 308/13443/23 під постійний контроль через наявність ознак системного порушення статей 9 і 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також статей 5 і 6 ЄКПЛ.

  • Trial Observation Report: Направити незалежних спостерігачів на судові засідання у Закарпатській області для фіксації порушень рівності сторін та підготовки офіційного експертного звіту для Управління Верховного комісара ООН з прав людини (OHCHR).

5. До Закарпатської обласної прокуратури

  • Внутрішня чистка: Провести невідкладне службове розслідування щодо дій прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво, та надати жорстку оцінку фактам тиску на свідка Данашовського в стінах ДУ «Закарпатська УВП №9». За наявності ознак злочину — внести відомості до ЄРДР щодо самих правоохоронців.

Висновок: Чи здатна українська Феміда до самоочищення?

Кримінальна справа Євгена Дребітка — це не просто історія про одного обвинуваченого та п’ятьох суддів Закарпатського апеляційного суду. Це лакмусовий папірець для всієї реформи правосуддя в Україні станом на 2026 рік. Коли суд заплющує очі на нотаріальні заяви про фальсифікацію з Європи, коли захисників намагаються викинути з процесів через замовні рішення дисциплінарних комісій, а ухвали про арешти копіюються роками без жодних нових аргументів — система сигналізує про глибоку внутрішню хворобу.

Але часи безкарності минають. Прецеденти, коли ДБР відкриває реальні кримінальні справи проти суддів-недоучок та недбалих прокурорів за позовами Мін’юсту після рішень ЄСПЛ, доводять: персональна відповідальність неминуча. Судді Ганна Фазикош, Іван Феєр, Тарас Бисага, Олена Кожух та Сергій Джуга поставили свої підписи під рішеннями, які незабаром оцінюватимуться не лише Вищою радою правосуддя, а й слідчими ДБР.

Суспільство більше не дозволить покривати корпоративне свавілля в мантіях. Свобода людини є найвищою цінністю демократії, і кожен, хто намагається перетворити її на шаблонний конвеєр ув’язнення, рано чи пізно сам опиниться перед суворим і безкомпромісним обличчям Справжнього Закону. Об’єктивне розслідування цієї справи та очищення суддівських лав на Закарпатті має стати першим рішучим кроком до повернення довіри українців до своєї судової системи.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *