Історія має дивовижну здатність рухатися по спіралі, іноді перетворюючись на відвертий фарс із трагічними наслідками для окремих людей. Якщо ви думали, що часи, коли долі вирішувалися за п’ять хвилин у задушливих кабінетах людьми в шкіряних плащах, безповоротно канули в Лету, ласкаво просимо до сучасних залів судових засідань. Здається, деякі служителі Феміди настільки захопилися історичними реконструкціями, що вирішили впровадити передовий досвід 1930-х років у реалії XXI століття.
Сьогодні ми маємо унікальну можливість спостерігати за процесом, де закон підміняється формальністю, доводи захисту ігноруються зі швидкістю світла, а суд локомотивом мчить до наперед визначеного результату. Це вже не правосуддя. Це класичне, кришталево чисте судове свавілля, запаковане в мантію з тризубом. І найяскравішим, чи то пак, найтемнішим прикладом цього абсурду є справа про вбивство Ірини Фаріон та показове розп’яття двадцятирічного В’ячеслава Зінченка.
«Львівська Феміда» чи «Печерське правосуддя»: еволюція деградації
В українському лексиконі вже давно закріпився термін «Печерське правосуддя» як синонім телефонного права, замовності та повної зневаги до закону. Але час не стоїть на місці, і регіони впевнено перехоплюють естафету. Сьогодні «Львівська феміда» гордо випинає груди, доводячи, що вона нічим не гірша, а може, навіть і більш винахідлива у мистецтві шиття справ білими нитками. Вони стали практично рівнозначними мемами, що символізують крах будь-яких надій на справедливість.
Шевченківський районний суд Львова розпочав оголошення явно незаконного вироку у справі Вячеслава Зінченка. Чому незаконного? Тому що, як влучно зазначають юристи, незаконний процес апріорі НЕ може породити законний вирок. Це як намагатися спекти торт з бетону і дивуватися, чому об нього ламаються зуби.
Згадаймо хронологію цього «тріумфу» вітчизняної правоохоронної системи. Ексміністр внутрішніх справ пан Клименко вже через тиждень після трагічної загибелі Ірини Фаріон і негайно після затримання шокованого хлопця у Дніпрі, поспішив вийти під світло софітів. З пафосом, гідним голлівудських блокбастерів, він публічно оголосив, що злочин «розкрито». Далі — класика жанру: стрімка доповідь Президенту Зеленському, на чім той одразу ж попіарився у вечірньому зверненні (рейтинги самі себе не піднімуть, чи не так?), та роздача львівським поліцейським нагородної зброї і грамот.
Після такого грандіозного піар-шоу зворотній шлях для цих діячів було наглухо закрито. Як і у сумнозвісній справі про вбивство Павла Шеремета, система потрапила у власну пастку. Визнати помилку? Сказати «вибачте, ми схопили першого ліпшого, щоб заспокоїти суспільство»? Ні, на таке наші генерали не здатні. А кишенькові суди, які давно забули про свою незалежність, покірно беруть під козирок. Свавілля не стає законним лише тому, що його оформили судовим рішенням, але кого це хвилює, коли на кону честі мундирів?
Анатомія «ідеального» злочину: магія цифр та невидимі докази
Давайте відкинемо емоції і подивимося на «залізні» докази, якими оперує обвинувачення. Аналізуючи факти, наведені групою підтримки та адвокатами, складається враження, що ми читаємо сценарій для низькобюджетного сюрреалістичного детективу, а не матеріали кримінального провадження.
Ось лише кілька перлин з цієї корони абсурду:
1. Зброя-фантом. Зброї вбивства не знайдено. Взагалі. Можливо, вбивця стріляв силою думки або використовував пістолет, який самознищується, як у фільмах про Джеймса Бонда? Для львівських слідчих це не проблема — немає зброї, немає проблем.
2. Стерильний стрілець. На одязі Вячеслава Зінченка не виявлено слідів пострілу. Жодної порошинки, жодного мікросліду. Дивовижна охайність для людини, яка нібито впритул розстріляла жертву серед білого дня.
3. Містика з анатомією. Це, мабуть, найсмішніше (якби не було так сумно). Свідки описували нападника як чоловіка зростом приблизно 170–180 см. Зріст Зінченка — 197 см! Майже два метри! Більше того, не збігається розмір ноги: у Зінченка — 45-й розмір. Саме за тими прикметами (170-180 см), що їх описали свідки на камеру, провадилися розшукові дії у Львові в перші години після вбивства в перебігу гучної операції «Перехоплення». Питання до знавців: як 197-сантиметровий хлопець з 45-м розміром ноги зміг стиснутися до 170 см? Чи слідство вважає, що він володіє технікою трансформації тіла з арсеналу шаоліньських монахів?
4. Людина без обличчя. На відео, яке так радісно крутили в ефірах, зафіксовано людину в панамі та окулярах, чиє обличчя закрито на 65%. Будь-який адекватний експерт скаже вам, що за такого ступеня закритості достовірно встановити особу неможливо. Але для наших «експертів» достатньо, мабуть, щоб у підозрюваного було дві руки і дві ноги, аби зробити стовідсотковий висновок.
Більше того, на відео чітко видно дві різні, хоч і схожі за силуетом, людини, які перебувають на протилежних боках вулиці. Але навіщо розбиратися в таких «дрібницях», коли грамоти вже роздані?
Магія ДНК та вимкнені камери: ноу-хау вітчизняних слідчих
Якщо ви думаєте, що дива закінчилися на антропометрії, то ви глибоко помиляєтеся. Далі починається справжня магія, якій позаздрив би сам Девід Копперфілд.
Поговоримо про ДНК. Як відомо з матеріалів справи, перші три змиви не показали жодного ДНК Зінченка. Але, о диво! Після його затримання та поміщення під варту, наступний змив раптом дає ідеальний збіг. Причому цей магічний змив був узятий зі стільця, який нібито пов’язують із «людиною в панамі». Як ДНК підозрюваного могло з’явитися на речовому доказі після того, як він опинився в руках поліції? Очевидно, молекули ДНК Зінченка мають здатність до телепортації в просторі та часі. Або, що більш ймовірно, хтось дуже старався «натягнути сову на глобус». Експерти також зазначають кричущі розбіжності в експертизах стільця та лавки, зокрема щодо запахових слідів, але суд воліє бути сліпим до цих незручних фактів.
Ще один дивовижний збіг стосується техніки. Камера відеоспостереження на вулиці Масарика, 3, яка мала б зафіксувати ключові моменти, виявилася вимкненою саме в момент убивства. І це при тому, що ніякого загального відключення електроенергії (блекауту) в той час у тому районі не було! Вона просто «втомилася» і вирішила відпочити рівно на ті кілька хвилин, коли відбувався злочин. Яка зручна техніка у Львові, погодьтеся?
Як зазначається в аналітичному матеріалі щодо цього процесу, звинувачення сфабриковано від початку і до кінця, оскільки реальних доказів причетності юнака не існує в природі.
Презумпція невинуватості? Ні, не чули: роль медіа та «чуйки»
Окремої овації стоячи заслуговують наші доблесні засоби масової інформації. Деякі львівські (і не тільки) ЗМІ відкрито розписалися в тім, що принцип презумпції невинуватості — базовий принцип будь-якого цивілізованого суспільства — для них пустий звук.
Всі ці довгі місяці, поки тривало так зване «слідство», вони активно під’юджували й суд, і своїх читачів, формуючи з 18-річного хлопця образ холоднокровного кілера. У мережі поширюється красномовна історія розмови з представниками одного з таких видань у день затримання Зінченка. Журналісти вимагали безапеляційно стверджувати, що вбивця — саме він. На логічне запитання: «А як же бути з презумпцією невинуватості?», прозвучала геніальна відповідь: «Це він! Ми тут багато років ведемо кримінальну хроніку й маємо чуйку[!!]».
Чуйка! Ось він, новий золотий стандарт української розслідувальної журналістики та юриспруденції. Навіщо нам балістика, трасологія, ДНК-аналіз, якщо у когось в редакції зачесалася ліва п’ятка, що символізує 100% провину підозрюваного?
На резонне зауваження: «А якби ваших дітей отак на пустому місці звинуватили?», ці акули пера обурено відповідали: «Треба писати, що це він! Інакше “Свобода” кричатиме, що Фаріон московити вбили!». Ось така вбивча — в буквальному сенсі слова — логіка. Тобто, заради політичної доцільності та щоб уникнути криків радикальної партії, можна запросто знищити життя молодого хлопця. Чим це не логіка вишинського періоду сталінського терору, де політична доцільність завжди переважала над правдою?
Судове свавілля під маскою закону: адвокатські реалії
Тепер давайте заглянемо за лаштунки самого судового процесу, який більше нагадує погано зрежисовану трагікомедію. Адвокат Лариса Криворучко неодноразово публічно заявляла про кричущі зловживання. У своєму дописі адвокатка Лариса Криворучко детально розписує, як саме знищується правосуддя.
За її словами, у цій справі зафіксовано:
- Істотні порушення Кримінального процесуального кодексу України (КПК).
- Незаконний склад суду.
- Порушення порядку авторозподілу судової справи. (Для тих, хто не в курсі: це коли комп’ютер не випадково обирає суддю, а йому «допомагають» обрати того, хто гарантовано винесе потрібне рішення. Згідно з законом, це є беззаперечною підставою для прямого скасування будь-якого виду вироку).
- Кричуще порушення права на захист.
- Порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд).
«Коли закон підміняється формальністю, доводи захисту ігноруються, а суд рухається до наперед визначеного результату — це вже не правосуддя, а свавілля судової системи», — наголошує захист. Корупційно деформована система просто не може прикривати своє беззаконня красивим словом «вирок».
Алібі? Його просто проігнорували. Є конкретні дані про алібі Зінченка не лише на момент убивства, а й на інші дні навколо цієї події. Що робить суд? Він просто відмовляє у задоволенні всіх клопотань щодо дослідження матеріалів, пов’язаних з цим алібі. «Ми не будемо це слухати, бо це руйнує нашу струнку концепцію», — ніби негласно транслює суддівська колегія.
Режисура в залі суду: хто насправді керує процесом?
Багато і зі справедливим обуренням писалося про скандальну поведінку в суді Софії Особи (доньки загиблої Ірини Фаріон). Журналісти та вільні слухачі зазначали, що вона фактично намагалася керувати судовим процесом, диктувати свої умови та влаштовувати психологічний терор. Речі, яких у справжній правовій державі навіть уявити неможливо, у львівському суді відбуваються за мовчазної, а іноді й покірної згоди суддів. Хто тут влада? Суддя в мантії чи потерпіла сторона з політичним бекграундом?
І поки суд покірно вислуховував емоційні монологи, «слідство» чомусь не дало собі труду докопатися до справді важливих речей. Наприклад, хто й навіщо «гакнув» телефон Ірини Фаріон незадовго до трагедії? Отже, хтось стежив за нею на професійному рівні, про що вона навіть офіційно скаржилася поліції. Але навіщо шукати справжніх професіоналів-кілерів і їхніх замовників, якщо вже є готовий «цап-відбувайло» з Дніпра?
«Слідство» також чомусь не переймалося тією дивною обставиною, що у вилученому у В. Зінченка в момент затримання телефоні раптом було «знайдено» те, про що він, за його словами, і не підозрював і до чого не має жодного стосунку. Як легко в наш час наповнити телефон потрібним контентом під час вилучення, знає кожен студент юрфаку.
Крім того, суд категорично не дав собі труду перевірити на поліграфі сусідів-свідків, котрі свідчили проти юнака. І це попри існування гучної інсайдерської інформації про те, що після затримання хлопця у Дніпрі доблесні поліцейські обходили їхні квартири і «наполегливо спонукали» їх поміняти свої попередні покази під потрібний формат.
Замість епілогу: чим же все-таки відрізняються львівські судді від трійок НКВД?
Повертаючись до головного, риторичного запитання нашої статті. Чим же вони відрізняються? Візуально — відрізняються дуже. Сучасні судді носять красиві мантії з нагрудними знаками, сидять у світлих залах з державною символікою, користуються комп’ютерами та мікрофонами, а не стукають поламаним олівцем по столу, застеленому червоним сукном. Вони отримують гігантські зарплати з податків громадян, їздять на дорогих іномарках і дуже люблять говорити про європейські цінності на різних форумах.
Але по суті? По своїй внутрішній архітектурі, по відношенню до людської долі, по готовності виконувати вказівки згори або піддаватися тиску натовпу, закриваючи очі на залізобетонні докази невинуватості? Тут, на жаль, різниці майже немає.
Трійка НКВД мала завдання: забезпечити показник боротьби з «ворогами народу». Сучасна система має завдання: забезпечити швидке розкриття резонансної справи для задоволення начальства і піару політиків. В обох випадках людина, її права, презумпція невинуватості та об’єктивна істина стають просто сміттям під ногами репресивної машини.
Вячеслав Зінченко став жертвою судового свавілля, цинічної політичної системи і повністю проваленої, декоративної судової реформи. Усі наведені обставини просто кричать про його непричетність до вбивства. Цілком очевидно, що комусь дуже не хочеться, щоб були знайдені й названі справжній вбивця й реальні замовники цього зухвалого злочину.
Що ж, попереду будуть апеляції в Україні. Попереду — довгий і складний шлях до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), який обов’язково рознесе цей вирок на друзки. Але все це, на жаль, потребуватиме дуже багато часу. Для Вячеслава Зінченка це не просто юридичні процедури, це роки його молодого життя, які система цинічно вкрала, щоб повісити собі медаль на груди.
Боріться і поборете! Ці слова сьогодні актуальні як ніколи. А львівській Феміді варто пам’ятати: часи змінюються, і корумпована деформована система не зможе вічно прикривати своє беззаконня словом «вирок». Зичимо В’ячеславу та його нещасним батькам незламних сил, міцного здоров’я і витримки у цій боротьбі з левіафаном.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”