Прозорість державних органів та право громадян на отримання публічної інформації — це основоположні стовпи, на яких будується справжня правова держава. Проте на практиці українська бюрократична машина нерідко використовує юридичні шпарини та концепцію «захисту персональних даних» не за призначенням, а як зручну ширму для приховування потенційних зловживань та некоректних рішень. Показовий конфлікт, який оголив глибинні проблеми функціонування судової системи, спалахнув довкола Державної судової адміністрації України (ДСА) та Закарпатського апеляційного суду.
Завдяки послідовній позиції громадських активістів, зокрема голови ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко» (ГО АФЛК), ця справа вийшла на найвищий правозахисний рівень: Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини офіційно відкрив провадження щодо порушення ДСА України права на доступ до публічної інформації. У центрі гострого юридичного протистояння опинилися кадрові документи керівника апарату Закарпатського апеляційного суду Василя Гецка, доступ до яких державні чиновники категорично відмовилися надати громадськості. Як випливає з офіційного висвітлення матеріалів справи, правозахисники налаштовані йти до кінця, готуючи позовні заяви до суду.
Передісторія з закарпатським акцентом: чому виникли сумніви щодо прозорості кадрів
Щоб повністю зрозуміти підґрунтя нинішнього скандалу, варто звернутися до попередніх фактів, які вже ставали предметом публічного розголосу та детальних перевірок. Чому громадський контроль так прискіпливо поставився саме до Закарпатського апеляційного суду? Відповідь полягає у системності виявлених раніше порушень.
За словами Лариси Криворучко, аналогічна прецедентна ситуація раніше розгорталася довкола судді цього ж суду та члена Ради суддів України Тараса Бисаги. Тоді громадськість виявила серйозні підозри щодо того, що суддя міг ухвалювати судові рішення у ті дні, коли за офіційними документами перебував на лікарняному, у відпустці, на навчанні або з інших причин був відсутній на робочому місці. Початкова реакція керівництва установи була класично закритою: голова Закарпатського апеляційного суду Ганна Фазикош категорично відмовляла у наданні інформації та відповідних документів.
Лише після того, як правозахисники направили серію системних скарг до Вищої ради правосуддя (ВРП), голова суду була змушена відкрити запитувані відомості. І, як показав подальший аналіз, підозри Криворучко повністю підтвердилися: документально було зафіскавано факти ухвалення рішень суддею Бисагою в періоди його офіційної відсутності. Цей прецедент чітко довів, що системна відмова в наданні кадрової та робочої документації часто є свідченням намагання приховати порушення закону, а не бажанням захистити чиїсь права.
Саме на основі цього досвіду Лариса Криворучко заявила про 99,9% переконаності в тому, що нинішній керівник апарату Закарпатського апеляційного суду Василь Гецко на момент проходження конкурсу в ДСА України у 2019 році не відповідав встановленим кваліфікаційним вимогам до цієї посади. Відповідно, логіка підказує: якщо конкурсна процедура відбулася прозоро, а кандидат відповідав усім критеріям, у держави немає жодних об’єктивних причин приховувати підтвердні документи.
Інформаційний запит та відповідь-відмова: як ДСА зачинила двері перед громадськістю
26 липня 2026 року ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко», реалізуючи свої повноваження щодо здійснення антикорупційного та моніторингового контролю за діяльністю органів влади, направила до Державної судової адміністрації України офіційний інформаційний запит.
Предметом запиту були конкретні та чітко сформульовані документи:
1. Копія листа ДСА України від 04.04.2019 №08/02-174/19, яким Василя Гецка було повідомлено про успішне проходження перевірки документів та допуск до етапу тестування.
2. Копії всіх документів, поданих Гецком для участі у конкурсі на посаду керівника апарату Закарпатського апеляційного суду, які перевірялися ДСА України.
3. Прізвища, ім’я та посади працівників ДСА України, які безпосередньо здійснювали перевірку цих матеріалів.
У своїй офіційній відповіді ДСА України підтвердила факт існування листа від 4 квітня 2019 року та навіть надала його копію. З цього документа стало відомо, що перевірку матеріалів Василя Гецка проводило управління з питань персоналу ДСА України під керівництвом тодішнього начальника Олега Дробинського. За результатами цієї перевірки відомство дійшло висновку, що надані документи нібито «повністю відповідали вимогам чинного законодавства», що й стало підставою для допуску особи до конкурсних випробувань.
Проте найважливішу частину запиту — безпосередньо копії документів кандидата, на основі яких Олег Дробинський та його підлеглі зробили висновок про відповідність Гецка посаді, — ДСА надати категорично відмовилася.
Офіційна причина відмови, підписана завідувачем сектору по роботі зі зверненнями та запитами на публічну інформацію юридичного управління ДСА України Тамарою Гогусь, викликала здивування серед юридичної спільноти. ДСА послалася на те, що подані документи містять персональні дані Василя Гецка, а оскільки сам Гецко не надав згоди на оприлюднення своїх даних, надання копій є неможливим. Така позиція виглядає як пряме юридичне маніпулювання, адже фактично створює індульгенцію для будь-якого чиновника приховати від суспільства документи про свою освіту, стаж чи кваліфікацію, просто відмовившись давати згоду.
Персональні дані чи юридичне маніпулювання: критичний аналіз позиції ДСА
Правова позиція, яку зайняла ДСА України під керівництвом своїх юридичних служб, демонструє хибне трактування базових норм українського та міжнародного законодавства у сфері свободи інформації. 13 серпня 2026 року Лариса Криворучко подала офіційну скаргу Омбудсману, детально розклавши юридичну неспроможність аргументів судової адміністрації.
Ключовий правовий арсенал скарги базується на частині восьмій статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Ця норма прямо передбачає золоте правило інформаційного права: обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ у цілому!
Це означає, що якщо конкурсний пакет документів містить конфіденційні персональні дані кандидата (наприклад, домашню адресу, серію та номер паспорта, номер телефону, ідентифікаційний код чи особистий підпис), розпорядник інформації зобов’язаний застосувати механізм часткового доступу. Державна судова адміністрація мала просто заретушувати або вилучити захищені відомості, надавши громадськості копії самих документів: дипломів про освіту, записів у трудовій книжці, декларацій та інших паперів, які підтверджують відповідність кандидата кваліфікаційним вимогам.
Обґрунтовуючи порушення з боку ДСА, ГО АФЛК у своїй скарзі послалася на ключові судові прецеденти:
-
Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012, яке чітко розмежовує сфери приватного життя та публічного інтересу, наголошуючи, що особи, які претендують на зайняття публічних та відповідальних посад у державних органах, добровільно погоджуються на підвищений рівень суспільного контролю.
-
Практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема знакові справи Youth Initiative for Human Rights v. Serbia та Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary. Ці рішення встановлюють, що право на отримання інформації, яка перебуває під контролем державних органів і має важливий суспільний інтерес, є невід’ємною складовою свободи вираження поглядів (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Таким чином, позиція Лариси Криворучко полягає в тому, що наявність у документах окремих елементів персональних даних не може служити автоматичним тригером для повної «засекреченості» всього кадрового досьє чиновника.
Втручання Омбудсмана та перспективи судового позову: боротьба за відкритість триває
Реакція Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на звернення ГО АФЛК виявилася оперативною та принциповою. Розглянувши скаргу від 13 серпня 2026 року, Омбудсман офіційно прийняв рішення про відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина.
У межах цього провадження Секретаріат здійснюватиме заходи правового реагування щодо ДСА України. Це означає, що державна структура опинилася під загрозою притягнення до адміністративної відповідальності уповноважених посадових осіб (зокрема, за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення за незаконну відмову в наданні інформації).
Водночас ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко» не обмежується лише адміністративними важелями через Омбудсмана. Найближчим часом ДСА України отримає позовну заяву до суду, де правозахисники в судовому порядку вимагатимуть визнати дії ДСА протиправними та зобов’язати надати запитувані копії документів із вилученням персональних даних.
«Держава не може одночасно заявляти, що документи перевірені та повністю відповідають закону, але відмовляти суспільству навіть у можливості побачити, які саме документи були предметом цієї перевірки. Персональні дані можна приховати. Публічний контроль — приховувати не можна», — підкреслює Лариса Криворучко.
Цей випадок створює надзвичайно важливий прецедент для усієї судової системи України. Він наочно демонструє, що часи, коли судова адміністрація могла одноосібно вирішувати, що показувати суспільству, а що ховати за формальними відмовками, остаточно минають. Публічний контроль за кадровими призначеннями у судах — це гарантія того, що адміністративні посади обійматимуть дійсно доброчесні та кваліфіковані фахівці, а не особи із сумнівним бекграундом. Результати розслідування Омбудсмана та майбутній судовий процес проти ДСА України покажуть, наскільки готова українська правова система захищати право громадян знати правду.
Лариса Криворучко,
Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”