У сучасній правовій державі прозорість судової гілки влади є не просто елементом демократичного етикету, а основоположним фундаментом громадської довіри. Коли громадяни чи громадські об’єднання звертаються до суду із запитами про публічну інформацію, вони реалізують своє конституційне право на контроль за діяльністю тих, хто від імені держави здійснює правосуддя. Проте чи завжди судові установи готові відповідати стандартам відкритості, про які вони декларують у публічних виступах?
Приклад, який розгорнувся у серпні 2026 року довкола Рівненського окружного адміністративного суду, продемонстрував гостру суперечність між вимогами закону та реальними практиками судового адміністрування. Відмова надати відповідь на просте запитання щодо родинних зв’язків та бізнес-минулого близьких осіб голови суду перетворилася на показовий прецедент. У цій аналітичній статті ми детально розберемо юридичні, етичні та системні аспекти даної справи, спираючись на матеріали офіційної скарги, яку направила Громадська організація «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко».
Хроніка одного запиту: Просте запитання, на яке не знайшлося відповіді
Історія розпочалася 9 серпня 2026 року, коли ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко» (ЄДРПОУ 45658182), реалізуючи свої статутні завдання щодо антикорупційного моніторингу та контролю за діяльністю органів державної влади, направила офіційний запит безпосередньо голові Рівненського окружного адміністративного суду Борискіну Сергію Анатолійовичу.
Предметом запиту було лаконічне та конкретне запитання, яке передбачало однозначну відповідь «ТАК» або «НІ»:
-
Чи обіймав батько голови Рівненського окружного адміністративного суду Борискіна С.А. – Борискін Анатолій Федорович – посаду керівника юридичної особи ТДВ «Рівненський завод будівельних матеріалів» (код ЄДРПОУ 05515192) у період з 01.01.2013 (включно) до 16.04.2021 (включно)?
Зазначений запит мав на меті перевірку потенційних конфліктів інтересів, прозорості статків та корпоративних зв’язків керівництва суду. Відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник зобов’язаний надати відповідь не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Уже 14 серпня 2026 року від імені Рівненського окружного адміністративного суду надійшла офіційна відповідь. Проте замість прямої відповіді по суті поставленого питання, заступник керівника апарату суду Лариса Василівна Бондарець повідомила про відмову в задоволенні запиту. Обґрунтування суду звелося до формальної тези: запитувана інформація у суді «не відображена та не задокументована будь-якими засобами чи на будь-яких носіях», вона «не була отримана або створена в процесі виконання судом своїх повноважень», а відтак суд відмовляє у її наданні на підставі пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Така відповідь викликала обґрунтоване обурення правозахисників та стала приводом для подання 18 серпня 2026 року детальної скарги до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до самого суду.
Юридична анатомія відмови: Чому аргументи апарату суду не витримують критики
На перший погляд, позиція апарату суду може здатися формально логічною для пересічного громадянина: якщо в архівах суду немає документів про комерційну діяльність підприємства ТДВ «Рівненський завод будівельних матеріалів», то і надати таку інформацію суд не може. Проте з точки зору антикорупційного законодавства та міжнародних стандартів доступу до офіційних документів, подібне трактування є правовим нонсенсом.
Аналізуючи надану відмову, юридична служба ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко» виділяє декілька фундаментальних порушень закону:
-
Ігнорування статусу адресата запиту. Запит спрямовувався не загально до абстрактної канцелярії, а персонально голові суду Борискіну Сергію Анатолійовичу як посадовій особі, яка уповноважена представляти суд і яка володіє повним обсягом персональних та декларованих даних.
-
Маніпуляція поняттям «розпорядник інформації». Суд як орган державної влади та його очільник відокремлюють себе від антикорупційного статусу судді, хоча відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний регулярно подавати деталізовані декларації та відомості про родинні зв’язки.
-
Порушення обов’язку щодо перенаправлення запиту. Якщо апарат суду вважає, що сам орган судової влади не є володільцем інформації, він був зобов’язаний імперативно направити запит належному розпоряднику, а не закривати провадження формальною відмовою.
Давайте детальніше розберемо кожен із цих юридичних блоків, щоб зрозуміти, як саме працюють захисні бар’єри бюрократичної системи.
Хто є справжнім розпорядником: Суддя як володілець інформації та його антикорупційний статус
Ключовим елементом правової позиції Антикорупційного фронту Лариси Криворучко є визначення правового статусу голови суду як суб’єкта декларування та належного розпорядника інформації.
Відповідно до пункту 7 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожен суддя зобов’язаний подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. За підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», судді є прямими суб’єктами, на яких поширюється дія антикорупційного законодавства.
Закон вимагає від судді зазначати у декларації не лише власні доходи, а й відомості про членів сім’ї, їхні доходи, подарунки, корпоративні права, а також заповнювати Декларацію родинних зв’язків судді.
Звідси випливає беззаперечний правовий висновок:
1. Голова Рівненського окружного адміністративного суду Борискін Сергій Анатолійович як суб’єкт, який особисто заповнює та подає декларації до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), повною мірою володіє інформацією про свій родинний стан, близьких осіб, їхню професійну діяльність та статки.
2. Для цілей статей 12 та 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» голова суду, як посадова особа суб’єкта владних повноважень, є належним розпорядником відомостей про свій статус та родинні зв’язки.
Таким чином, твердження про те, що інформація «не відображена та не задокументована», є свідомим перекручуванням суті закону, адже запитувані дані відображені в офіційних антикорупційних документах, поданих самим очільником установи.
Процесуальний «пінг-понг»: Обов’язок перенаправлення запиту належному розпоряднику
Навіть якщо припустити суто формальну модель, за якою апарат суду як виконавча структура не має у своєму діловодстві прямої довідки про підприємство батька голови суду, законодавство передбачає чіткий алгоритм дій, який унеможливлює безпідставний утиск прав запитувача.
Згідно з пунктом 1 статті 4 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, запит розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо орган не має запитуваного документа або не уповноважений його опрацьовувати, він повинен спрямувати запит або заявника до компетентного органу.
Ця норма гармонізована в українському законодавстві. Частина третя статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» прямо встановлює:
«Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача».
У розглянутому випадку заступник керівника апарату суду Лариса Бондарець, отримуючи запит, адресований голові суду Борискіну С.А., за своїм посадовим статусом та характером діяльності достеменно знала, що відповідні відомості відомі самому голові суду. Замість того щоб виконати імперативну вимогу частини третьої статті 22 Закону і перенаправити запит безпосередньо Борискіну С.А., апарат суду оформив пряму відмову.
Це свідчить про використання бюрократичної процедури як маскувального щита для приховування суспільно значущої інформації.
Адміністративна відповідальність за статтею 212-3 КУпАП: Об’єктивна та суб’єктивна сторона
У своїй скарзі до Уповноваженого ВРУ з прав людини ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко» звертає увагу на те, що діяння службових осіб Рівненського окружного адміністративного суду містять усі ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
Зазначена стаття передбачає штраф для посадових осіб від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за неправомірну відмову в наданні інформації, ненадання відповіді або ненаправлення запиту належному розпоряднику.
Правозахисники наводять детальний юридичний аналіз складу правопорушення щодо двох ключових фігурантів справи:
1. Заступник керівника апарату суду Бондарець Лариса Василівна
-
Об’єктивна сторона: Полягає у безпосередньому винесенні рішення про відмову у задоволенні запиту від 09.08.2026 та у невиконанні законодавчого обов’язку щодо перенаправлення запиту належному розпоряднику (голові суду).
-
Суб’єктивна сторона: Характеризується умисною формою вини. Бондарець Л.В. чітко усвідомлювала зміст запиту, знала, що він адресований голові суду Борискіну С.А., розуміла, що запит стосується його батька, і свідомо обрала сценарій відмови замість виконання вимог закону.
2. Голова суду Борискін Сергій Анатолійович
-
Об’єктивна сторона: Полягає у ненаданні відповіді по суті на безпосередньо адресований йому запит, ненаданні запитуваної інформації, якою він володіє як особа та суб’єкт декларування, а також у незабезпеченні належного розгляду запиту апаратом очолюваного ним суду. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», саме голова суду контролює ефективність діяльності апарату.
-
Суб’єктивна сторона: Умисна форма вини. Голова суду усвідомлював факт звернення до нього громадської організації, розумів персональний характер запитуваної інформації щодо його батька Борискіна А.Ф., однак самоусунувся від надання відповіді по суті та допустив надання незаконної відмови від імені суду.
Інституційний вимір та скарга до Омбудсмана: Від захисту права на інформацію до подолання корупційних ризиків
Ситуація з приховуванням відомостей про зв’язок із ТДВ «Рівненський завод будівельних матеріалів» має значно ширший контекст, ніж звичайний юридичний спір про доступ до документів. У часи, коли судова реформа та очищення судової влади є ключовими вимогами українського суспільства та міжнародних партнерів, будь-які спроби заблокувати інформацію про бізнес-активи родин суддів сприймаються як тривожний сигнал.
Чому питанням зацікавився Антикорупційний фронт Лариси Криворучко?
-
Перевірка потенційної наявності конфлікту інтересів під час розгляду судом справ, де сторонами або третіми особами виступають будівельні компанії, комерційні структури чи органи місцевого самоврядування.
-
Оцінка достовірності даних, задекларованих суддею у деклараціях доброчесності та родинних зв’язків.
-
Забезпечення виконання принципів прозорості та публічної звітності органу правосуддя перед суспільством.
У своїй скарзі від 18 серпня 2026 року голова ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко» ставить перед Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини принципові вимоги:
-
Відкрити провадження у справі про порушення права на доступ до публічної інформації службовими особами Рівненського окружного адміністративного суду.
-
Вжити заходів щодо поновлення порушеного права громадськості на отримання публічної інформації.
-
Притягнути заступника керівника апарату суду Бондарець Л.В. та голову суду Борискіна С.А. до адміністративної відповідальності за статтею 212-3 КУпАП шляхом складання відповідних протоколів про адміністративне правопорушення.
Висновки: Прозорість як єдиний шлях до відновлення довіри до правосуддя
Прецедент Рівненського окружного адміністративного суду — це яскравий індикатор того, що судова система все ще зберігає глибинні імунні бар’єри проти громадського контролю. Коли чиновники в мантіях та керівники апарату суду намагаються сховатися за формальними відмовками про «відсутність задокументованих даних», вони руйнують залишки публічної довіри до суду.
Закон про доступ до публічної інформації створювався саме для того, щоб зробити державну службу прозорою, а посадовців — підзвітними. Якщо суддя заповнює антикорупційну декларацію, відомості з неї не є його приватною таємницею, а є публічним здобутком суспільства.
Діяльність правозахисних організацій, таких як ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко», виконує санітарну функцію в державі. Системне оскарження кожної незаконної відмови, притягнення посадовців до відповідальності за статтею 212-3 КУпАП та залучення інституту Омбудсмана — це єдиний дієвий шлях до того, щоб судова влада в Україні стала справді відкритою, чесною та європейською.
Результати розгляду цієї скарги покажуть, чи здатна державна система ефективно захищати конституційне право громадян на інформацію, коли мова йде про високопосадовців судової гілки влади.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”