О, яка велична й урочиста перемога правової держави відбулася днями на закарпатських теренах! Збулося те, у що пересічні українці вже давно перестали вірити навіть у найоптимістичніших снах: за рішенням Головнокомандувача керівника Закарпатського ОТЦК та СП відсторонено з посади!
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець вийшов до публіки з пафосним гаслом «недоторканих немає» та з гордістю запевнив, що саме так і має працювати ідеальна державна система: ми виявляємо проблему, а відповідальні органи її миттєво усувають. Проте, якщо відкинути святкову завісу офіційних переможних реляцій і подивитися на цей «тріумф справедливості» крізь призму тверезого аналізу, казкова сюжетна лінія миттєво розпадається на тріски тотального хаосу, корупційної безкарності та глухого кута, у який загнали конституційні права громадян.
Хроніка прозріння: як Офіс омбудсмана “несподівано” відкрив для себе Закарпаття
У своєму публічному дописі пан Лубінець зі зворушливою відвертістю зізнається: системні порушення прав людини та величезні корупційні ризики у діяльності керівника Закарпатського ОТЦК та СП фіксувалися далеко не вперше. Офіс омбудсмана неодноразово надсилав офіційні реагування, робив гучні публічні заяви та вимагав припинити свавілля. Проте замість того, щоб навести лад у власному відомстві, військове керівництво включило перевірений роками інстинкт — боротьбу не з порушеннями, а з тими, хто на них вказує.
Першим етапом класичного бюрократичного захисту стали банальні спроби замовчати виявлені факти. Коли ж закрити роти перевіряючим не вдалося, у хід пішла «важка артилерія»: інформаційний тиск і навіть прямі спроби сфабрикувати кримінальні провадження проти співробітників Офісу омбудсмана, які фіксували свавілля!
Удумайтеся в цей трагікомічний абсурд: районні та обласні воєнкоми відчули таку безапеляційну господарську вищість у своєму регіональному “королівстві”, що спробували відправити на нари представників державного конституційного органу! Як згодом з’ясувалося за результатами моніторингових візитів, людей у центрах комплектування штучно позбавляли свободи, погрозами анульовували законні відстрочки та вносили завідомо неправдиві відомості до державних реєстрів.
«Це наслідок не одного дня і не дій однієї людини. Коли роками немає належного контролю, а на системні проблеми не реагують, формується відчуття безкарності. Саме це сталося на Закарпатті» — із заяви Омбудсмана України Дмитра Лубінця.
Глибинна система безкарності та зручні “цапи-відбувайли”
Пан Лубінець цілком слушно наголошує, що порушене питання значно ширше за одну кадрову ротацію. Роки відсутності прозорого контролю перетворили окремі регіональні ТЦК на автономні феодальні князівства зі своїми усталеними прайсами за «білі квитки», послугами з нелегального перетину кордону та жорстокими правилами сафарі на вулицях міст. Уповноважений прямо вказує на бездіяльність колишнього керівництва Міністерства оборони України, яке роками воліло не помічати сигналів і скрізь заплющувало очі на свавілля.
Але тут виникає фундаментальне запитання: чому ж реагування відбулося саме зараз і чому воно обмежилося лише косметичним відстороненням? Дмитро Лубінець висловлює щиру й розлогу подяку новому Головнокомандувачу ЗСУ, підкреслюючи, що наказ про відсторонення підписав Михайло Драпатий. Мовляв, подивіться, як швидко й безкомпромісно працює оновлена вертикаль! Однак, розставляючи ці дипломатично зручні акценти, пан омбудсман сором’язливо «обходить за п’ять кілометрів» значно вагоміші постаті цієї багаторічної трагікомедії.
«Сліпі плями» офіційної риторики: про що замовчує уповноважений
Шкода, що у своєму полум’яному дописі пан Лубінець жодним словом не згадав «м’ясного» ексгловнокомандувача Олександра Сирського. Того самого генерала, який здобув сумнівну славу безжальними штурмовими операціями, де виснаження людського ресурсу ставало звичною ціною бюрократичних звітів. Саме за часів його фактичного керування система ТЦК остаточно трансформувалася у розсадники тотальної корупції, беззаконня, грубого знехтування Конституції України та справжню «фабрику смерті» для незаконно мобілізованих громадян.
Під акомпанемент гасел про мобілізаційну доцільність військкомати перетворилися на закриті конвеєри, де план перевищував закон, а людське життя знецінювалося до штампа на повістці. Людей, вихоплених із вулиць без належного медичного огляду та з порушенням усіх процесуальних норм, кидали на передову без належного вишколу. А численні випадки смертей у стінах самих ТЦК чи під час транспортування просто списували на “раптові погіршення здоров’я”.
І чи поніс бодай один високопосадовець реальну кримінальну відповідальність за ці закриті «фабрики смерті»? Запитання, як кажуть, суто риторичне. Заява про відсторонення Закарпатського очільника ТЦК подається суспільству як грандіозний прорив, хоча насправді це лише чергова спроба випустити пара з перегрітого котла народного гніву.
Ілюзія очищення чи початок справжньої відповідальності?
Сьогодні суспільству знову пропонують радіти кадровому «чищенню»: дивіться, мовляв, як красиво — «недоторканих немає»! Але давайте будемо реалістами: відсторонення від посади — це лише тимчасовий адміністративний запобіжник, а не вирок суду, не позбавлення військових звань і тим паче не в’язничний термін. Це стандартне перетасування колоди, яке дозволяє виграти час і заспокоїти обурену громадськість.
Якщо за цим показовим кроком не послідують прозорі розслідування ДБР та СБУ, якщо не будуть розкриті всі вертикальні схеми хабарництва — від районного воєнкома до високих кабінетів у Києві, то всі ці урочисті промови залишаться звичайним популізмом. Поки мобілізаційні процедури не повернуть у суворе правове поле, а кожен факт викрадення людей та фальсифікації проваджень не отримає жорсткої кримінальної оцінки, гасло про «відсутність недоторканих» залишатиметься лише черговим цинічним хештегом у соціальних мережах.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”