Закарпатська область традиційно сприймається як мальовничі затишні ворота України до Європейського Союзу та НАТО. Проте під обгорткою туристичного регіону дедалі чіткіше вимальовується інша, значно темніша реальність. Останнім часом Закарпаття буквально струшують гучні кримінальні провадження, викриття посадовців спецслужб, мільйонні наркосхеми та правові аномалії в судовій системі.
Сьогодні суспільство бачить не поодинокі побутові правопорушення, а систематичні збої в управлінні стратегічним прикордонним регіоном. Коли під час повномасштабної війни на кордоні діють схеми незаконного переправлення чоловіків, у регіоні тоннами вилучають важкі наркотики, а керівництво апеляційного суду роками декларує мільйонні статки у криптовалюті та обирається на адміністративну посаду всупереч прямим вимогам закону — це свідчить про глибоку системну кризу.
Резонансні викриття, про які регулярно повідомляє Антикорупційний фронт Лариси Криворучко у своїй публікації, виводять дискусію за межі конкретних кримінальних справ. Це вже не просто питання про провину окремих фігурантів, а відкрита вимога оцінити ефективність всієї вертикалі обласного керівництва.
Схема на $33 тисячі: як службові посвідчення спецслужби стають перепусткою через кордон
Наприкінці серпня 2026 року країну шокувала чергова офіційна новина: двом співробітникам Управління Служби безпеки України в Закарпатській області повідомлено про підозру у сприянні незаконному переправленню військовозобов’язаних осіб через державний кордон. За даними досудового розслідування, правоохоронці діяли з корисливих мотивів за попередньою змовою. Ціна «послуги» для двох громадян, які намагалися ухилитися від призову, становила астрономічну суму — 33 тисячі доларів США.
Проте найбільше суспільне обурення викликає не стільки сума неправомірної вигоди, скільки цинізм та зухвалість застосованого механізму. За версією слідства, для безперешкодного транспортування «клієнтів» зі Львова до Ужгорода підозрювані використовували службове посвідчення працівника СБУ. Саме цей документ дозволяв їм без жодних перевірок долати контрольні блокпости на міжобласних автошляхах. Після прибуття на Закарпаття військовозобов’язаних розмістили в приватній оселі одного з контррозвідників, а згодом організували їхню доставку безпосередньо до лінії державного кордону зі Словаччиною.
Цей випадок миттєво підіймає пласт питань щодо стану контррозвідувального режиму та контрдиверсійної роботи у стратегічному регіоні. Якщо службове посвідчення співробітника ключової спецслужби країни під час війни використовується як приватний «безліміт» для перевезення ухилянтів, виникає логічне запитання: як організовано внутрішній контроль у підрозділі?
Очільником Управління СБУ в Закарпатській області з травня 2024 року, згідно з Указом Президента України №261/2024, є Сергій Васильович Кононенко. Безумовно, оголошення підозри конкретним підлеглим юридично не означає автоматичної причетності чи вини керівника. В Україні діє безумовна презумпція невинуватості. Однак посада такого рівня передбачає не лише високий статус і повноваження, а й особисту управлінську відповідальність за стан дисципліни, профілактику правопорушень та надійність контррозвідувального захисту власного особового складу.
У зв’язку з цим суспільство та журналісти мають повне моральне й громадянське право адресувати Сергію Кононенку серію прямих і принципових запитань:
-
Чи розпочато службову перевірку щодо можливої системності таких дій серед інших працівників регіонального управління?
-
Які заходи вживаються для виявлення можливих спільників або контролюючих осіб у вищестоящих чи суміжних ланках?
-
Чи надходили раніше сигнали від суміжних правоохоронних органів чи внутрішньої безпеки про використання службового транспорту та документів у протиправних цілях?
-
Яким чином зараз здійснюється контроль за використанням службових посвідчень та спецтранспорту оперативними співробітниками?
Відсутність чітких, публічних і переконливих відповідей на ці запитання лише поглиблює недовіру громадян до безпекового сектору регіону.
Наркотрафік, метамфетамін і межі відповідальності Закарпатської ОВА
Скандал із затриманням працівників СБУ розгортається не у вакуумі. Він став черговою ланкою в довгій вервечці кримінальних новин з прикордонного краю. Лише наприкінці серпня 2026 року правоохоронні органи відпортували про ліквідацію масштабного наркоугруповання, яке спеціалізувалося на оптовому та роздрібному збуті метамфетаміну. Під час десятків санкціонованих обшуків по всій області було вилучено майже 2,3 кілограма цієї психотропної речовини, чорнова вартість якої на тіньовому ринку сягає понад 6 мільйонів гривень.
Нагадаємо, що цьому передували не менш резонансні розслідування щодо діяльності підпільних лабораторій із виготовлення мефедрону, а також викриття міжнародних каналів контрабанди важких наркотиків через західний кордон України. Закарпаття дедалі частіше згадується у кримінальних зведеннях не як логістичний хаб для гуманітарної допомоги, а як транзитний вузол для наркотрафіку та нелегальної міграції.
Звісно, наявність у регіоні злочинних угруповань само по собі не є прямою доказовою базой причетності керівництва цивільної адміністрації чи керівників силового блоку, якщо це не доведено вироком суду. Кожен злочин має своє конкретне прізвище, ім’я та по батькові. Проте коли в одному прикордонному регіоні кримінальні схеми набувають систематичний характер, це перетворюється з суто кримінальної проблеми на системну управлінську кризу.
Саме тут виникають обґрунтовані питання до голови Закарпатської обласної військової адміністрації — Мирослава Білецького.
Зрозуміло, що очільник ОВА не є керівником слідчих органів, ДБР чи Національної поліції. Він не проводить досудове розслідування і не може особисто відповідати за протиправний вчинок кожного окремого посадовця. Проте саме голова ОВА, згідно із законом, відповідає за загальну безпекову координацію, цивільно-військову співпрацю, ефективну взаємодію органів влади та належний стан цивільного порядку у прикордонній зоні.
Суспільство має право вимагати від Мирослава Білецького публічного звіту та відповідної реакції:
-
Скільки ще викриттів міжнародних наркоканалів та схем переправлення ухилянтів має відбутися, щоб обласна адміністрація публічно визнала наявність системних безпекових ризиків у регіоні?
-
Які конкретно управлінські рішення та координаційні наради було проведено за участю прикордонників, митників та силовиків після попередніх скандалів?
-
Які ініціативи було спрямовано до центральних органів виконавчої влади для перекриття вразливих ділянок кордону?
-
Чому Закарпаття продовжує залишатися привабливим майданчиком для організаторів тіньового бізнесу?
Справжня ефективність керівника області вимірюється не кількістю урочистих розрізань стрічок, протокольних зустрічей, робочих поїздок та барвистих фотозвітів на офіційній сторінці ОВА. Вона вимірюється здатністю регіональної системи управління протистояти реальним загрозам національній безпеці.
Судова влада Закарпаття: криптостатки, майнові статки та законність посади Ганни Фазикош
Проте криза державної системи на Закарпатті не обмежується лише виконавчою владою та силовим блоком. Не менш гострі та правові питання виникають до органів судочинства, зокрема до керівництва Закарпатського апеляційного суду.
У центрі суспільної уваги опинилася голова Закарпатського апеляційного суду Ганна Фазикош. Підставою для прискіпливого аналізу з боку антикорупційних активістів та аналітиків стали як її офіційні майнові декларації, так і обставини перебування на високій адміністративній посаді.
За даними публічних розслідувань та звітів антикорупційних органів (зокрема Національного антикорупційного бюро України), у деклараціях судді протягом останніх років відображалися значні криптовалютні активи, активні операції з віртуальними активами, а також коштовні об’єкти нерухомості та значні грошові доходи. У публічному просторі загальний обсяг криптовалютних активів, пов’язаних із головою апеляційного суду, оцінювався у суму, еквівалентну приблизно 1 мільйону доларів США.
Самі по собі криптовалютні статки чи наявність майна не є злочином, якщо вони мають прозоре, легальне походження та з них сплачено відповідні податки. Проте для судді високого апеляційного рівня джерела походження статків є предметом підвищеного суспільного інтересу та суворого етичного контролю.
Однак ще більш принциповим з юридичного погляду є питання щодо підстав перебування Ганни Фазикош на посаді голови суду.
Відповідно до офіційної хронології обрання:
1. Ганна Фазикош очолювала Закарпатський апеляційний суд у період з 2018 по 2021 рік (перший строк).
2. Вона була повторно обрана на цю ж посаду на період з 2021 по 2024 рік (другий строк).
3. У 2024 році збори суддів знову обрали її головою Закарпатського апеляційного суду на строк до 2027 року (фактично третій строк поспіль).
Водночас частина 3 статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містить імперативну норму: «Суддя, обраний на адміністративну посаду, не може обіймати одну й ту саму адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль».
Офіційне роз’яснення з цього приводу неодноразово надавала Рада суддів України, яка в серпні 2026 року вкотре підтвердила свою принципову позицію: зазначене обмеження є абсолютним і спрямоване на запобігання узурпації адміністративних повноважень у судах та забезпечення ротації керівництва.
Якщо між другим та третім строками перебування Ганни Фазикош на посаді не було юридичних обставин, які б переривали цей строк (наприклад, тривалого періоду, коли посаду обіймала інша особа), виникає пряме юридичне запитання: На якій правовій підставі голова Закарпатського апеляційного суду обіймає одну й ту саму адміністративну посаду третій строк поспіль за наявності прямої законодавчої заборони?
Це питання вже давно вийшло за межі персональних симпатій чи антипатій до конкретної судді. Це питання дотримання фундаментального принципу верховенства права самими носіями судової влади. Якщо орган, покликаний здійснювати правосуддя, сам ігнорує вимоги закону при прийнятті внутрішніх рішень, це підриває легітимність усіх судових рішень у регіоні.
Криза трьох гілок влади: чи є вихід із системи безвідповідальності?
Аналізуючи поточну ситуацію на Закарпатті, можна констатувати синхронну кризу довіри одразу до трьох ключових опор державного устрою на регіональному рівні:
-
Виконавча влада (Закарпатська ОВА, очільник Мирослав Білецький): критичний дефіцит ефективної координації безпекових органів, відсутність жорсткої публічної реакції на системні кримінальні та корупційні виклики у прикордонній області.
-
Спецслужби та правоохоронна система (УСБУ в Закарпатській області, очільник Сергій Кононенко): провали у внутрішньому контролі особового складу, викриття співробітників на організації незаконних схем переправлення військовозобов’язаних через кордон із використанням службового статусу.
-
Судова влада (Закарпатський апеляційний суд, голова Ганна Фазикош): сумніви щодо прозорості та законності накопичення значних криптовалютних статків, а також ігнорування законодавчих обмежень щодо обрання на адміністративну посаду понад два строки поспіль.
Всі ці події мають різну юридичну кваліфікацію. Оголошення підозри працівникам СБУ — це кримінальне провадження, яке має завершитися вироком суду. Наявність статків у судді потребує перевірки з боку НАЗК та НАБУ. А обставини обрання голови суду — це ділянка відповідальності Вищої ради правосуддя та Ради суддів України.
Проте для звичайного громадянина, який живе в умовах виснажливої війни, ці події складаються в єдину цілісну картину: система регіональної влади працює сама на себе, втрачаючи зв’язок із реальними потребами суспільства та держави.
Закарпаття сьогодні — це не просто віддалений тиловий регіон. Це стратегічний форпост України на кордоні з країнами ЄС. Будь-які корупційні схеми на митниці чи кордоні, функціонування наркотрафіку, дискредитація спецслужб та судове свавілля безпосередньо шкодять міжнародній репутації України, ускладнюють євроінтеграційні процеси та підривають обороноздатність країни.
Суспільству більше недостатньо формальних відписок про «початок досудового розслідування», «призначення службової перевірки» чи «вивчення обставин». Суспільство вимагає реальної відповідальності керівників, які обіймають свої посади під час війни.
Презумпція невинуватості є непорушним стандартом для кожного громадянина у кримінальному процесі. Але презумпції ефективності для державних посадовців не існує. Посада в державній системі — це не привілей і не джерело збагачення, це важкий обов’язок, який щодня вимагає конкретних результатів.
Сьогодні мешканці Закарпаття та весь український народ мають повне право отримати чітку відповідь від посадовців: хто саме і як відповість за те, що коїться в регіоні?
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”