Серпень 2026 року запам’ятається українцям черговим струсом інституційної системи: Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура провели масштабну спецоперацію, викривши чергове тіньове угруповання. Виявилося, що під дахом владних кабінетів функціонувала налагоджена система впливу на судову та юстиційну вертикалі. Оприлюднені деталі змушують критично переосмислити, де насправді перебуває українське правосуддя та чому судова реформа в Україні знову зіштовхнулася з ризиком повного фіаско.
Анатомія чергового скандалу: плівки НАБУ та тіньові вертикалі
Серпневі події розгорнулися стрімко: обшуки НАБУ і САП охопили кабінети та приватні помешкання високих посадовців. У центрі розслідування опинилися фігуранти гучного провадження, серед яких названо заступницю керівника Офісу Президента Ірину Мудру, керівника правового директорату ОП Віктора Дубовика, а також відомих бізнесменів та нардепів Максима Микитася та Вадима Столара. Оприлюднені аудіозаписи зафіксували не просто поодинокі епізоди хабарництва, а спробу підпорядкувати державні інституції тіньовим інтересам.
За даними слідства, кулуарні домовленості охоплювали вплив на рішення Міністерства юстиції, маніпуляції із судовими справами, рейдерські захоплення активів та банківські схеми. Оприлюднений аналіз подій, висвітлений у публікації «Української правди», засвідчив: замість розбудови незалежного суду в Україні роками формувалася «систематизована корупція», яку куратори з Банкової прагнули не ліквідувати, а очолити й контролювати.
«Спадкоємність» у кулуарах: від Андрія Смирнова до Ірини Мудрої
Найбільш тривожним аспектом цієї ситуації є її тенденційність. Призначення Ірини Мудрої навесні 2024 року відбулося після звільнення Андрія Смирнова, який незабаром також отримав підозру від антикорупційних органів у незаконному збагаченні та легалізації статків. Таким чином, вже другий поспіль профільний заступник керівника Банкової, відповідальний за юридичний напрямок та судоустрій, опиняється на лаві підсудних. Разом із цим рішення ВАКС про запобіжний захід лише підкреслює глибину кризи.
Замість того щоб утримуватися від втручання в діяльність суддів, чиновники Офісу Президента вдавалися до публічних заяв про ділення суддівського корпусу на «кошики» чи «сорти». Подібний поділ суддів за критерієм лояльності або проходження перевірок є прямим порушенням конституційних гарантій незалежності суддів. Відсутність фахового розуміння принципів розподілу владних повноважень призвела до того, що підготовка стратегічних документів реформи знову зайшла в кулуарний глухий кут.
Систематизована корупція проти верховенства права: у чому головна загроза?
Конституційна реформа 2016 року чітко обмежила повноваження Глави держави щодо судової влади, звівши їх до суто церемоніальних функцій — підписання указів про призначення за поданням органу суддівського врядування. Ключова роль у формуванні та очищенні суддівського корпусу за законом належить Вищій раді правосуддя та Вищій кваліфікаційній комісії суддів України. Проте на практиці політична система вперто намагалася зберегти важелі ручного управління.
Коли куратори з Банкової намагаються підмінити собою конституційні органи, руйнується фундамент держави — верховенство права. Замість європейських стандартів правосуддя суспільство отримує корупційні ризики, рейдерство за участю підроблених документів і хакерів, а також підрив довіри з боку міжнародних партнерів. Без незалежного суду стає неможливим ані захист інвестицій, ані належна інтеграція України до Європейського Союзу.
Висновки та шлях виходу: як повернути реформу в конституційне річище
Викриття тіньових схем НАБУ та САП є важливим кроком до очищення влади, однак самі лише кримінальні провадження не розв’яжуть системну проблему. Для того, щоб судова реформа в Україні нарешті стала реальністю, необхідно повністю викорінити інститут «тіньових кураторів» правосуддя. Офіс Президента має остаточно відмовитися від спроб формування паралельних центрів впливу на судову систему.
Розробка стратегій розвитку судоустрою та формування суддівського корпусу повинні здійснюватися виключно конституційними органами — Вищою радою правосуддя у співпраці з Верховним Судом та профільними експертами. Лише забезпечення реальної, а не декларативної незалежності суддів дозволить збудувати правову державу, де закон є єдиним авторитетом для всіх без винятку.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”