У сучасній Україні, де реформи судової системи тривають вже понад десятиліття, питання дисциплінарних проступків суддів залишається одним з найгостріших. Ці проступки не лише підривають довіру суспільства до правосуддя, але й загрожують принципам верховенства права та конституційного ладу. Згідно з даними Вищої ради правосуддя (ВРП), щорічно розглядаються сотні скарг на суддів, серед яких значна частка стосується порушення норм процесуального права, зокрема правил юрисдикції.
У цій статті ми проведемо критичний та аналітичний розбір конкретного випадку – скарги на суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду Гонтарука Віктора Миколайовича, Білої Людмили Михайлівни та Матохнюка Дмитра Борисовича.
Цей випадок, пов’язаний зі справою № 120/10585/21-а, ілюструє системні проблеми в українському судочинстві, де ігнорування базових процесуальних норм призводить до скасування рішень вищими інстанціями та ерозії авторитету судової влади.
Аналіз базується на тексті скарги, поданій Ларисою Сергіївною Криворучко до ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та самого суду, а також на публікаціях з інтернету, включаючи узагальнення практики ВРП за 2023-2025 роки. Ми інтегруємо посилання на ключові джерела безпосередньо в текст, щоб забезпечити прозорість та можливість перевірки фактів. Загалом, цей матеріал підкреслює необхідність посилення дисциплінарної відповідальності суддів для відновлення суспільної довіри.
Опис справи № 120/10585/21-а та ролі суддів апеляційної інстанції
Справа № 120/10585/21-а розпочалася з позову Вінницької обласної державної адміністрації (ОДА) до Вінницької обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення, а також встановлення компетенції у сфері управління. Третьою особою на стороні позивача виступило Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької ОДА. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року задовольнило позов, що можна побачити в реєстрі судових рішень за посиланням. Це рішення залишено без змін постановою колегії суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі Гонтарука В. М., Білої Л. М. та Матохнюка Д. Б. від 12 липня 2022 року, доступною за посиланням.
Критичний момент настав 16 січня 2025 року, коли Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду скасував обидва рішення, констатувавши відсутність належної юрисдикції. У постанові, опублікованій за посиланням, Верховний Суд вказав, що спірні правовідносини не є публічно-правовими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), а стосуються розмежування компетенції між органами влади та місцевого самоврядування. Суд апеляційної інстанції, на думку касації, формально відніс справу до адміністративної юрисдикції, ігноруючи імперативний обов’язок перевірити це питання самостійно.
Цей випадок не є ізольованим. За даними узагальнення практики ВРП за 2024 рік, опублікованого на офіційному сайті ВРП тут, подібні порушення юрисдикції становлять близько 15% дисциплінарних справ. Аналітики з порталу “Протокол” зазначають, що такі помилки часто виникають через недбалість або перевантаження суддів, але в цьому випадку колегіальне рішення трьох суддів свідчить про системну проблему. Криворучко Л. С., як сторонній спостерігач, підкреслює, що її скарга не пов’язана з особистими інтересами, а спрямована на захист авторитету правосуддя, що узгоджується з принципами статті 126 Конституції України.
Розглядаючи роль суддів Гонтарука, Білої та Матохнюка, варто відзначити їхній досвід. Гонтарук Віктор Миколайович, наприклад, має стаж в адміністративному судочинстві понад 15 років, але, як показує пошук у відкритих джерелах, раніше фігурував у скаргах на подібні порушення тут. Аналогічно, Біла Людмила Михайлівна та Матохнюк Дмитро Борисович відомі своєю практикою в апеляційних справах, але цей інцидент ставить під сумнів їхню професійну сумлінність. Загалом, справа ілюструє, як ігнорування базових норм КАСУ (статті 2 та 19) призводить до витрати ресурсів та підриву довіри.
Порушення норм процесуального права: критичний аналіз підпункту “а” пункту 1 частини 1 статті 106 Закону
Одним з ключових дисциплінарних проступків, описаних у скарзі, є істотне порушення норм процесуального права, що призвело до порушення правил юрисдикції, передбачене підпунктом “а” пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Судді апеляційної інстанції не з’ясували правову природу спору, формально віднісши його до адміністративної юрисдикції, попри те, що він не стосувався захисту суб’єктивного публічного права.
Верховний Суд у своїй постанові чітко вказав на цей недолік, наголошуючи, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі повноважень. Це узгоджується з практикою ВРП, де в узагальненні за 2023 рік тут підкреслюється, що ігнорування юрисдикції є грубим нехтуванням обов’язків, несумісним зі статусом судді. Критично оцінюючи дії суддів, можна стверджувати, що це не просто помилка, а прояв недбалості, оскільки стаття 19 КАСУ вимагає самостійної перевірки юрисдикції незалежно від доводів сторін.
У публікаціях на сайті НААУ тут зазначається, що дисциплінарна відповідальність настає за вчинення злочину або проступку, пов’язаного з судовим рішенням. У цьому випадку порушення має істотний характер, оскільки призвело до розгляду справи судом, не встановленим законом, що порушує принцип правової визначеності. Аналізуючи подібні випадки, як у справі з Березанського районного суду тут, ми бачимо, що ВРП часто повертає скарги без розгляду, але тут обставини вимагають відкриття провадження.
Критика полягає в тому, що судді, маючи доступ до усталенної практики Верховного Суду, проігнорували її. Це свідчить про брак професійної обачності, що, за узагальненням ВРП 2024 року тут, є підставою для звільнення. Загалом, такий підхід підриває єдині стандарти судової влади, роблячи правосуддя непередбачуваним.
Підрив авторитету правосуддя: поведінка суддів як дисциплінарний проступок за пунктом 3 частини 1 статті 106
Другим аспектом є поведінка суддів, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, передбачена пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону. Ігнорування обов’язку перевірки юрисдикції створює враження некомпетентності, що об’єктивно знижує довіру суспільства.
У скарзі Криворучко зазначається, що такі дії виходять за межі “суддівської помилки” та є проявом грубої недбалості. Це підтверджується практикою ЄСПЛ у справах Piersack v. Belgium та De Cubber v. Belgium, де підкреслюється необхідність не лише бути безстороннім, але й виглядати таким. В українському контексті, за узагальненням ВРП 2025 року тут, подібна поведінка кваліфікується як підрив авторитету, незалежно від мотивів.
Критичний аналіз показує, що в умовах війни та реформ судової системи (згідно з Рекомендаціями CM/Rec(2010)12 Ради Європи) судді зобов’язані дотримуватися найвищих стандартів. Публікації на сайті “Baltija Publishing” тут трактують дисциплінарний проступок як порушення не лише закону, але й етики. У цій справі колегіальне ігнорування норм створює прецедент, що може заохочувати подібні порушення в інших судах.
Дослідження показує, що за 2024 рік ВРП розглянула понад 500 скарг, з яких 20% стосувалися етики тут. Це свідчить про системну проблему, де недбалість суддів Гонтарука, Білої та Матохнюка стає частиною ширшої кризи.
Аналіз дисциплінарної практики ВРП та міжнародних стандартів
Практика ВРП, узагальнена в рішеннях 2023-2025 років, показує, що порушення юрисдикції часто тягне звільнення. Наприклад, у рішенні № 1315/0/15-23 тут наголошується на фундаментальності цього обов’язку. Аналогічно, за 2024 рік тут ВРП підкреслює, що груба недбалість не виправдовується імунітетом.
Міжнародні стандарти, як у Міжнародному пакті про громадянські права, вимагають компетентного суду. Критика полягає в тому, що українська практика відстає: за даними HSA тут, багато проступків залишаються без наслідків. У цій справі скарга вимагає притягнення до відповідальності, що могло б стати прецедентом.
Рекомендації та висновки: шлях до реформи судової системи
Для запобігання подібним дисциплінарним проступкам суддів рекомендується посилити навчання суддів щодо юрисдикції, впровадити електронні системи моніторингу та збільшити роль ВККСУ в оцінюванні доброчесності. Скарга Криворучко пропонує внести її дані до досьє суддів та оголосити на зборах суду, що є розумним кроком.
У висновку, випадок Гонтарука, Білої та Матохнюка ілюструє, як порушення юрисдикції підриває правосуддя. Реформи, базовані на практиці ВРП тут, необхідні для відновлення довіри.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”