У сучасній Україні, де громадянське суспільство щодня виборює право на прозорість, справедливість та європейські стандарти публічного управління, існують своєрідні «заповідники», де час зупинився десь у глибоких кабінетах номенклатурної епохи. Одним із таких заповідників, на превеликий жаль, залишається вищий ешелон адвокатського самоврядування. Коли йдеться про Національну асоціацію адвокатів України (НААУ) та Раду адвокатів України (РАУ), принципи демократії та верховенства права часто розбиваються об глуху стіну корпоративної кругової поруки.
Новина, яка нещодавно сколихнула вузькі, але дуже впливові юридичні кола, стала черговим лакмусовим папірцем стану справ у системі. Інтернет – «помийка» першого зама Лідії Ізовітової Валентина Гвоздія «розродилась» сенсаційною новиною: представнику адвокатів Донеччини у РАУ Сергію Осиці на місяць зупинено право на адвокатську діяльність.
На перший погляд, рядова подія. Дисциплінарна палата КДКА Запорізької області прийняла рішення № 11/29-2026 від 03.09.2026, і з 3 вересня до 3 жовтня 2026 року Сергій Осика позбавлений права займатися своєю професією. Але якщо копнути глибше, за цією сухою канцеляристикою ховається справжній детектив із присмаком узурпації влади, страху перед виборами та відвертої розправи над тими, хто наважується вимагати від керівництва НААУ банального — дотримання Закону.
«Сліпе» правосуддя КДКА: Як зупиняють діяльність незгодним
Згідно з офіційними даними Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ), Сергій Осика — не просто рядовий юрист. Він обліковується в Раді адвокатів Донецької області, має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1113 ще з далекого 1998 року, та, що найголовніше, є чинним представником адвокатів Донецької області у складі Ради адвокатів України.
Ця ситуація має фундаментальне значення не лише з погляду можливості здійснення Сергієм Осикою професійної адвокатської діяльності (захисту клієнтів, представництва в судах тощо). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», дисциплінарне зупинення права безпосередньо впливає і на можливість Осики брати участь у роботі найвищого колегіального органу адвокатського самоврядування, який діє між з’їздами адвокатів України.
Частина п’ята статті 31 згаданого Закону прямо встановлює два наслідки такого зупинення:
1. Адвокат не має права здійснювати адвокатську діяльність.
2. Адвокат не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування.
Тобто, рішенням КДКА Запорізької області (зверніть увагу на географію — донецького представника «судить» запорізька палата, що в наших реаліях часто свідчить про використання «ручних» механізмів) Сергія Осику фактично викидають з інформаційного та управлінського поля РАУ рівно на місяць.
Офіційні рупори НААУ скромно замовчують причини та конкретні обставини дисциплінарного проступку. З інформації ЄРАУ вони не випливають. Нам пропонують повірити на слово: покарали, отже, було за що. Проте в кулуарах, де формується справжній антикорупційний фронт адвокатської спільноти, всі чудово розуміють: факт зупинення права Сергія Осики — це не про етику. Це про політику, про узурпацію влади та про спробу заткнути рот людині, яка зазіхнула на «святе» — на безстрокове правління Лідії Ізовітової та Валентина Гвоздія та інших керівників адвокатського самоврядування.
“Секретні матеріали” РАУ: рішення, які стали «державною таємницею»
То чому ж Сергію Осиці зупинили адвокатську діяльність? Відповідь лежить у площині його активної боротьби за законність. Він просто вимагає від РАУ і НАУ виконувати Закон «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». І не просто пише гнівні пости у Facebook, а використовує єдино правильний, європейський механізм — судовий позов.
Справжня причина криється у небажанні верхівки НААУ проводити Звітно-виборчий Шостий з’їзд адвокатів України. З’їзд — це вищий орган, який має повноваження переобирати керівництво. А кому ж хочеться втрачати теплі крісла, контроль над фінансами та безмежний вплив на тисячі адвокатів по всій країні?
Ще 6 вересня 2022 року Рада адвокатів України ухвалила дивовижне за своїм цинізмом рішення «Про скликання Звітно-виборчого Шостого з’їзду адвокатів України». У цьому документі, якщо він реально існує, дата проведення з’їзду була визначена максимально розмито: «дата з’їзду буде визначена протягом трьох місяців після завершення воєнного стану». Зручно, чи не так? Війна стала ідеальним прикриттям для консервації влади. Жодних виборів, жодної звітності, жодної відповідальності.
Сергій Осика вирішив оскаржити цей правовий нонсенс. 23 березня 2026 року він направив інформаційний запит до розпорядника інформації РАУ з простою, здавалося б, вимогою: надати фотокопію цього самого Рішення від 6 вересня 2022 року.
І тут починається справжня комедія абсурду, яка гідна пера Михайла Булгакова чи гострої сатири Василя Симоненка. 30 березня 2026 року Голова Ради адвокатів України відмовляє у наданні копії Рішення, мотивуючи це тим, що даний документ належить до… «конфіденційної та службової інформації»!
Вдумайтеся в масштаби цього правового нігілізму: орган адвокатського самоврядування, який фінансується за рахунок внесків самих адвокатів, ухвалює рішення про те, коли ці самі адвокати зможуть реалізувати своє законне право на вибори керівництва, і ховає це рішення від членів РАУ під грифом «Секретно»! Це вже не адвокатура європейського зразка. Це закритий масонський клуб, де правила пишуться на серветках і ховаються в сейфах від сторонніх очей.
Справа № 200/2570/26: Харківський окружний суд зриває маски
Зрозумівши, що добровільно керівництво НААУ документи не віддасть, Сергій Осика пішов до суду. Справа № 200/2570/26 — це наочний приклад того, як складно в Україні боротися з номенклатурними монстрами.
Початково позовна заява була подана до Донецького окружного адміністративного суду. Вимоги Осики були чіткими та обґрунтованими:
1. Визнати протиправним та нечинним рішення РАУ від 06.09.2022 в частині невизначення конкретної дати проведення Шостого з’їзду (формулювання про «три місяці після воєнного стану»).
2. Зобов’язати РАУ прийняти нове Рішення, яким чітко визначити день, час та місце початку роботи З’їзду, затвердити порядок денний та повідомити адвокатів не пізніше як за 20 днів, як того вимагає пункт 5 статті 54 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Система опиралася. 15 квітня 2026 року Донецький суд спочатку повернув позовну заяву позивачу. Проте Осика не здався. Поки тривала судова тяганина, Вища рада правосуддя 21 травня 2026 року ухвалила змінити територіальну підсудність справ Донецького суду, передавши їх до Харкова. А вже 7 липня 2026 року Перший апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу про повернення позову і направив справу для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.
І ось, 21 вересня 2026 року, суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О. виносить Ухвалу, яка стала справжнім холодним душем для кабінетних правителів з Борисоглібської.
Суддя не просто відкрив провадження у справі. Він звернув увагу на кричущий факт: позивач не зміг додати до позову оскаржуване рішення РАУ, тому що відповідач (РАУ) відмовився його надавати! Відповідно до статей 79 та 80 КАС України, якщо учасник справи не може самостійно надати докази, він має право просити суд витребувати їх.
Суддя Біленський О.О. ухвалив безпрецедентне, але абсолютно законне рішення:
«Витребувати у Ради адвокатів України належним чином засвідчену копію рішення Ради адвокатів України від 06.09.2022 «Про скликання Звітно-виборчого Шостого з’їзду адвокатів України…»
«Витребувати за власною ініціативою суду у Ради адвокатів України інформацію та докази… щодо участі члена Ради адвокатів України, представника адвокатів Донецької області… Осики Сергія Валентиновича в засіданні Ради адвокатів України, що відбулось 06.09.2022…»
Суд також суворо попередив відповідачів: у разі неподання цих «секретних» доказів без поважних причин, суд застосує заходи процесуального примусу.
Чому Ізовітова та Гвоздій так панічно бояться Шостого з’їзду адвокатів?
А тепер складім пазл докупи. У вересні 2026 року Харківський суд офіційно вимагає від РАУ розкрити свої карти та надати документи, які доводять незаконність відтермінування з’їзду. І абсолютно випадково (звісно ж, “випадково”), саме в цей час, з 3 вересня по 3 жовтня 2026 року, «кишенькова» КДКА зупиняє Сергію Осиці право на адвокатську діяльність.
Мета цієї махінації лежить на поверхні. По-перше, це класична помста. Демонстративна порка, щоб іншим представникам РАУ і в голову не прийшло ставити незручні запитання чи вимагати прозорості. По-друге, зупинення статусу неминуче створює процесуальні та репутаційні перешкоди для Осики у його війні з апаратом НААУ. Система намагається дискредитувати його, мовляв: «Подивіться, хто з нами судиться! Це ж порушник дисципліни, якому навіть свідоцтво зупинили!».
Але чому такий страх перед З’їздом? Відповідь очевидна для будь-якого фахівця, який займається аналітикою у сфері публічного управління. Адвокатура сьогодні — це колосальний фінансовий та адміністративний ресурс. Це мільйонні внески, це монополія на допуск до професії, це можливість впливати на судову систему через кваліфікаційно-дисциплінарні комісії. Керівництво НААУ, яке роками вибудовувало цю вертикаль під себе, чудово розуміє: будь-які демократичні вибори, будь-яка звітність перед рядовими адвокатами — це пряма загроза їхньому існуванню в цих кріслах.
Використання воєнного стану як приводу для скасування виборів у професійній самоврядній організації — це вершина цинізму. У той час, коли країна героїчно бореться на фронті, коли волонтери, міжнародні фонди та антикорупційні громадські організації працюють на межі можливостей, щоб зберегти державу та забезпечити її європейське майбутнє (як, наприклад, ініціативи зі створення реабілітаційних центрів для військових, до яких часто долучаються небайдужі правники), функціонери від адвокатури ховаються за спинами військових, аби зберегти свою персональну владу.
Замість висновків: чи має майбутнє адвокатське самоврядування в Україні?
Історія Сергія Осики — це не просто локальний конфлікт одного адвоката з керівництвом асоціації. Це масштабна аналітична ілюстрація глибокої системної кризи в українській юриспруденції. Це показник того, що інституції, які за своєю природою мали б бути еталоном захисту прав і свобод людини, на практиці перетворилися на інструмент репресій проти власного ж складу.
Зупинення права на заняття адвокатською діяльністю Сергія Осики — це ганебний прецедент використання дисциплінарних органів як кийка для розправи над політичними (в рамках самоврядування) опонентами. Це той самий «совок», проти якого сьогодні воює Україна.
Але Ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року дає надію. Вона демонструє, що судова гілка влади здатна не піддаватися на корпоративний тиск НААУ. Витребування судом доказів — це перший крок до того, аби зірвати завісу секретності з рішень РАУ і змусити її керівників діяти в межах правового поля.
Після закінчення місячного строку, 3 жовтня 2026 року, Сергій Осика зможе поновити свою діяльність. Але цей місяць тиші, на який його намагалися приректи, насправді прозвучав гучніше за будь-які промови на засіданнях РАУ. Ця ситуація оголила всю суть режиму Ізовітової-Гвоздія: страх, закритість, кругова порука та готовність знищити кар’єру будь-кому, хто наважиться відкрити Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і вголос його зачитати.
Боротьба триває. І від результатів справи № 200/2570/26 залежить не лише доля Шостого з’їзду, а й те, чи залишиться українська адвокатура придатком кількох кабінетних диктаторів, чи нарешті стане по-справжньому незалежною, європейською інституцією, вільною від корупційних метастаз.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”