Правоохоронна система Закарпатської області продовжує впевнено пробивати дно здорового глузду, перетворюючи кримінальний процес на низькосортний бюрократичний стендап. Якщо ви шукаєте місце, де закони логіки, професійної етики та Кримінального процесуального кодексу України (КПК) зникають у чорній дірі корпоративної солідарності, ласкаво просимо до Закарпатської обласної прокуратури.
Уявіть собі ідеальну сюрреалістичну картину: держава доручає вам, як прокурору, наглядати за розслідуванням гучної справи щодо місцевого діяча, який роками видає себе за головного адвоката регіону без належної юридичної освіти. Ви, перебуваючи у складі групи прокурорів, маєте контролювати слідство, шукати докази і захищати закон. Але натомість, паралельно з цим «наглядом», ви йдете до цього ж самого фігуранта кримінального провадження і благополучно отримуєте від нього своє власне, новеньке свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Здається, що це сценарій для комедії абсурду, але в Ужгородській окружній прокуратурі це називають «стандартною процедурою». Саме таку феєричну лінію захисту обрав прокурор Дмитро Мирошниченко у своєму запереченні на заяву про його відвід, яка була подана 28 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» заявником Вадимом Хабібулліним. Цей відвід заявлено в рамках резонансного об’єднаного кримінального провадження № 12023078040000715 щодо скандального очільника адвокатури Закарпаття Олексія Фазекоша.
Давайте детально, під мікроскопом критичного аналізу, розберемо анатомію цього юридичного фарсу, спираючись на офіційні документи, заяви потерпілих та позицію самого прокурора.
Генезис абсурду: Хто такий Фазекош і що розслідує прокуратура?
Щоб зрозуміти всю глибину конфлікту інтересів прокурора Мирошниченка, потрібно чітко усвідомити, що саме розслідується у цьому багатостраждальному кримінальному провадженні. Справа стосується не дрібного хуліганства, а системного, багаторічного захоплення влади в органах адвокатського самоврядування.
Як зазначається у заяві Хабібулліна В.М., кримінальне провадження № 12023078040000025 стосується фактів самовільного присвоєння Олексієм Фазекошем владних повноважень Голови Ради адвокатів Закарпатської області (кваліфікація за ч. 1 ст. 353 КК України). Це провадження було об’єднане з кримінальним провадженням № 12023078040000715, відкритим за заявою Сікори Степана Ілліча. Сікора С.І. виявив та документально підтвердив, що Фазекош О.А. користується підробленим свідоцтвом адвоката за № 21/575 від 21.12.2006 року, оскільки на момент його видачі він не мав вищої юридичної освіти і не складав кваліфікаційних іспитів (кваліфікація за ч. 1 ст. 358 КК України).
Тобто, перед правоохоронцями стоїть фундаментальне завдання: перевірити законність статусу особи, яка керує адвокатурою цілого регіону. Процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні здійснюється прокурорами Ужгородської окружної прокуратури, зокрема Дмитром Мирошниченком.
Прокурор і його нове свідоцтво: Анатомія конфлікту інтересів
Здавалося б, прокурор, який розслідує справу щодо незаконного набуття адвокатського статусу, має триматися від фігуранта та його структур на максимальній дистанції. Але в Ужгороді прокурори мислять стратегічно і дивляться в майбутнє.
У своїй заяві про відвід Хабібуллін наводить шокуючий, але офіційно підтверджений факт: прокурор Ужгородської окружної прокуратури Мирошниченко Д.О. отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/3516 від 10.10.2025 року. Це свідоцтво оформлене та підписане безпосередньо Головою Ради адвокатів Закарпатської області Олексієм Фазекошем — тобто саме тією особою, щодо якої прокурор здійснює розслідування. Переконатися в цьому може кожен охочий, заглянувши до ЄРАУ (https://erau.unba.org.ua/profile/96172) .
До речі, Мирошниченко не єдиний такий «щасливчик» — у системі прокуратури є сотні, якщо не тисяч, інших (про це напишимо іншим разом), що свідчить про системність явища.
Як слушно зазначає Хабібуллін, у межах одного кримінального провадження виникла безпрецедентна процесуальна ситуація:
-
Особою, щодо якої розслідується справа, є Олексій Фазекош.
-
Особою, яка наглядає за цим розслідуванням, є прокурор Дмитро Мирошниченко.
-
Документ, який підтверджує адвокатський статус самого прокурора Мирошниченка, був підписаний Фазекошем.
Цей факт викликає очевидний, обґрунтований сумнів у неупередженості прокурора. Дмитро Мирошниченко здійснює процесуальне керівництво з 2023 року.
У 2025 році, тобто прямо під час здійснення розслідування, він отримує свідоцтво адвоката від головного фігуранта своєї ж справи. Це виглядає як класична корупційна транзакція (ч. 3 ст. 368 КК України), де кримінальне переслідування розмінюється на професійні блага та довічний імунітет.
Заперечення прокурора Мирошниченка: Шедевр правового стендапу
Отримавши заяву про відвід, прокурор Мирошниченко не міг просто промовчати. Він склав офіційне Заперечення від 30.09.2026, текст якого є справжнім зізнанням у власній процесуальній нікчемності. У своєму запереченні він стверджує, що заява Хабібулліна є безпідставною та ґрунтується на “суб’єктивних припущеннях”. Його лінія захисту базується на двох абсурдних тезах.
Screenshot
Теза 1: «Я просто рядовий член групи» Мирошниченко зазначає: “Я ні разу не призначався старшим групи прокурорів… не наділений адміністративно-процесуальними повноваженнями щодо визначення загального вектору… Протягом усього часу перебування у групі я не приймав жодного процесуального рішення… Жодних слідчих чи процесуальних дій мною самостійно не проводилося”.
Геніально! Держава роками виплачує заробітну плату прокурору, який, будучи процесуальним керівником у гучній справі, відкрито зізнається: «я нічого не робив, я нічого не вирішував, я просто значився на папері».
Якщо прокурор не здійснював нагляд, не перевіряв докази і не ухвалював рішень, то чим він займався з 2023 року? Носив каву старшому групи чи терпляче чекав 2025 року, щоб головний фігурант справи нарешті поставив автограф на його свідоцтві? Виправдовувати свою об’єктивність тим, що ти системно ігнорував свої прямі посадові обов’язки — це прорив у юриспруденції. Але це не знімає з нього відповідальності: за КПК кожен прокурор у групі несе солідарну відповідальність за законність розслідування.
Теза 2: «Підпис Фазекоша — це технічна формальність» Прокурор намагається переконати, що отримання ліцензії на довічну престижну професію з рук підозрюваного — це буденність: “Підпис Голови Ради адвокатів на бланку свідоцтва є виключно формальною, технічно-адміністративною функцією… Наявність підпису… не свідчить про наявність будь-яких приватних чи дружніх стосунків”.
Заявник Вадим Хабібуллін блискуче розбиває цю маніпуляцію: Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає інституційні повноваження органів адвокатського самоврядування щодо набуття статусу адвоката. Підпис голови ради адвокатів на свідоцтві не є «випадковим побутовим контактом».
Коли законність статусу самого Голови Ради є предметом розслідування, а прокурор отримує від нього документ ПІД ЧАС цього ж розслідування, виникає гостра необхідність перевірити, чи може такий прокурор залишатися неупередженим. Називати це «технічною функцією» — свідома маніпуляція для приховування конфлікту інтересів.
Стандарт «розумного спостерігача» проти закарпатських реалій
Мирошниченко апелює до європейського критерію «стороннього розумного спостерігача», сподіваючись, що такий спостерігач не побачить упередженості. Однак Хабібуллін наголошує, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК України, прокурор не має права брати участь у провадженні, якщо існують обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.
Для відводу достатньо самого факту існування обставин, що викликають сумнів, без необхідності доводити умисну змову.
Для об’єктивного стороннього спостерігача ця ситуація виглядає абсолютно однозначно:
1. Особа А (Фазекош) є предметом кримінального розслідування.
2. Особа Б (Мирошниченко) здійснює процесуальне керівництво цим розслідуванням.
3. Документ, який посвідчує професійний статус особи Б, був оформлений та підписаний особою А.
4. При цьому, кримінальне провадження стосується саме професійного статусу, документів та повноважень особи А.
Саме ця специфічна сукупність фактів створює бетонну впевненість у тому, що між прокурором та фігурантом існує юридично значущий зв’язок. Це не абстрактне знайомство, це задокументований симбіоз.
Судовий контроль та саботаж правоохоронців
Щоб зрозуміти, чому відвід Мирошниченка є критично необхідним, згадаємо, як прокуратура «розслідувала» цю справу раніше. Питання про відвід не виникло у вакуумі. 02 січня 2026 року слідчий суддя розглянула скаргу на постанову дізнавача про закриття цього провадження. Ознайомитися з цією розгромною ухвалою можна в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Суд встановив, що постанова про закриття справи не містила належної мотивованої оцінки доказів і мала характер «узагальненого підсумкового твердження». Суд прямо вказав на відсутність аналізу того, чи мав Фазекош правові підстави здійснювати повноваження, та яке правове значення мають його документи про освіту. У підсумку суд скасував незаконну постанову та повернув матеріали для продовження досудового розслідування.
Але після 02 січня 2026 року правоохоронці умисно саботують вказівки суду: належного розслідування забезпечено не було. І саме в цьому контексті питання неупередженості прокурора набуває фатального значення. Якщо після скасування постанови про закриття процесуальне керівництво продовжують ті ж самі прокурори, один з яких має свідоцтво від підозрюваного, про яке об’єктивне слідство може йти мова?.
Кругова порука як регіональна релігія
Проблема Мирошниченка — це лише верхівка корупційного айсберга Закарпатської прокуратури. У заяві Хабібулліна згадується журналістське розслідування щодо кругової поруки навколо Фазекоша від 14 вересня 2026 року. У ньому прямо названі прокурори, що здійснювали керівництво, та вказується на відсутність слідчих дій після рішення суду. Масштаб цієї корупційної торгівлі кримінальними справами також детально розібраний на антикорупційній платформі.
Керівництво Закарпатської обласної прокуратури (Мирослав Пацкан, Максим Горковенко, Іван Дем’янчук) замість того, щоб усунути від справи ДБР своїх підлеглих, увімкнули режим “глухої оборони”. Пацкан відмовляв у реєстрації заяв через вигадану “недостатність доказів”. Дем’янчук ігнорував накази з Офісу Генерального прокурора (куди також було скеровано заяви Хабібулліна та Сікори. А Горковенко намагався скасувати дію КПК України за допомогою відомчої інструкції про “дублетні звернення”. Вся ця прокурорська рать єдиним фронтом захищає право таких, як Мирошниченко, безкарно обмінювати кримінальні справи на свідоцтва.
Вимоги потерпілого: Час розривати замкнене коло
Заява Вадима Хабібулліна містить процесуально бездоганний перелік вимог до слідчого судді. Заявник не просить суд робити припущення чи доводити особисту вину прокурора на даному етапі. Заявник вимагає конкретних процесуальних дій:
1. Прийняти заяву про відвід прокурора Мирошниченка Д.О. до розгляду.
2. Встановити обставини отримання прокурором свідоцтва № 21/3516 від 10.10.2025 під час досудового розслідування.
3. Витребувати первинні документи щодо видачі цього свідоцтва (рішення органу, присяга, відомості ЄРАУ).
4. Перевірити, чи було свідоцтво підписане Олексієм Фазекошем.
5. Дослідити ці обставини у взаємозв’язку з ухвалою суду від 02.01.2026.
6. Перевірити, які слідчі дії були проведені після 02.01.2026.
7. Задовольнити заяву про відвід прокурора на підставі п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК України.
8. Забезпечити призначення іншого прокурора.
9. Ухвалу постановити у мотивованій формі, надавши відповіді на кожну ключову обставину.
Крім того, Хабібуллін просить суд розглянути скаргу за відсутності заявника заради безпеки, або забезпечити його участь через сучасні технології правосуддя, використовуючи систему відеоконференцзв’язку. Заявник обґрунтовує це європейською практикою, спираючись на рішення Суду ЄС (та його переклад), що дозволяє такий формат участі за умови дотримання права на справедливий суд.
Як зазначає Хабібуллін, питання відводу не є покаранням прокурора. Це гарантія законності. Заміна процесуального керівника — це найпростіший спосіб усунути сумніви щодо об’єктивності слідства.
Якщо слідчі судді та Офіс Генерального прокурора проігнорують ці факти, закарпатське правосуддя остаточно перетвориться на приватний адвокатський кіоск.
Заперечення Мирошниченка — це не просто відписка. Це діагноз системі, яка втратила будь-який страх перед законом, вважаючи, що кругова порука здатна відмити будь-який конфлікт інтересів. Відвід прокурора Мирошниченка має стати першим кроком до демонтажу цього корупційного синдикату.
Степан Сікора,
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”