Судові засідання у справах високопосадовців рідко залишають простір для ілюзій, але події навколо обрання запобіжного заходу голові правління державного Сенс Банку Олексію Ступаку перевершили найгірші очікування суспільства. Оприлюднені деталі свідчать: у системі державного управління та банківського сектору вибудувано цілу інфраструктуру для порятунку фігурантів антикорупційних розслідувань. Згідно з матеріалами Центру протидії корупції, прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) розкрили деталі того, як тіньові капітали та політичний вплив перетворюють державні установи на інструменти покривання корупції.
Мільйонні застави та ізраїльський слід: анатомія однієї виплати
Ключовим епізодом судового засідання стала заява прокурора САП щодо походження колосальної суми — 150 мільйонів гривень, внесених як застава за колишнього міністра енергетики Германа Галущенка. Як з’ясувалося під час слідства, ці кошти були передані особою, яка на той момент уже перебувала в міжнародному розшуку та переховувалася на території Ізраїлю.
Цей факт не просто ставить під сумнів легальність походження грошей, а й оголює прямий зв’язок між ухилянтами від правосуддя та чиновниками найвищого рангу. Використання тіньових каналів для викупу підозрюваних свідчить про свідоме ігнорування закону з боку фінансових операторів схеми. Сам факт того, що фінансові інституції безперешкодно пропускають подібні транзакції, демонструє серйозний збій у системі фінансового моніторингу державних банків.
«Траса вже є»: як функціонувала системна корупція
Найбільш викривальними виявилися аудіозаписи, процитовані прокурором САП у залі суду. В одному з епізодів екснардеп Максим Микитась прямо описує налагоджений механізм внесення грошових застав: «Якщо Міндіч платить, то ми можемо і щодо інших, більш дрібних корупціонерів вносити кошти, траса вже є, і ми її не закриваємо».
Слово «траса» тут вжито не випадково. Воно сигналізує про існування стабільного, багаторазового каналу внесення застав за обвинувачених у корупції. Мова йде не про поодиноку допомогу колезі, а про системний «конвеєр порятунку», де великий бізнес чи тіньові бенефіціари гарантують недоторканність меншим виконавцям. Така логіка створює для корупціонерів відчуття повної безкарності: доки працює «траса», будь-яке затримання розглядається лише як тимчасова незручність, витрати на яку компенсує тіньовий капітал.
Ручний контроль державних банків та протекціонізм
Справжнім апогеєм судових викриттів стала згадка про роль керівництва державного Сенс Банку та посадовців Офісу Президента. Прокурор навів фрагмент розмови за участю ексказаступниці голови Офісу Президента Олени Мудрої. У ній чиновниця зазначає, що Сенс Банк, який очолює Олексій Ступак, «допомагає тому що це не просто її вказівка, а ще й тому, що це Галущенко і Міндіч».
Ця цитата фактично підтверджує існування прямого телефонного права та кругової поруки. Державний банк, який мав би бути взірцем прозорості та дотримання комплаєнсу, фактично перетворився на інструмент виконання адмінвказівки. Співпраця банківських топменеджерів із фігурантами розслідувань за вказівкою згори руйнує довіру до всієї банківської системи країни.
Важливо підкреслити часовий контекст цих подій. Усі зафіксовані розмови відбувалися в червні 2026 року — тобто вже після того, як у публічному просторі з’явилися «плівки Міндіча», а проти самого бізнесмена Тимура Міндіча було запроваджено офіційні санкції. Те, що схема продовжувала функціонувати навіть під тиском публічності та санкційного режиму, підтверджує глибину вкоріненості цієї системи. Інституційне очищення державних банків та правова оцінка дій усіх учасників розмов мають стати безальтернативним кроком для відновлення правопорядку.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”