Якщо ви коли-небудь замислювалися, як виглядає чорна діра, вам не обов’язково купувати квиток на телескоп Джеймса Вебба. Достатньо просто надіслати обґрунтовану, підкріплену десятками документів заяву про злочин до правоохоронних органів Закарпаття. Там, у безмежних кабінетах, де час зупиняється, а закони фізики та логіки припиняють свою дію, ваша заява пройде унікальний процес трансформації. Вона перетвориться на «відписку» — безглуздий, юридично пустий шматок паперу, єдина мета якого — послати вас подалі.
Сьогодні ми препаруємо справжній шедевр епістолярного бюрократичного жанру. Автором цієї монументальної праці виступив не рядовий клерк, а сам керівник Закарпатської обласної прокуратури Мирослав Пацкан. Його відповідь на заяву про системні злочини підлеглих — це не просто відписка. Це маніфест того, як правоохоронна система вміє заплющувати очі на очевидні факти, ігнорувати рішення судів та прикривати «своїх».
Але давайте про все послідовно. Беріть попкорн, Кримінальний процесуальний кодекс України й готуйтеся до занурення у світ правового сюрреалізму.
Історія хвороби: Як історик став адвокатом, зламавши простір і час
Щоб зрозуміти всю глибину прокурорського цинізму, нам потрібно повернутися до витоків цієї справи. 05 жовтня 2023 року Степан Сікора, діючи як свідомий громадянин, подав заяву про злочин. Суть заяви була настільки ж простою, наскільки й скандальною: громадянин Олексій Фазекош, який роками комфортно сидить у кріслі голови Ради адвокатів Закарпатської області, насправді… не має законного статусу адвоката.
До заяви додавалися не просто слова, а залізобетонні докази. Згідно з документами, у далекому 2006 році, коли Фазекошу нібито видали адвокатське свідоцтво № 21/575, він мав дипломи бакалавра історії та бакалавра міжнародних відносин. Юридичну освіту, без якої стати адвокатом неможливо навіть у паралельному всесвіті (ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» 1992 року), він здобув лише у 2008-2009 роках!
Як людина без юридичної освіти склала іспити, пройшла стажування і отримала свідоцтво? Мабуть, у Закарпатській КДКА винайшли машину часу. Ба більше, термін його повноважень як голови Ради вичерпався ще у 2022 році. Тобто, наявні всі ознаки ч. 1 ст. 358 (підроблення документів) та ч. 1 ст. 353 (самовільне присвоєння владних повноважень) КК України. Справа була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за №12023078040000715. І тут почалася магія.
Майстер-клас із фальсифікацій від Ужгородської поліції
Коли справа потрапила до рук дізнавача СД Ужгородського РУП Салтикова С.С. та процесуальних прокурорів Копрушака Т.Г., Мирошниченка Д.О., та Поповича В.Я., вони зрозуміли: розслідувати це не можна. Тому що доведеться саджати шановану людину. Що робити? Правильно — закривати справу.
26 грудня 2025 року дізнавач Салтиков видає Постанову про закриття провадження. І ця постанова — це просто посібник для курсантів МВС на тему «Як вчинити службове підроблення і не почервоніти» (ч. 1 ст. 366 КК України).
Ось лише кілька «перлин» з цієї постанови, які Степан Сікора детально виклав у своїй заяві до керівника обласної прокуратури:
1. Воскресіння скасованих рішень. Дізнавач обґрунтував законність статусу Фазекоша постановою Мукачівського суду від 25.06.2010. Але він умисно забув згадати, що це рішення було повністю скасоване Вищим адміністративним судом України ще 17 червня 2015 року! Використовувати скасоване судове рішення як доказ — це юридичне дно.
2. Справа-привид. У постанові дізнавач послався на закриту кримінальну справу № 2101910 щодо Фазекоша. От тільки офіційні запити показали, що такої справи в природі не існувало.
3. Клонування адвокатів у ЄРАУ. Дізнавач проігнорував відповіді НААУ про те, що в них відсутні протоколи іспитів та текст присяги Фазекоша. Натомість було виявлено, що у Єдиному реєстрі адвокатів України профайл судді Логойди І.В. (якій і належало справжнє свідоцтво з цим номером) був штучно змінений, щоб звільнити номер для Фазекоша.
4. Фальшивий голова КДКА. Дізнавач прийняв покази П. Немеша, який назвав себе головою КДКА у 2006 році. Хоча за офіційними документами (ЄДРПОУ) та статутом, головою тоді був В. Бедь.
Здавалося б, цих фактів достатньо, щоб не просто звільнити дізнавача Салтикова, а й відправити його разом із прокурорами на лаву підсудних за зловживання владою (ст. 364 КК) та приховування злочину (ст. 396 КК).
Суд каже: «Розслідувати!», прокурори кажуть: «А ми не хочемо»
Потерпілі не здалися і пішли до суду. 02 січня 2026 року Ужгородський міськрайонний суд (суддя Голяна О.В.) виніс ухвалу: постанову дізнавача скасувати як невмотивовану, матеріали повернути для розслідування.
Судове рішення, згідно зі ст. 129-1 Конституції, є обов’язковим. Але не для ужгородських правоохоронців. Понад 8 місяців (з січня по вересень 2026 року) дізнавач та прокурори умисно саботували ухвалу суду. Жодної слідчої дії. Жодного допиту. Це чиста, кристалізована ч. 2 ст. 382 КК України — умисне невиконання судового рішення службовою особою.
Втомившись від цього відвертого знущання з закону, 1 вересня 2026 року Степан Сікора формує бездоганно структуровану заяву про злочин вже на самих правоохоронців. Він розписує кожну статтю, кожен факт підробки, додає 19 документальних додатків. Заява лягає на стіл керівнику Закарпатської обласної прокуратури Мирославу Пацкану.
І ось тут починається фінальний акт марлезонського балету.
Анатомія прокурорської відписки: Як Мирослав Пацкан переписує КПК
21 вересня 2026 року з надр обласної прокуратури виринає лист за підписом Мирослава Пацкана (№ 31-1745-24).
Якщо ви думали, що головний прокурор області обуриться фальсифікаціями своїх підлеглих, ініціює службове розслідування чи хоча б виконає вимоги ст. 214 КПК України, ви дуже наївна людина.
Пацкан надіслав еталонну, дистильовану «відписку». Розберім її абзац за абзацом, щоб показати всю глибину юридичного невігластва (або свідомого укривання злочинів).
Абсурд №1: Цитування ст. 214 КПК і миттєве її порушення
У своєму листі пан Пацкан спочатку красиво цитує закон:
“За приписами ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви… зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань…”
Здавалося б, все правильно. Ця норма імперативна. Вона не дає прокурору права думати, подобається йому заява чи ні. Отримав заяву про злочин — протягом 24 годин вніс до ЄРДР. Крапка. Це аксіома кримінального процесу, яку вчать на третьому курсі юрфаку.
Але далі керівник прокуратури робить сальто в повітрі та заявляє:
“Таким чином, реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення”.
Що, вибачте? Де в статті 214 КПК написано про «достатні відомості» на етапі внесення в реєстр? Оцінка достатності доказів проводиться під час досудового розслідування, а не до нього. Відмовляючи у реєстрації, Пацкан незаконно перебрав на себе функції слідчого і судді одночасно.
Абсурд №2: Маніпуляція практикою Верховного Суду
Щоб надати своїй бездіяльності хоч якогось солідного вигляду, Пацкан тягне у відписку практику Касаційного кримінального суду ВС (справи № 556/450/18 та № 373/18/23). Він пише, що Верховний Суд дозволяє не реєструвати заяви, в яких немає об’єктивних даних про злочин.
Так, така практика існує. Але вона стосується заяв у стилі “Мій сусід — інопланетянин, і він краде мої думки” або “Всі депутати — корупціонери”. Тобто абстрактних скарг без фактажу.
А тепер подивіться на заяву Сікори! У ній вказані:
-
Прізвища конкретних дізнавачів та прокурорів.
-
Номера конкретних сфальсифікованих документів (постанова від 26.12.2025).
-
Посилання на рішення суду (справа № 308/2714/24), яке умисно не виконується 8 місяців.
-
Додано копії дипломів, витягів з реєстрів, листів з НААУ.
Якщо це, на думку Мирослава Пацкана, не є “коротким викладом обставин”, то що тоді є? Може, потерпілий повинен був сам провести експертизу, закувати дізнавача в кайданки й принести його в кабінет Пацкана разом із заявою?
Абсурд №3: “У заяві відсутні конкретні фактичні обставини”
Це найсмішніший і водночас найцинічніший пасаж відписки. Пацкан пише:
“…у Вашій заяві відсутні достатні дані про вчинення кримінального правопорушення, зокрема, у такому не зазначено конкретні, істотні фактичні обставини, які можуть вказувати на протиправність дії осіб…”
Пан Пацкан взагалі читав заяву? Чи її прочитала секретарка по діагоналі?
-
Дізнавач використав скасоване рішення суду — це не “конкретна обставина” службового підроблення (ст. 366 КК)?
-
Прокурори 8 місяців не виконують ухвалу суду про поновлення слідства — це не “конкретна обставина” невиконання рішення суду (ст. 382 КК)?
Пацкан намагається звести 8-сторінковий юридичний аналіз злочинів правоохоронців до простої “незгоди заявника зі станом досудового розслідування”. Це класичний прийом бюрократа: назвати заяву про корупцію та підробку просто “невдоволенням громадянина”. Мовляв, чого ви скиглите, йдіть до суду скаржтесь.
Абсурд №4: Гра в пінг-понг з ДБР
Наприкінці своєї відписки очільник прокуратури радісно повідомляє, що оскільки в заяві заявник просив визначити підслідність за ДБР, то прокуратура просто… переслала заяву до Територіального управління ДБР у місті Львові.
Геніально! Замість того щоб виконати прямий обов’язок — внести відомості до ЄРДР, а вже потім передати матеріали за підслідністю до ДБР (як цього вимагає ч. 7 ст. 214 КПК), прокуратура просто грає в пошту. Таким чином, час тягнеться, злочинці в погонах продовжують працювати, а заявник отримує замість витягу з ЄРДР черговий “лист щастя”.
Чому Пацкан не правий і чому це потребує негайного реагування
Відписка Мирослава Пацкана — це не просто юридична помилка. Це системний діагноз. Коли керівник обласної прокуратури ставить свій підпис під документом, який відверто суперечить імперативним нормам КПК України, це означає одне з двох:
1. Або керівник прокуратури має серйозні прогалини в знанні кримінального процесу (що малоймовірно для особи на такій посаді).
2. Або наявна кругова порука — свідоме покривання підлеглих прокурорів (Копрушака, Мирошниченка, Поповича), які загрузли у фальсифікаціях на користь місцевого “псевдоадвоката” Фазекоша.
Відмовляючись вносити відомості до ЄРДР, обласна прокуратура фактично легалізує злочини. Вона посилає сигнал усім дізнавачам та слідчим Закарпаття: “Хлопці, можете підробляти документи, посилатися на неіснуючі справи і чхати на ухвали суддів. Вам за це нічого не буде, ми відпишемося”.
Як має реагувати правоохоронна система?
Цей “парад відписок” не може тривати вічно. Відверте ігнорування ст. 214 КПК з боку керівництва Закарпатської обласної прокуратури вимагає наступних кроків:
1. Державне бюро розслідувань (ДБР), куди футболять ці матеріали, зобов’язане не продовжувати цю гру, а негайно внести відомості до ЄРДР не лише щодо дізнавачів, але й дати правову оцінку бездіяльності керівництва обласної прокуратури.
2. Офіс Генерального прокурора України повинен звернути увагу на те, як в одному з регіонів України відкрито саботуються рішення судів (стаття 382 КК України). Чи є Закарпатська прокуратура автономною республікою, де не діє КПК?
3. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів (КДКП) має отримати скаргу на Мирослава Пацкана. Адже його лист від 21.09.2026 — це пряме свідчення неналежного виконання посадових обов’язків, укривання підлеглих від відповідальності та порушення прав громадянина на доступ до правосуддя.
Замість епілогу
Закарпаття часто називають мальовничим краєм з унікальною історією та традиціями. Але зараз цей регіон ризикує увійти в історію як місце, де юридична наука еволюціонувала у зворотному напрямку.
Ситуація, де людина без профільної освіти роками очолює регіональну Раду адвокатів, поліція це покриває фальшивими постановами, а головний прокурор області надсилає саркастично-безграмотні листи про “недостатність фактів” — це вирок усій місцевій системі правосуддя.
Степан Сікора, як і багато інших громадян, які стикаються з цією стіною, продовжує свою боротьбу. Відписка Мирослава Пацкана — це не кінець історії. Це лише ще один доказ у великій справі про те, як кругова порука знищує довіру до державних інституцій. І рано чи пізно, комусь доведеться не писати відписки, а давати свідчення. Під присягою. Вже справжньому слідчому.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”