Головне зображення ілюстративне
Уявіть собі ситуацію: ви бронюєте номер у готелі, оплачуєте його на місяць вперед, а на рецепції вам урочисто вручають шпатель, отруту для тарганів і повідомляють, що віднині ремонт у номері — це ваш святий обов’язок. Більше того, у вашому «люксі» вже дбайливо розставлені приховані мікрофони, щоб адміністрація могла насолоджуватися вашим відпочинком у режимі реального часу. А якщо ви наважитесь поскаржитися на цей сервіс — вас негайно переселять у підвал до клопів та курців.
Звучить як сценарій абсурдистської комедії чи антиутопії? Аж ніяк. Це суворі та цілком офіційні будні “реформованої пенітенціарної системи України”. Зокрема, саме такі «європейські стандарти» сьогодні процвітають на теренах Закарпаття, у стінах ДУ «Закарпатська установа виконання покарань № 9» (м. Ужгород), якою керує непотоплюваний полковник внутрішньої служби Василь Васильович Анталовський.
Справа громадянина Євгенія Вікторовича Дребітка, інтереси якого представляє принциповий адвокат Лариса Криворучко, розкрила такий масштабний гнійник корупції, зловживань та кругової поруки, що матеріалів вистачить не на одну кримінальну справу. Відповідна скарга вже лягла на столи керівництва Офісу Президента України, Кабінету Міністрів, СБУ, НАБУ та Мін’юсту. Тож давайте препаруємо цю історію детально, аспект за аспектом, щоб зрозуміти, хто насправді керує українськими тюрмами: закон чи «тіньові полковники».
«Ол інклюзив» по-ужгородськи: Заплати державі і зроби ремонт сам
Експеримент Міністерства юстиції із запровадженням платних камер у слідчих ізоляторах подавався суспільству як велика перемога над корупцією. Логіка була бездоганною: навіщо платити хабарі начальнику СІЗО за кращу камеру, якщо можна офіційно заплатити в бюджет і отримати людські умови?
Але в УВП №9 цю реформу творчо переосмислили. До 25 вересня 2026 року Євгеній Дребітко перебував у такій камері з поліпшеними умовами. Оплата здійснювалася регулярно, і 24 вересня 2026 року на рахунок установи “впали” чергові п’ятизначна кількість грн (що підтверджується квитанцією). Здавалося б, держава отримала кошти, клієнт — послугу. Економіка працює.
Проте начальник установи В.В. Анталовський запровадив власне «ноу-хау». Як випливає зі скарги, він вимагав від Дребітка за власні кошти здійснювати ремонт цієї камери. Тобто, ув’язнений має не лише щомісяця віддавати державі суму, співставну з орендою непоганої квартири в центрі Ужгорода, а й виступати безкоштовним підрядником для Міністерства юстиції України. Зламалася сантехніка? Роби сам. Полізли таргани, яких роками не труять? Твої проблеми. Не згоден? Тоді Василь Васильович погрожує примусовим виселенням у найгірші антисанітарні нетрі установи. Фактично, платна послуга перетворилася на легалізований інструмент державного рекету.
Великий Брат у камері: Аудіоконтроль за ваші ж гроші
Але і це ще не все. Перебування у такій “VIP-камері”, за свідченнями захисту, нагадує участь у реаліті-шоу без згоди головного героя. Камера була буквально нашпигована засобами неприхованого та прихованого аудіоконтролю.
З юридичної точки зору це повний нонсенс. Будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, включно зі встановленням «прослушки», вимагають жорстких правових підстав і відповідних ухвал суду. А тут ми бачимо ситуацію, коли людина платить власні гроші за те, щоб адміністрація могла цілодобово моніторити кожен її подих. Хто приймав рішення про встановлення цих засобів? Де зберігається отримана інформація? Кому вона передається? Ці питання, порушені адвокатом Л.С. Криворучко, наразі зависли в повітрі.
Таке свавілля є прямим порушенням вимог Конвенції з прав людини, що, до речі, вже фіксувалося в офіційному Звіті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Але керівнику Анталовському, схоже, звіти омбудсмена цікаві не більше, ніж торішній сніг на Говерлі.
Тіньовий кардинал СБУ: Як полковник Козак В.М. став вершителем тюремних доль
Кульмінація цієї драми відбулася 25 вересня 2026 року — рівно наступного дня після того, як Дребітко сплатив п’ятизначну кількість грн за наступний місяць. Анталовський особисто викликав ув’язненого і безапеляційно заявив: з платної камери тебе виселяють. На зауваження про те, що послуга вже оплачена, начальник установи у демонстративній та зневажливій формі відповів, що факт внесення коштів його не цікавить.
Чому ж начальник державної установи так відверто плює на фінансові зобов’язання очолюваної ним структури та закони логіки? Відповідь Анталовський надав сам, відкрито хизуючись перед ув’язненим. Він прямо заявив, що вказівку виселити Дребітка з платної камери та перевести до приміщення з найгіршими умовами йому дав полковник Служби безпеки України Козак Василь Миколайович.
Зупинимось на цьому моменті. Керівник пенітенціарної установи, який підпорядковується Міністерству юстиції, відкрито зізнається, що виконує незаконні забаганки («тєлєфоне право») полковника СБУ. Більше того, Анталовський відверто заявляє Дребітку, що будь-які скарги не матимуть жодних наслідків, адже полковник Козак В.М. забезпечить йому уникнення відповідальності — простіше кажучи, «відмаже».
Це вже не просто посадовий злочин. Це маніфест кругової поруки. Це публічна демонстрація того, що державні інституції в регіоні приватизовані окремими особами в погонах, які використовують умови тримання людей як інструмент особистої помсти чи тиску.
Шантаж європейського рівня: Або ЄСПЛ, або клопи
Якщо ви думаєте, що на цьому дно пробито, то ви недооцінюєте креативність ужгородських тюремників. Під час тієї ж розмови 25 вересня Анталовський висунув Дребітку безпрецедентну вимогу: відкликати скаргу, подану до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Логіка шантажу примітивна і жорстока: або ти забуваєш про європейське правосуддя, або ми створюємо тобі персональне пекло. Відповідно до статті 34 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держава зобов’язується жодним чином не перешкоджати ефективному здійсненню права особи на індивідуальну заяву. Використання залежного становища ув’язненого та погіршення умов його тримання для примушування відкликати скаргу з ЄСПЛ — це не просто дисциплінарний проступок. Це міжнародний скандал і кричуще порушення базових зобов’язань України перед Радою Європи.
Біологічна зброя та примусове куріння: Катування за статтею 3 Конвенції
Погрози не залишилися порожнім звуком. Того ж дня Євгенія Дребітка було показово переведено до камери з вкрай антисанітарними умовами.
Що означає «найгірша камера» в розумінні керівництва УВП №9?
-
По-перше, це клопи. Перебування у зараженому паразитами приміщенні перетворює життя людини на суцільну муку — це позбавлення сну, ризик укусів, інфекцій та постійний психологічний дискомфорт.
-
По-перше, це примусове пасивне куріння. Дребітко не палить, але його навмисно помістили в тісну камеру разом із запеклими курцями. В умовах замкненого простору людина фактично позбавлена можливості дихати чистим повітрям.
Таке цілеспрямоване комбо — клопи плюс задимлене приміщення — розцінюється міжнародним правом виключно як катування та нелюдське поводження (Стаття 3 Конвенції). Практика ЄСПЛ тут однозначна. У відомих справах Florea v. Romania та Elefteriadis v. Romania Європейський суд вже визнавав порушенням статті 3 тривале перебування некурців в одній камері з курцями, наголошуючи на обов’язку держави захищати здоров’я ув’язнених.
Але для Анталовського та його куратора з СБУ європейська прецедентна практика, очевидно, важить менше, ніж власне відчуття вседозволеності. До того ж, як зазначається у скарзі, Дребітку систематично не надається медична допомога, а його звернення просто не фіксуються. Зручна позиція: немає записаної скарги — немає проблеми. Ця ганебна практика приховування скарг вже фіксувалася у звітах омбудсмена за грудень 2025 року, але віз і нині там.
Недоторканний начальник: Хроніки безкарності Василя Анталовського
Хто ж такий цей всевладний керівник установи? Біографія Василя Анталовського рясніє яскравими плямами. Згідно з відкритими даними та матеріалами скарги, він неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності та відсторонювався від посади.
Йому вже повідомляли про підозру, обвинувальний акт направлявся до суду. І що в результаті? Провадження було закрито за строками давності (тобто з нереабілітуючих підстав). А нещодавно Державне бюро розслідувань (ДБР) повідомило про підозри його заступникам у зв’язку з розкраданнями в тій самій УВП №9.
Сукупність цих фактів кричить про абсолютну управлінську неспроможність та невідповідність Анталовського займаній посаді. Коли заступники крадуть, а сам начальник фігурує у кримінальних справах і публічно хизується «кришею» в особі полковника СБУ Козака В.М., виникає логічне запитання до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань: який ще рівень деградації потрібен, щоб звільнити цю людину з лав Державної кримінально-виконавчої служби?
Вимоги громадськості: Поліграф, звільнення та кримінальна відповідальність
Офіційна скарга, підготовлена в інтересах Дребітка Є.В., не є просто констатацією фактів. Це чіткий юридичний алгоритм дій для найвищих державних органів. Закон України № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та Дисциплінарний статут прямо зобов’язують посадовців забезпечувати права людини і нести відповідальність за жорстоке ставлення до ув’язнених.
Відповідно до документа, перед державними інституціями висунуто жорсткі вимоги:
1. Міністерству юстиції та Департаменту виконання покарань: Негайно розпочати службове розслідування щодо Анталовського В.В., притягнути його до відповідальності та звільнити з органів служби. Досить перекладати з посади на посаду людину, яка перетворила державну установу на приватну катівню.
2. Службі безпеки України та Головному управлінню внутрішньої безпеки СБУ: Провести ретельну перевірку щодо дій полковника Козака В.М. Чи дійсно офіцер спецслужби під час війни не має важливіших справ, ніж давати вказівки начальнику СІЗО, до якої камери з клопами перевести конкретного ув’язненого?
3. Поліграф для фігурантів: Захист вимагає провести психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа показів як Козака В.М., так і Анталовського В.В. Суспільство має знати правду про їхні контакти, тіньові вказівки та обіцянки «відмазати» від криміналу.
4. НАБУ, Офісу Президента та Кабміну: Взяти справу на жорсткий особистий контроль. Бо якщо такі речі сходять з рук у тилу, то про яку розбудову правової держави ми можемо говорити на міжнародних майданчиках?
Замість епілогу: Чи почують на Банковій голос закону?
Справа Євгенія Дребітка — це лакмусовий папірець для всієї правоохоронної системи України. Неможливо вимагати від європейських партнерів поваги та фінансової підтримки проектів інтеграції, коли в центрі Ужгорода державний службовець бере п’ятизначну кількість гривень за послугу, кладе їх на рахунок установи, а наступного дня, прикриваючись іменем полковника СБУ, кидає людину на розтерзання клопам і тютюновому диму, вибиваючи відмову від скарги до Європейського суду.
Це не просто дисциплінарний проступок. Це знущання над самою ідеєю правосуддя. Це сигнал кожному громадянину: хоч скільки квитанцій ти оплатиш, хоч скільки законів прочитаєш, твоя доля в цій системі залежить від того, чи має твій тюремник телефонний номер потрібного полковника.
Чи здатна держава очиститися від таких «анталовських» та «козаків»? Чи знову все закінчиться формальними відписками і переведенням на іншу посаду зі збереженням звання? Відповідь на це запитання має надати не лише Мін’юст, а й вище політичне керівництво країни. Адже довіра до держави починається не з гучних промов, а з того, як ця держава ставиться до тих, хто перебуває під її абсолютним контролем.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”