Анатомія «вічних голів»: як формальні перерви ставали лазівкою в законі
Десятиліттями українська судова система потерпала від явища, яке у правозахисному середовищі та суспільстві охрестили «суддівським феодалізмом». Посада голови суду, яка за законодавчим задумом мала бути виключно адміністративно-координаційною, нерідко перетворювалася на персональну монополію. Керівники судів роками, а іноді й десятиліттями концентрували у своїх руках важелі впливу на колег, розподіл судових справ, матеріально-технічні ресурси та комунікацію з іншими гілками влади.
Щоб здолати цю кулуарну автократію, у рамках судової реформи було ухвалено імперативне обмеження. Відповідно до частини дев’ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя не може обіймати одну й ту саму адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль. Законом також визначено, що голова апеляційного суду обирається зборами суддів строком на три роки.
Втім, на практиці окремі керівники судів швидко винайшли маніпулятивну схему. Суддя відпрацьовував два законних строки поспіль, після чого організовувалася штучна технічна пауза. Протягом кількох тижнів чи місяців нова особа на посаду голови суду зборами не обиралася (обов’язки виконував заступник або найстарший за стажем суддя), а далі ті самі збори суддів знову голосували за попереднього очільника. Стверджувалося, що формальна перерва нібито «обнуляє» лічильник строків. Подібна юридична казуїстика дозволяла обходити дух і букву закону, зберігаючи фактичний контроль над судовою установою за однією й тією ж особою.
Офіційна позиція Ради суддів України: технічна перерва не обнуляє лічильник
Крапку у суперечках довкола маніпулятивних обнулень поклали офіційні роз’яснення компетентних органів. У серпні 2026 року Рада суддів України (РСУ) надала офіційну відповідь на звернення, яке ініціювала голова ГО «Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко» Лариса Криворучко, оприлюднивши деталі у своєму дописі у Facebook. Висновок вищого органу суддівського самоврядування виявився однозначним: третього строку перебування на посаді голови суду бути не може.
Рада суддів України прямо наголосила, що законодавець установив чіткі часові межі адміністративної влади всередині суду. Це обмеження діє незалежно від того, коли і за яким законом суддю було обрано або призначено на посаду раніше. Найважливіший правовий акцент зроблено саме на концепції послідовності: до послідовного зайняття адміністративної посади прирівнюється ситуація, коли після закінчення повноважень суддю знову обирають на цю ж посаду через певний проміжок часу, якщо у цей період посаду не обіймала інша особа.
Тобто схема «два строки — формальна перерва — знову обрання» не скасовує законодавчого обмеження. Якщо протягом перерви інший суддя фактично не обійняв посаду голови суду, наступне обрання тієї ж особи розглядається як продовження послідовного зайняття посади. Аналогічні роз’яснення щодо неможливості третього строку надає й Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККСУ).
Правова логіка такої норми фундаментальна: посада голови суду не є персональною власністю і не може перетворюватися на довічну адміністративну монополію. Обов’язкова ротація покликана мінімізувати ризики незаконного впливу на суддів, унеможливити використання адміністративного ресурсу та відновити довіру суспільства до судової гілки влади.
Закарпатський прецедент: випробовування норми на практиці в справі Ганни Фазикош
Питання дотримання строків перестало бути суто теоретичним дискурсом і перейшло у площину конкретних дисциплінарних проваджень. Наочним індикатором готовності системи до реального виконання закону стала ситуація в Закарпатському апеляційному суді. Багаторічна очільниця установи Ганна Фазикош, яка обіймає керівну посаду ще з 2017 року та привертала увагу медіа своїми майновими деклараціями, опинилася під загрозою дисциплінарної відповідальності саме через недотримання ліміту перебування на адміністративній посаді.
За ініціативою правозахисників 28 липня 2026 року щодо порушення строків перебування на посаді голови суду було зареєстровано дисциплінарну скаргу. Як свідчить офіційна відповідь, яку надала Вища рада правосуддя, матеріали було передано дисциплінарному інспектору ВРП Роману Садовому. Вже 14 серпня 2026 року інспектор склав висновок за результатами попередньої перевірки та передав справу на розгляд Третьої Дисциплінарної палати ВРП.
Саме цей орган має прийняти рішення про відкриття дисциплінарного провадження та надати остаточну юридичну оцінку обставинам обрання. Показово, що у своїх офіційних документах ВРП прямо цитує імперативну норму: суддя не може обіймати однакову адміністративну посаду більш як два строки поспіль, а обрання без додержання вимог закону не допускається.
Міжнародний резонанс і депутатський контроль: іспит для Вищої ради правосуддя
Описаний прецедент давно вийшов за межі регіонального чи суто внутрішньосудового конфлікту. Про виявлені факти та прогалини у дотриманні процедур вже поінформовано міжнародних партнерів України, зокрема європейські та міжнародні інституції, які фінансують та підтримують українську судову реформу. Для західних донорів дотримання принципу верховенства права та прозорості ротації судових кадрів є ключовою умовою подальшої євроінтеграції України.
Паралельно в справі задіяно механізми депутатського контролю. Уповноваженими особами витребувано безпосередній висновок дисциплінарного інспектора ВРП, щоб громадськість та юридична спільнота мали змогу побачити правову оцінку, надану на стадії попередньої перевірки, та переконатися у відсутності вибіркового застосування закону.
Висновок цієї історії спростив, але доленосним для всієї правової системи: два строки поспіль — це непорушна межа, встановлена Законом. Жодні формальні перерви, маніпуляції з редакціями законів чи внутрішні домовленості зборів суддів не можуть стояти вище імперативної норми права. Рішення, яке найближчим часом ухвалить Вища рада правосуддя у Закарпатській справі, стане чітким сигналом для всієї країни про те, чи здана українська судовій системі остаточно відмовитися від «феодальних» звичаїв на користь прозорого та справедливого правосуддя.
Лар иса Криворучко, Голова ГО АФЛК”