Європейський Союз стоїть за крок до виділення Україні масштабного траншу в розмірі 3 мільярдів євро. Ці кошти є життєво необхідними для підтримки економіки держави в умовах війни. Офіційною підставою для виплат є виконання українською владою десяти ключових реформ у межах програми Ukraine Facility (урядовий портал). Проте, якщо зазирнути за лаштунки красивих звітів, вимальовується доволі тривожна картина.
Однією з найдорожчих «галочок» у цьому списку є оновлення процесу перевірки декларацій доброчесності суддів. Тільки за цей пункт передбачена колосальна виплата у розмірі 286 мільйонів євро. Але критичний аналіз нововведень, проведений профільними експертами, свідчить: замість жорсткого очищення системи ми отримали закон, який фактично легалізує безкарність людей у мантіях.
Ілюзія очищення: за що Євросоюз платить сотні мільйонів?
За інформацією видання «Європейська правда», саме ухвалений закон щодо декларування доброчесності став одним із тригерів для позитивного рішення Єврокомісії. Задум виглядав ідеально: створити механізм, який би дозволив швидко виявляти корумпованих служителів Феміди та очищувати від них систему.
Однак, як детально пояснюють експерти у публікації фундації DEJURE, ухвалений парламентом документ кардинально викривив саму суть реформи. Парламентарі не посилили, а навпаки — безпрецедентно послабили механізми контролю, перетворивши суворий аудит на формальну відписку.
Анатомія «реформи»: як суддям залишили шпарини в законі
Якщо розкласти проблему на компоненти, стає зрозуміло, чому аналітики б’ють на сполох. Закон рясніє відвертими «дірками», кожна з яких є потенційним шляхом до порятунку для недоброчесного судді:
1. Амністія на розкішне життя. Найбільшим ударом по реформі стало вилучення майнового блоку з предмета перевірки. Тепер контролюючі органи не будуть прискіпливо зіставляти, чи живе суддя відповідно до своїх офіційних доходів. Елітна нерухомість чи автопарк, що не збігаються з суддівською зарплатою, більше не є проблемою в рамках цієї декларації.
2. Презумпція «забудькуватості». Якщо в декларації будуть виявлені недостовірні дані, судді залишили ідеальне виправдання. Йому достатньо заявити, що він «забув» внести інформацію або «неправильно зрозумів запитання». Закон виписаний так, що без доведення прямого умислу (а довести те, що людина не забула, а свідомо збрехала — вкрай важко), жодної відповідальності не настане.
3. Штучні часові ліміти. Закон встановлює жорсткий дедлайн: Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) має перевірити декларацію за шість місяців. Якщо орган не встигає вкластися у ці строки — суддя автоматично вважається «чистим». Враховуючи хронічну завантаженість ВККС, цей пункт є прямою індульгенцією.
4. Неконтрольований непотизм. Офіційно декларується, що судді тепер мають ретельніше вказувати родичів, які обіймають державні посади. Проте парадокс полягає в тому, що сам закон взагалі не передбачає механізму перевірки правдивості цих тверджень.
Тінь гучних скандалів: чому слабка перевірка — це вирок для правосуддя
Доброчесність судового корпусу — це не абстрактне поняття. Це фундамент, який визначає, чи може пересічний громадянин або інвестор розраховувати на справедливий суд. Українське суспільство ще не оговталося від низки безпрецедентних скандалів на найвищому рівні.
Варто згадати затримання на багатомільйонному хабарі голови Верховного Суду Всеволода Князєва та тінь, яка впала на інших суддів Великої Палати. Не менш руйнівними для довіри стали кейси з виявленням російських паспортів у суддів Богдана Львова та Валентини Сімоненко. Матеріали гучної операції НАБУ під кодовою назвою «Феміда» вкотре підтвердили: верхівка судової влади потребує тотального аудиту. Замість цього суспільство отримує закон, який гарантує недоторканність.
Ціна імітації: чому Єврокомісія має вимагати реальних змін
Сьогодні громадський сектор закликає європейських партнерів не заплющувати очі на проблему. Визнання закону, який послаблює перевірку, як успішно виконаної реформи — це не просто помилка. Це заохочення до обману.
Вимоги експертного середовища є чіткими та конструктивними:
-
Повернути обов’язкову перевірку майнового блоку.
-
Запровадити сувору відповідальність за грубу недбалість при заповненні документів.
-
Скасувати норми, що дозволяють уникати відповідальності через сплив коротких строків перевірки.
Україна безумовно потребує фінансової підтримки від ЄС. Але платити 286 мільйонів євро за імітацію реформ — це шлях у нікуди. Якщо європейські інституції погодяться на такі правила гри сьогодні, наступного разу українське суспільство отримає ще одну фейкову реформу, розраховуватись за яку доведеться довірою до самої ідеї справедливого правосуддя. Красива назва законопроєкту та галочка у бюрократичному звіті ніколи не дорівнюватимуть реальним змінам.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”