Що таке партія “Наш край” і чому вона викликає суперечки?
Політична партія “Наш край” – це українська політична сила, яка з’явилася на політичній арені після Революції гідності 2014 року, але її корені сягають глибше, до часів Партії регіонів. Зареєстрована у 2011 році як “Блокова партія”, вона була перейменована у 2014-му і швидко набула популярності серед регіональних еліт, особливо на сході та півдні України.
Партія позиціює себе як захисника місцевого самоврядування, децентралізації та “господарників” – прагматичних лідерів, орієнтованих на розвиток регіонів. Однак критики, включаючи рух “Чесно” та Службу безпеки України (СБУ), називають її проросійською, вказуючи на численні зв’язки з колишніми регіоналами та випадки колабораціонізму під час російської агресії.
У червні 2024 року Восьмий апеляційний адміністративний суд заборонив діяльність партії через антиукраїнську пропаганду та співпрацю деяких членів з окупантами. Але вже 1 липня 2025 року Верховний Суд скасував цю заборону, визнавши її незаконною.
Це рішення викликало хвилю критики: чому партія, пов’язана зі зрадниками на кшталт Андрія Деркача та Володимира Сальдо, може продовжувати існування?
У цій статті ми проведемо критичний аналіз історії, ідеології, досягнень та суперечностей “Нашого краю”, оцінюючи її роль в українській політиці після скасування заборони. Ми розглянемо, чи є партія справжнім представником регіональних інтересів, чи радше реліктом проросійського впливу, що загрожує національній безпеці.
Стаття базується на аналізі офіційних документів, виборчих результатів, заяв партії та незалежних джерел, включаючи дані СБУ та журналістські розслідування. Ми також оцінимо потенціал партії у майбутніх виборах, враховуючи поточну війну та суспільні настрої.
Історія створення: Від “Блокової партії” до “партії мерів”
Історія партії “Наш край” починається не з гучних декларацій, а з тихого юридичного маневру. 23 серпня 2011 року була зареєстрована “Блокова партія” народним депутатом Антоном Кіссе, але реальна активність розпочалася лише у 2014 році, після падіння режиму Януковича. Тоді колишні члени Партії регіонів, відчуваючи вакуум влади, перейменували структуру на “Наш край” і позиціювали її як платформу для регіональних лідерів.
Перша публічна презентація відбулася 29 липня 2015 року, коли партія оголосила себе об’єднанням “господарників та професіоналів”. Форум регіональних керівників зібрав мерів та бізнесменів, які уникали гострих політичних тем, фокусуючись на місцевому розвитку.
Неофіційно “Наш край” називали “партією мерів”, оскільки вона швидко інтегрувала місцевих голів, таких як Юрій Гранатуров (ексмер Миколаєва) та Володимир Макеєнко (ексголова КМДА під час Майдану).
Критики бачать у цьому не випадковість, а стратегію. Політолог Марія Кармазіна зазначає, що партія стала “спадкоємцем” Партії регіонів, збираючи кадри, лояльні до проросійських наративів. Фінансування надходило від бізнесменів на кшталт Олександра Фельдмана та Олександра Ярославського, яких ЗМІ пов’язували з Адміністрацією Порошенка як інструмент протидії “Опозиційному блоку”.
До 2022 року партія розвинула мережу осередків, але повномасштабне вторгнення Росії оголило проблеми: багато членів на окупованих територіях перейшли на бік ворога.
Керівництво та відомі члени: Регіонали в новій обгортці
Колегіальне керівництво “Нашого краю” – це суміш досвідчених політиків та бізнесменів, переважно з Партії регіонів. Спочатку п’ять співголів: Олександр Мазурчак (ексзаступник голови КМДА), Антон Кіссе (депутат від Одеси), Юрій Гранатуров, Олександр Фельдман та Сергій Кальцев. Станом на 2021 рік залишилося троє: Мазурчак, Кіссе та Сергій Шахов (депутат з Луганщини).
Серед відомих членів – Володимир Сальдо (ексмер Херсона, нині колабораціоніст в окупаційній адміністрації), Андрій Деркач (ексдепутат, втік до РФ і став членом російського парламенту), Володимир Макеєнко та Юрій Хотлубей (ексмер Маріуполя). Рух “Чесно” вніс партію до топ-5 за кількістю колабораціоністів.
Аналізуючи склад, бачимо патерн: багато лідерів мають проросійське минуле. Деркач, наприклад, звинувачений у державній зраді за поширення дезінформації на користь РФ. Партія заявляє, що виключає таких осіб, але це реактивно, а не проактивно. Таке керівництво підриває довіру: чи може партія, де зрадники були нормою, бути проукраїнською?
Ідеологія та програма: Децентралізація чи прикриття для сепаратизму?
Офіційна ідеологія “Нашого краю” – регіоналізм і децентралізація. Програма “12 кроків для розвитку рідного краю” акцентує на самодостатності громад, боротьбі з корупцією, розвитку інфраструктури, медицини та освіти. Гасло: “Розвиваючи рідний край – ми розвиваємо Україну“.
Але де-факто ідеологія двоїста. Політологи як Денис Казанський називають партію “антимайданною”, а Віктор Бобиренко – проросійською. Вона уникає тем війни, фокусуючись на локальних проблемах, що може маскувати сепаратистські настрої. Під час окупації члени партії часто співпрацювали з РФ, поширюючи наративи про “мир за будь-яку ціну”.
Аналізуючи, бачимо суперечність: декларативний патріотизм (засудження агресії РФ у 2022-му) не узгоджується з діями. Партія заявляє про 66 депутатів у ЗСУ, але це не скасовує зрадників. Критично, ідеологія служить прикриттям для збереження впливу ексрегіоналів.
Участь у виборах: Успіхи на місцевому рівні та провали на національному
“Наш край” показав силу на місцевих виборах. У 2015-му – третє місце з 4640 мандатами (10,14%) та 156 головами. Сильні позиції в Миколаївській, Чернігівській, Донецькій областях.
У 2020-му – сьоме місце з 1894 мандатами (4,46%). На парламентських – лише троє депутатів у 2019-му: Кіссе, Давиденко, Шахов.
Критика: успіхи через “гречкосійство” та рекламу. Партія лідирувала за витратами на агітацію, що вказує на непрозоре фінансування. Локальний фокус допоміг, але національно партія маргінальна через проросійський шлейф.
Суперечності: Проросійські зв’язки, колабораціонізм та звинувачення СБУ
Найбільша критика – проросійськість. СБУ надала докази антиукраїнської пропаганди, закликів до повалення ладу. Члени як Сальдо та Деркач – прямі зрадники.
У 2022-му СБУ викрила схему продажу місць у Раді за $2,5 млн. Партія заперечує, але факти говорять самі за себе: десятки осередків на окупованих територіях співпрацювали з РФ.
Це не поодинокі випадки, а системна проблема. Партія – канал для російського впливу, особливо в регіонах.
Заборона та скасування: Судова драма 2024-2025
19 червня 2024 – заборона через позов Мін’юсту. Майно – державі. Партія оскаржила.
1 липня 2025 – Верховний Суд скасував, визнавши звинувачення безпідставними. Партія: “Ми проукраїнські, фокус на волонтерстві”.
Рішення – сигнал слабкості судової системи. Політологи бачать ризик реваншу перед виборами.
Чи є “Наш край” загрозою для України?
Критичний аналіз показує: партія – релікт минулого, де регіоналізм маскує проросійськість. Після скасування заборони вона може відновитися, але війна змінила суспільство – підтримка таких сил падає.
“Наш край” – суперечлива сила, яка поєднує прагматизм з ризиками. Скасування заборони – тест для демократії. Суспільство повинно бути пильним.
Лариса Криворучко, Голова ГО “АФЛК”