Коли видатні правознавці беруться за виконання судових рішень, зазвичай очікуєш майстер-класу з юриспруденції. Але що робити, коли очільник адвокатського самоврядування цілого регіону демонструє рівень правового нігілізму, гідний першокурсника-двієчника? Ця історія — не просто про захист честі та гідності. Це саркастичний, але глибоко аналітичний розтин того, як можна програти суди всіх інстанцій, отримати виконавчий лист, а потім спробувати «переграти» систему одним незграбним постом у соціальній мережі.
Анатомія одного фейку: Шпигунські пристрасті закарпатського розливу
Все почалося з того, що 24 лютого 2024 року в інформаційному просторі з’явився справжній блокбастер. На офіційній сторінці Ради адвокатів було анонсовано, а на YouTube-каналі #ПОГЛЯД Фазекоша опубліковано відео з претензійною назвою: «Актуальне інтерв’ю Олексія Фазекоша про адвокатуру, нечисту силу, агентів рф і долю України».
Саме там Олексій Андрійович Фазекош, не кліпнувши оком, видав у ефір історію, якій би позаздрили сценаристи шпигунських трилерів. Він заявив, що відомий закарпатський громадський діяч, шеф-редактор авторитетного інтернет-видання «Фенікс Слово» Степан Сікора — це людина, яка “працює на російську федерацію, причому напряму”. Ба більше, фінансування цієї «підривної діяльності», за словами пана Фазекоша, здійснюється “через Словенію, через колишніх співробітників КДБ СРСР”.
Мета цієї масштабної змови? Ні більше, ні менше — “розвалити правову систему України шляхом знищення інституту адвокатури”.
Для повноти картини Олексій Фазекош приправив свій спіч анекдотами про психіатричну клініку та «особливо небезпечних» пацієнтів, прямо асоціюючи з ними пана Сікору, та назвав опонентів «жалюгідними дурнями». Здавалося б, класичний набір інструментів для дискредитації. Але Степан Сікора, замість того, щоб вступати у словесні перепалки в коментарях, обрав єдиний правильний, цивілізований європейський шлях — звернувся до суду.
Феміда знімає пов’язку: Рішення Мукачівського міськрайонного та Закарпатського апеляційного суду
14 жовтня 2025 року Мукачівський міськрайонний суд під головуванням судді Юрія Мирошниченка (Справа № 303/6025/25) виніс своє рішення. Суд ретельно розібрав кожне слово, сказане у відео.
Що встановив суд першої інстанції:
1. Звинувачення у роботі на РФ та фінансуванні через КДБ — це фактичні твердження. Вони не були підкріплені жодними доказами. Відповідач не надав суду ні банківських виписок зі Словенії, ні довідок від СБУ. Ба більше, суд слушно зауважив: якщо пан Фазекош мав такі “останні дані”, чому він як юрист не звернувся до правоохоронних органів за ст. 214 КПК України?
2. Анекдоти про психлікарню та епітети на кшталт «дурні» суд визнав оціночними судженнями (такими, що не підлягають спростуванню). Проте, Феміда офіційно закріпила в резолютивній частині, що ці слова є образливими та такими, що принижують честь, гідність і ділову репутацію позивача.
Суд зобов’язав розмежувати відповідальність. Рада адвокатів Закарпатської області (як адміністратор сторінки) мала спростувати інформацію на своїй сторінці у Facebook. А ось особисто Олексій Фазекош був зобов’язаний спростувати інформацію саме там, де він її озвучив як автор — на YouTube-каналі #ПОГЛЯД Фазекоша. Спосіб спростування суд визначив чітко: розміщення вступної та резолютивної частин судового рішення.
11 березня 2026 року Закарпатський апеляційний суд в Ужгороді не залишив від апеляційної скарги Ради адвокатів каменя на камені. Судді Собослой, Джуга та Кожух підтвердили: поширення інформації було офіційним, шкода репутації — очевидною, а рішення Мукачівського суду — законним та обґрунтованим.
Рішення набрало законної сили. Годинник почав відлік тих самих п’яти днів, відведених на спростування.
Ілюзія виконання: Розбір Фейсбук-посту від 09 вересня 2026 року
І ось, минуло понад пів року від моменту набрання рішенням законної сили. 03 червня 2026 року було видано виконавчий лист, який 07 серпня 2026 року було вручено позивачу. Очевидно, відчувши дихання державної виконавчої служби у потилицю, Олексій Фазекош вирішив діяти.
На своїй сторінці у фейсбуці 09 вересня 2026 року він публікує наступне:
“Я, Фазекош О.А., голова Ради адвокатів Закарпатської області, виконуючи рішення суду, спростовую поширену мною інформацію про те, що Сікора Степан Ілліч працює на Російську Федерацію та є її агентом. Зазначена інформація не відповідає дійсності. Голова Ради адвокатів Закарпатської області Фазекош О.А.”
Звучить як капітуляція? На перший погляд, так. Непідготовлений читач може подумати: “Ось він, тріумф справедливості, вибачився!”. Але будь-який студент юридичного факультету, прочитавши цей пост і порівнявши його з резолютивною частиною рішення суду, просто схопиться за голову.
Розберім, чому цей пост є юридичним нікчемним і жодним чином не є фактом виконання судового рішення.
Помилка №1: Не та платформа (Географія має значення)
Цивільний кодекс України (ч. 7 ст. 277) імперативно вказує: “Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена”.
Суд чітко розмежував майданчики. Фазекоша Олексія Андрійовича, як фізичну особу і автора відео, було зобов’язано розмістити спростування на YouTube-каналі, за конкретним посиланням.
Що робить пан Фазекош? Він пише пост у Facebook. Це рівнозначно тому, якби суд зобов’язав вас вибачитися в газеті “Нью-Йорк Таймс”, а ви б написали про це крейдою на паркані біля свого будинку. Публікація у Фейсбуці не виконує персонального зобов’язання Фазекоша О.А. щодо YouTube.
Помилка №2: Самодіяльність замість тексту суду (Форма визначає суть)
Який саме текст зобов’язав опублікувати суд? Читаємо резолютивну частину: “спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення вступної та резолютивної частин цього рішення”.
Тобто, Олексій Фазекош мав взяти офіційний текст судового документа (де написано Іменем України, хто суддя, хто сторони, і що саме визнано недостовірним) і розмістити його без змін.
Замість цього ми бачимо вільний твір на тему: “Я… спростовую… інформація не відповідає дійсності”. Суд не просив Олексія Фазекоша писати твори. Суд наказав опублікувати конкретний процесуальний документ. Відхилення від форми, встановленої судом — це невиконання рішення суду.
Помилка №3: Роздвоєння особистості відповідача
Зверніть увагу, як підписаний пост: “Голова Ради адвокатів Закарпатської області Фазекош О.А.”.
Але виконавчий лист № 2/303/2177/25, виданий 03 червня 2026 року, чітко вказує боржника: Фазекош Олексій Андрійович, РНОКПП 2…….. Фізична особа!
Мало того, обов’язок Ради адвокатів Закарпатської області (як окремої юридичної особи з кодом ЄДРПОУ 38533335) — це зовсім інший пункт рішення (розмістити спростування на офіційній сторінці Facebook). Публікуючи пост від свого імені, але підписуючись посадою, Олексій Андрійович намагається “вбити двох зайців” одним нерелевантним постом.
У виконавчому провадженні такі фокуси не проходять: фізична особа відповідає за своє, юридична — за своє.
Помилка №4: Машина часу зламалася (Строки виконання)
Апеляційна інстанція поставила крапку 11 березня 2026 року. Рішення набрало законної сили миттєво. Суд першої інстанції дав на добровільне виконання 5 днів.
П’ять днів спливли 16 березня 2026 року.
Пост у Фейсбуці з’являється 09 вересня 2026 року. Спізнення на пів року! Це не добровільне виконання, це реакція на відкрите примусове виконавче провадження, причому реакція неадекватна вимогам виконавчого документа.
Юридичний лікнеп: Чому пост у Фейсбуці не замінить виконавчого листа
Закон України «Про виконавче провадження» суворий і не терпить імпровізацій. Стаття 63 цього Закону регламентує виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії.
Якщо боржник (в нашому випадку — Олексій Фазекош) не виконує рішення у спосіб, передбачений судом:
1. Державний виконавець накладає на боржника штраф (для фізичних осіб це 100 неоподатковуваних мінімумів).
2. Визначає новий строк для виконання.
3. Якщо рішення знову не виконується (а пост у Фейсбуці не є виконанням зобов’язання для YouTube) — накладається штраф у подвійному розмірі, а виконавець надсилає органам досудового розслідування повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України (Умисне невиконання рішення суду).
Спроба видати пост-відписку у Фейсбуці за належне виконання рішення суду — це не просто юридична помилка. Для людини, яка очолює Раду адвокатів цілої області, це професійне фіаско. Але що візьмеш з людини, яка до цього часу, з підробленим свідоцтвом адвокат, керує Радою адвокатів Закарпатської області.
Це демонстрація або кричущої некомпетентності в галузі цивільного процесуального права, або ж відвертої неповаги до судової влади України та інституту правосуддя як такого.
Наслідки для репутації: Хто ж насправді виявився “жалюгідним”?
Згадаймо, якими епітетами розкидався Олексій Фазекош у своєму лютому відео. Він називав опонентів “жалюгідними”, “дурнями”, розповідав анекдоти про “тихопомішаних”. Але час і неупереджене правосуддя розставили все на свої місця.
Степан Сікора довів свою правоту виключно правовим, процесуальним шляхом. Він пройшов дві інстанції, отримав рішення Іменем України, отримав виконавчі листи. Його репутація громадського діяча, захисника інтересів українських ветеранів та шеф-редактора аналітичного видання залишилася непохитною, а брехливі звинувачення у “роботі на РФ” були офіційно розбиті об скелю фактів.
Натомість що ми бачимо з боку відповідача? Гучні, нічим не підтверджені звинувачення, програні суди, нездатність надати жодного доказу своїх слів, і, зрештою, — ось це незграбне, вимушене визнання власної брехні у Фейсбуці: “Зазначена інформація не відповідає дійсності”.
Ба більше, нездатність правильно прочитати резолютивну частину судового рішення і виконати її у точно вказаний спосіб б’є по діловій репутації самого Фазекоша набагато сильніше, ніж будь-які анекдоти. Адже суспільство і колеги-адвокати дивляться на це і ставлять логічне запитання: якщо голова Ради адвокатів не може юридично грамотно виконати рішення суду щодо самого себе, як він може захищати права інших?
Олексію Андрійовичу доведеться відкрити YouTube. Йому доведеться завантажити туди відео чи текст із вступною та резолютивною частинами рішення Мукачівського міськрайонного суду. Бо закон в Україні один для всіх — незалежно від того, які посади в адвокатському самоврядуванні ви займаєте і скільки анекдотів ви знаєте.
І поки це не буде зроблено саме так, як написано у виконавчому листі, рішення вважається невиконаним. А отже, ця юридична сага ще далека від свого фіналу, і державним виконавцям ще доведеться провести Олексію Фазекошу практичний курс із примусового виконання судових рішень.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”