Сучасний український антикорупційний ландшафт дедалі частіше нагадує складно сконструйований детектив, у якому межа між захистом державних інтересів та приватною трагедією стає критично розмитою. Останній гучний вибух у медіапросторі — справа довкола так званих «плівок Мудрої», яка виникла під час розгляду у Вищому антикорупційному суді запобіжного заходу для колишньої заступниці керівника Офісу Президента Ірини Мудрої. Ця історія оголила не лише масштабні правові ризики, але й глибинну морально-етичну дилему: чи може антикорупційна боротьба виправдовувати маніпуляцію особистими почуттями та приватною довірою?
Суть справи та аргументи слідства: від високих кабінетів до судових слухань
Влітку 2026 року Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура провели серію резонансних слідчих дій у межах спецоперації під оперативною назвою «Форест Гамп». За даними, які детально викладено в аналітиці видання «Бабель», детективні органи закидають фігурантам участь у злочинній організації, сприяння рейдерському захопленню підприємств та легалізацію коштів. Незабаром після оголошення підозри Президент України звільнив Ірину Мудру з обійманої посади в Офісі Президента.
Під час засідання ВАКС прокурори зачитували численні фрагменти аудіозаписів, на яких обговорювалися фінансові махінації, готівка в мішках та спроби впливу на правоохоронні й судові органи. Як зазначається у матеріалах «Української правди», сторона обвинувачення клопотала про взяття ексчиновниці під варту з можливістю внесення застави у розмірі 150 мільйонів гривень, стверджуючи про наявність значних ресурсів та ризиків переховування. Утім, за описом з репортажів ТСН із судової зали, ключовий акцент захисту змістився на джерело та спосіб походження левової частки доказової бази.
«Людина, якій я довіряла»: етична та процесуальна колізія приватного життя
Згідно з заявами самої Ірини Мудрої та її правозахисників, із 237 розмов, залучених слідством до матеріалів провадження, 232 були записані через мікрофон однієї конкретної особи — скандально відомого екснардепа Максима Микитася. Фіксація розмов відбувалася зокрема у приватному помешканні під час неформального спілкування. Мудра наголосила, що перебувала з Микитасем у близьких особистих стосунках і беззастережно йому довіряла, тоді як він протягом тривалого часу приховано записував кожне слово для передачі правоохоронним органам.
Як випливає з публікацій у розслідуванні «Слідство.Інфо», дана обставина змушує по-новому поглянути на процесуальну сторону справи. Коли розмова відбувається не у службовому кабінеті під час виконання державних функцій, а в інтимній чи побутовій атмосфері, межа між викриттям злочину та штучною провокацією чи контекстуальною маніпуляцією стає надзвичайно тонкою. Озвучені прокурорами репліки про нібито «залишені 4 мільйони доларів» захист категорично заперечує, вказуючи на те, що інтерпретація приватних діалогів без належної перевірки їхнього контексту може викривляти дійсність.
Позиція Лариси Криворучко: законність без компромісів, але без публічної розправи
Оцінку цій складній ситуації дала відома правозахисниця, Голова ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко». У своїй офіційній заяві Лариси Криворучко щодо «плівок Мудрої» вона сформулювала чітку та принципову позицію, яка поєднує безкомпромісну вимогу дотримання закону із захистом фундаментальних людських цінностей.
З одного боку, Криворучко підкреслює, що корупція є важким злочином проти держави, і кожна особа, чия вина доведена законним вироком суду, повинна зазнати невідворотного покарання, аж до реального позбавлення волі. Жодні високі посади, політичні зв’язки чи приналежність до владного олімпу не можуть ставати «індульгенцією» від кримінальної відповідальності. Проте антикорупційна діяльність повинна здійснюватися виключно у правовому полі. Навіть найрезонансніше розслідування не скасовує презумпції невинуватості, обов’язковості дотримання прав на захист та суворих вимог до законності отримання й оцінки доказів.
З іншого боку, Лариса Криворучко звернула увагу на суто людську та етичну сторону поведінки чоловіка в цій конфігурації:
«Я негативно ставлюся до корупціонерів. Якщо людина вчинила корупційний злочин — її вина має бути доведена законним шляхом, а покарання має бути реальним і невідворотним. Але, слухаючи ці записи та оцінюючи обставини, про які заявляє захист, я бачу й іншу, суто людську сторону. Якщо чоловік перебуває з жінкою в близьких ОСОБИСТИХ стосунках, знає, що їхні приватні розмови фіксуються, приховує це від неї та водночас продовжує створювати ситуації для таких розмов — для мене як для жінки така поведінка є огидною. Це моя особиста моральна оцінка поведінки чоловіка, а не оцінка законності дій НАБУ чи доказів у кримінальному провадженні», — зазначає Лариса Криворучко.
Правові ризики та процесуальні наслідки: де шукати істину?
Аналізуючи зазначену колізію з погляду кримінального процесу, слід звернути увагу на кілька критичних аспектів:
1. Належність та допустимість доказів: Якщо матеріали фіксації здобувалися людиною, яка діяла за інструкціями чи під тиском правоохоронних органів і при цьому використовувала приватну довіру, суд зобов’язаний ретельно перевірити, чи не було тут ознак провокації злочину або порушення права на недоторканність приватного життя (стаття 8 Європейської конвенції з прав людини).
2. Контекстуальне викривлення: У приватних розмовах між близькими людьми нерідко лунають емоційні висловлювання, перебільшення чи іронічні фрази, які поза контекстом можуть трактуватися обвинуваченням як прямі докази злочинного наміру. Саме тому захист наполягає на комплексній експертизі повних аудіозаписів, а не лише окремих фрагментів.
Як підкреслює Лариса Криворучко, антикорупційна боротьба має бути жорсткою, але бездоганно правовою. Якщо докази здобуто законно — їм має бути надана належна правова оцінка. Проте якщо захист наводить обставини, які підривають достовірність або законність джерела, суд зобов’язаний їх перевірити. Інакше правосуддя ризикує перетворитися на публічну розправу та інструмент маніпуляції.
Висновки: баланс між державним інтересом і збереженням людського обличчя
Справа про «плівки Мудрої» стає важливим прецедентом для всієї української правової системи. Вона ставить перед суспільством та юристами фундаментальне запитання: чи виправдовує мета засоби? Необхідність очищення влади від корупції є беззаперечним пріоритетом. Корупціонери дійсно мають боятися закону та невідворотності покарання.
Проте закон не повинен давати право маніпулювати довірою, почуттями чи приватним життям громадян. Збереження балансу між ефективним розслідуванням і повагою до процесуальних гарантій — це єдина грань, яка відокремлює цивілізоване правосуддя від свавілля. Судовий процес у справі Ірини Мудрої має показати, чи здатна українська Феміда забезпечити цей баланс, діючи виключно на засадах верховенства права.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”