Українська система вищої освіти вже давно призвичаїлася до гучних скандалів, проте випадок навколо Київського університету інтелектуальної власності та права (КУІВП) вирізняється особливим цинізмом та юридичною гнучкістю. Як свідчать дані, оприлюднені в журналістському розслідуванні, родина відомого екснардепа та колишнього очільника Центральної виборчої комісії Сергія Ківалова зуміла фактично трансформувати державні освітні активи у прибуткову приватну структуру, вдало обійшовши законодавчі обмеження.
Історія цієї масштабної трансформації розпочалася ще у січні 2020 року, коли вітчизняне законодавство висунуло чітку вимогу до закладів вищої освіти: ліквідувати або реорганізувати свої київські та регіональні відокремлені підрозділи. У той час як більшість вишів виконували імперативні норми закону, на базі державного Київського інституту інтелектуальної власності та права дивовижним чином виникла приватна організація з практично ідентичною назвою. Вже у 2021 році новостворений заклад успішно отримав офіційну ліцензію на провадження освітньої діяльності.
Від державного інституту до приватної імперії: юридичний фокус
Ключова загадка цієї трансформації полягає у цілковитій відсутності будь-яких прозорих юридичних слідів. Як з’ясували журналісти, Міністерство освіти і науки України не має у своєму розпорядженні жодних документів, які б пояснювали, яким чином відбувся перехід від державного інституту до приватної структури. Замість офіційної процедури ліквідації чи реорганізації відбулася фактична підміна: державний навчальний заклад розчинився в юридичному тумані, а на його місці з’явився приватний суб’єкт господарювання.
Як підкреслюється в матеріалах про освітню імперію, це перетворення відбувалося без зайвого публічного розголосу. Це дозволило зацікавленим особам зберегти студентський контингент, викладацький склад та матеріально-технічну базу, але вже в статусі приватного бізнесу, що генерує приватні прибутки.
Британський слід та мільйонні прибутки родини Ківалова
Хто ж насправді виявився кінцевим власником освітнього гіганта, який демонструє рекордні фінансові показники? Структура власності виявилася надзвичайно цікавою для аналітиків. Понад 90% статутного капіталу КУІВП належить британській компанії London Education Services Limited. Згідно з офіційними даними британського торгівельного реєстру, кінцевим бенефіціарним власником цієї компанії є Сергій Кос’яненко — онук Сергія Ківалова. Решта 10% акцій належать ректору університету Василю Фелику.
Таким чином, родина колишнього можновладця ще з 2020 року забезпечила собі повний контроль над закладом. Більше того, цей освітній бізнес демонструє вражаючу економічну ефективність:
-
У 2025 році КУІВП задекларував колосальний офіційний дохід у розмірі 194,2 мільйона гривень.
-
Під час вступної кампанії 2026 року университет зібрав 26,8 тисяч заяв від абітурієнтів, посівши перше місце за популярністю серед усіх приватних вишів України.
Ці приголомшливі цифри свідчать про те, що завуальована схема перетворення державного майна на приватний бізнес виявилася надзвичайно вигідною інвестицією для родини Ківалова.
Сліпа зона МОН: чому держава «не помічає» порушень
Найбільш тривожним аспектом цієї історії є реакція з боку державних регуляторних та правоохоронних органів. За понад шість років існування КУІВП ані МОН, ані інші контролюючі інституції не звернули уваги на явну схему обходу законодавства про вищу освіту.
У аналітичній публікації наголошується, що подібне ігнорування може пояснюватися або відсутністю дієвих важелів впливу у чиновників, або збереженням високого рівня політичного впливу самого Ківалова. Попри те, що часи його неофіційного кураторства судовою системою минули, давні зв’язки у владних кабінетах, ймовірно, досі слугують надійним щитом від перевірок.
Фінансовий успіх чи загроза для системи освіти?
Ситуація навколо КУІВП ставить під загрозу рівність умов на ринку вищої освіти. Поки сумлінні університети проходять бюрократичні кола пекла для отримання ліцензій, окремі діячі створюють багатомільйонні бізнес-імперії через британські офшори на фундаменті державних ресурсів.
Для українського суспільства цей кейс є яскравим маркером системної проблеми — відсутності прозорого контролю за використанням державного майна. Якщо держава терміново не проведе детальний аудит подібних угод, довіра до освітньої реформи буде остаточно підірвана, а схеми обходу закону залишатимуться нормою.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”