ДЕРЖАВА, ЯКА ЗАХИЩАЄ НЕ ЛЮДИНУ, А ВЛАСНУ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ

Українська бюрократична машина — це унікальний організм. Вона володіє неймовірною здатністю демонструвати паралітичну безпорадність, коли йдеться про захист прав і свобод громадянина, і водночас виявляє феноменальну, майже титанічну енергію, коли потрібно захистити власне тепломундійне крісло від дисциплінарного чи кримінального переслідування. У державі, де Конституція урочисто проголошує людину найвищою соціальною цінністю, на практиці найвищою цінністю залишається спокій чиновника, чий підпис під юридичною відпискою важить більше, ніж роки людського життя, проведені за ґратами без жодної правової підстави.

Історія кримінального провадження № 42020070000000128 (судова справа № 303/3224/20) щодо Євгена Вікторовича Дребітка — це не просто черговий приклад судової помилки чи приватний випадок юридичного казусу. Це повноцінна, задокументована анатомія того, як ДЕРЖАВА, ЯКА ЗАХИЩАЄ НЕ ЛЮДИНУ, А ВЛАСНУ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ, перетворює судочинство на фарс, а пенітенціарну систему — на приватну тюрму без процесуальних документів.

“Оперета” судівського свавілля: як людина опинилася за ґратами без жодного папірця

Усе починалося цілком традиційно для вітчизняної правоохоронної системи. 19 березня 2020 року слідче управління ГУНП в Закарпатській області затримує Євгена Дребітка за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України (вимагання). 21 березня 2020 року Мукачівський міськрайонний суд обирає запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Далі слідують стандартні процесуальні процедури продовження строків, аж поки 14 серпня 2020 року суддя Мукачівського міськрайонного суду не постановляє ухвалу від 14.08.2020 у справі № 303/3224/20, якою продовжує строк тримання під вартою на 60 днів — строком по 12 жовтня 2020 року включно.

24 вересня 2020 року той самий Мукачівський міськрайонний суд ухвалює вирок від 24.09.2020 у справі № 303/3224/20, яким засуджує Дребітка до 4 років позбавлення волі та зазначає в резолютивній частині юридичну формулу: «запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили».

Здавалося б, для пересічного спостерігача все виглядає логічно: є вирок, є фраза «залишити без змін». Проте юридична наука та Кримінальний процесуальний кодекс України оперують не емоціями, а чіткими процесуальними актами. Що саме означає «залишити без змін»? Воно означає залишення без змін того запобіжного заходу, який діяв на момент ухвалення вироку — тобто запобіжного заходу, встановленого ухвалою від 14.08.2020 із терміном дії до 12 жовтня 2020 року.

І ось тут настає кульмінаційний момент, який повністю руйнує міф про правову державу.

12 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд розглядає апеляційні скарги сторони захисту та ухвалює ухвалу від 12.10.2020 у справі № 303/3224/20. Цим судовим актом апеляційна інстанція скасовує ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 14.08.2020 про продовження тримання під вартою й офіційно відмовляє прокурору у задоволенні клопотання про подальше продовження запобіжного заходу.

Вдумайтеся в цей факт: 12 жовтня 2020 року єдине судове рішення, яке давало праводержавній системі утримувати Євгена Дребітка під вартою, було скасоване, а в клопотанні прокурора про його продовження було офіційно відмовлено. З цієї секунди будь-яке подальше позбавлення волі Дребітка аж до моменту остаточного набрання вироком законної сили перетворилося на прямий, завідомо незаконний злочин проти свободи людини.

Хронологія абсурду: анатомія 3 років, 6 днів і 1000 днів суцільної незаконності

Щоб осягнути масштаби цієї катастрофи, необхідно детально простежити хронологію судійського круговороту, який тривав понад три роки:

Кожен день у період з 12 жовтня 2020 року по 18 жовтня 2023 року — це три роки, шість днів або понад 1100 днів, коли людина перебувала за ґратами в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань № 19» поза межами законного судового рішення.

Але, можливо, у судів була якась процесуальна магія? Можливо, вирок набрав законної сили раніше? Звернімось до рішень вищих судових інстанцій.

Після скасування ухвали про запобіжний захід, 18 травня 2021 року Львівський апеляційний суд виносить ухвалу від 18.05.2021 у справі № 303/3224/20, якою частково змінює вирок Мукачівського суду від 24.09.2020 в частині оцінки доказів (визнавши недопустимими протоколи огляду місця події та слідчого експерименту).

Однак прокурори та захист йдуть до Верховного Суду. І 22 жовтня 2022 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановляє постанову від 22.10.2022 у справі № 303/3224/20, якою скасовує ухвалу Львівського апеляційного суду від 18.05.2021 і призначає новий розгляд.

Що це означає мовою права? Це означає, що рішення апеляційного суду від 18.05.2021 було юридично помножене на нуль. воно зникло з правової реальності, а вирок від 24.09.2020 так і не набрав законної сили!

Далі відбувся новий апеляційний розгляд, який завершився постановленням ухвали Львівського апеляційного суду від 20.03.2023 у справі № 303/3224/20. І лише 18 жовтня 2023 року Касаційний кримінальний суд Верховного Суду ухвалив постанову від 18.10.2023 у справі № 303/3224/20, якою остаточно залишив вирок без змін.

Отже, юридичний факт не спростовний і залізобетонний: вирок Мукачівського міськрайонного суду від 24.09.2020 набрав законної сили лише 18 жовтня 2023 року.

Усі три роки до цього моменту Євген Дребітко утримувався під вартою без жодної чинної ухвали про запобіжний захід. А щоб у пенітенціаріїв та прокурорів не виникало жодних ілюзій щодо того, що формулювання вироку «залишити без змін» нібито могло магічно замінити собою судову ухвалу, адвокат Криворучко Л.С. подала заяву про роз’яснення вироку.

09 липня 2026 року Мукачівський міськрайонний суд постановляє ухвалу (яка набрала законної сили 17.07.2026), де чорним по білому роз’яснив: формулювання «залишити без змін» у вироку від 24.09.2020 означало залишення без змін запобіжного заходу, обраного ухвалою від 01.07.2020 та продовженого ухвалою від 14.08.2020 — тобто саме тієї ухвали, яку апеляція скасувала ще 12.10.2020!

Коло замкнулося. Юридична істина встановлена остаточно, повністю та беззаперечно.

Чиновницьке “шедевробудування”: розбір “відписки” Департаменту виконання покарань

Отримавши ці залізобетонні докази, підкріплені гіперпосиланнями на Єдиний державний реєстр судових рішень, адвокат Лариса Криворучко 20 липня 2026 року звертається зі скаргою (заявою про злочин) до Міністерства юстиції України та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

Очікувана реакція цивілізованої держави? Негайне призначення службового розслідування, відсторонення винних службовців, направлення матеріалів до Державного бюро розслідувань, публічні вибачення та спроба бодай якось компенсувати людині три роки вкраденого життя.

Реальна реакція вітчизняного Департаменту з питань виконання кримінальних покарань? 10 серпня 2026 року за підписом заступника начальника Департаменту Сергія МЕЛЬНИЧЕНКА (а безпосереднім виконавцем цього «шедевру» виступила Марина НЕДОТОПА) виходить лист-відповідь № 13371/32238/4.2/8-26/3/1/15-26.

Зміст цього документа заслуговує на внесення до підручників із криміналістики та адміністративного права у розділ «Як правильно ігнорувати реальність, бувши держслужбовцем».

Пан Мельниченко та пані Недотопа з натхненням та олімпійським спокоєм повідомляють захисту наступне:

1. Дребітка затримано 19.03.2020.

2. Ухвалою від 21.03.2020 обрано запобіжний захід.

3. Вироком від 24.09.2020 його засуджено, а запобіжний захід залишити без змін.

4. Відповідно до ст. 532 КПК України, вирок набирає сили після апеляції.

5. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18.05.2021 вирок змінено в частині доказів, а в решті залишено без змін.

6. А законність тримання під вартою у зазначений період підтверджувалася… ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 09.12.2022 та ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 20.02.2023!

7. Висновок: «підстави для проведення службового розслідування відсутні».

Завіса. Аплодисменти. Всі вільні.

Фіктивні рішення та юридичний фантом: як Міністерство юстиції цитує скасовані та сторонні ухвали

Якщо детально та саркастично анатомувати цю відповідь чиновників Міністерства юстиції, то перед нами відкривається безодня абсолютної професійної непридатності або свідомого фальсифікування відомостей.

Проаналізуємо ключові ляпи та маніпуляції держслужбовців Мельниченка та Недотопи:

1. Сліпота до головного доказу

У відповіді від 10.08.2026 немає жодної згадки про ухвалу Львівського апеляційного суду від 12.10.2020! Вони просто вирішили «не помітити» судове рішення, яким скасовано запобіжний захід. Позиція страуса, який засунув голову в пісок, стала офіційною доктриною Департаменту виконання покарань.

2. Посилання на давно неіснуюче судове рішення

Чиновники посилаються на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18.05.2021 як на дійсний документ, що підтверджує законність утримання під вартою. Проте станом на дату підписання їхнього листа (10.08.2026) це рішення вже майже чотири роки як скасоване Постановою Верховного Суду від 22.10.2022! Цитувати скасоване рішення вищої інстанції як чинне — це не просто формальна помилка, це надання заявнику завідомо недостовірної інформації посадовою особою.

3. Повне ігнорування постанови Верховного Суду від 18.10.2023

Департамент уперто оминає єдине рішення, яке встановлює точну дату набрання вироком законної сили — 18.10.2023. Чому? Тому що якби вони вказали цю дату, їм довелося б пояснювати, на якій підставі людина сиділа в СІЗО з 12.10.2020 по 18.10.2023.

4. Юридична містика та “фантомні” суди

Це “справжня вишенька на торті”. Обвинувачення Дребітка розглядалося Мукачівським міськрайонним судом, Львівським апеляційним судом та Касаційним кримінальним судом Верховного Суду.

Проте чиновники Мін’юсту у своїй відповіді раптово витягають на світ Божий «ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09.12.2022» та «ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 20.02.2023»! Ці рішення взагалі не стосувалися справи № 303/3224/20! Звідки вони взяті? З іншої справи? Зі стелі? Чи з паралельного всесвіту, де пенітенціарники вигадують судові рішення для виправдання власного свавілля?

Порівняльний аналіз фактажу скарги та «наративу» Мін’юсту наведено у таблиці:

Параметр аналізу	Офіційні судові рішення (Факти)	Відповідь Мін’юсту від 10.08.2026 (Фікція)
Ухвала від 12.10.2020	Скасовано запобіжний захід, відмовлено прокурору.	ПОВНІСТЮ ПРОІГНОРОВАНО
Ухвала від 18.05.2021	Скасована Верховною Радою/Верховним Судом 22.10.2022.	Цитується як діюча та чинна підстава.
Дата набрання сили вироком	18.10.2023 (Постанова ВС)	Приховано, дату не вказано.
Процесуальні суди справи	Мукачівський, Львівський апеляційний, ККС ВС.	Закарпатський апеляційний, Ужгородський міськрайонний (сторонні суди).
Ухвала про роз’яснення 09.07.2026	Чітко вказує на скасування єдиної підстави тримання.	ПОВНІСТЮ ПРОІГНОРОВАНО
Правовий висновок	Понад 3 роки незаконного тримання під вартою.	«Підстави для службового розслідування відсутні».

Процесуальний розстріл Конституції: що каже Кримінальний кодекс і Європейський суд з прав людини

Такий стиль діяльності державних органів — це не просто бюрократичне недбальство. Це пряме викличуще нехтування як національним законодавством, так і міжнародними зобов’язаннями України.

Стаття 29 Конституції України чітко гарантує: «Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».

Стаття 12 Кримінального процесуального кодексу України повторює імператив: кожен, хто понад строк тримається під вартою, має бути негайно звільнений.

Ба більше, прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справах проти України містить цілий каскад розгромних рішень щодо аналогічних ситуацій:

• «Kharchenko v. Ukraine» (заява № 40107/02, рішення від 10.02.2011): ЄСПЛ наголосив, що тримання особи під вартою після закінчення строку дії судового рішення або за відсутності належної процесуальної підстави є свавільним та несумісним із вимогами статті 5 Конвенції.

• «Yeloyev v. Ukraine» (заява № 17283/02, рішення від 06.11.2008): Суд констатував, що тримання під вартою без чіткого та чинного судового рішення прямо порушує п. 1 ст. 5 Конвенції.

• «Ignatov v. Ukraine» (заява № 40583/15, рішення від 15.12.2016): ЄСПЛ підкреслив, що держава не може посилатися на будь-які припущення чи неоднозначність національного законодавства для виправдання позбавлення свободи після втрати чинності рішенням суду.

• «Baranowski v. Poland» (заява № 28358/95, рішення від 28.03.2000): Поняття «законності» охоплює вимогу юридичної визначеності — тримання під вартою без передбачуваної правової підстави є свавіллям.

А що ж каже Кримінальний кодекс України?

А Кримінальний кодекс України містить частину 3 статті 371 КК України: «Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, якщо вони спричинили тяжкі наслідки…», що караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Три роки позбавлення волі без судово-процесуальної підстави — це не просто «тяжкі наслідки», це катастрофічне порушення фундаментальних прав людини. Службові особи СІЗО та Департаменту виконання покарань усвідомлювали (або за посадою зобов’язані були усвідомлювати), що після 12.10.2020 у них немає жодного законного паперу на тримання Дребітка. Проте вони свідомо допускали це порушення день за днем, рік за роком.

Війна проти адвокатури: як бюрократи намагалися позбавити захисту засудженого

Окремим сюжетом у цій трагікомедії виступає спроба бюрократичної системи знешкодити єдину людину, яка наважилася відкрито розкрити цей правовий нарив — адвоката Ларису Сергіївну Криворучко.

У тексті відповіді чиновники та зацікавлені особи намагалися натякати на нібито відсутність у Криворучко Л.С. повноважень для здійснення адвокатської діяльності, посилаючись на рішення КДКА Вінницької області від 05.06.2026 про зупинення дії її адвокатського свідоцтва.

Проте адвокатська колона виявилася значно “підкованішою” за чиновників Мін’юсту в процесуальних тонкощах адміністративного судочинства:

1. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 у справі № 460/10297/26 було задоволено заяву про забезпечення позову та зупинено дію рішення КДКА від 05.06.2026.

2. Надалі, 19.06.2026 той самий суд за клопотанням КДКА скасував заходи забезпечення позову.

3. ПРОТЕ: 24.06.2026 адвокат Криворучко Л.С. подала апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

4. Згідно з чіткими нормами Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційне оскарження ухвали про скасування забезпечення позову ЗУПИНЯЄ ДІЮ цієї ухвали від 19.06.2026, що автоматично відновлює дію ухвали від 15.06.2026!

Отже, з 24 червня 2026 року рішення КДКА про зупинення адвокатського свідоцтва Криворучко Л.С. є зупиненим, відомості в ЄРАУ — юридично некоректними, а сама адвокат має повне, беззаперечне право здійснювати захист Євгена Дребітка в усіх органах державної влади.

Спроби перешкоджати адвокатській діяльності за таких умов прямим шляхом підпадають під діяння, передбачені статтею 397 Кримінального кодексу України (втручання в діяльність захисника чи представника особи), що карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Вимоги до закону та відповідальності: хто має сісти на лаву підсудних за злочин проти свободи

У своїй скарзі (заяві про злочин) від 10 серпня 2026 року адвокат Лариса Криворучко поставила перед Уповноваженим ВРУ з прав людини, Офісом Генерального прокурора, Державним бюро розслідувань та Міністерством юстиції України чіткі, безкомпромісні та виключно законні вимоги:

Ця справа — лакмусовий папірець для всієї правоохоронної та юстиційної системи України. Поки державні органи відписуються фіктивними номерами ухвал та ховають скасовані судові рішення у шухлядах, ДЕРЖАВА, ЯКА ЗАХИЩАЄ НЕ ЛЮДИНУ, А ВЛАСНУ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ, продовжує руйнувати залишки довіри суспільства до правосуддя.

Якщо Сергій Мельниченко, Марина Недотопа та керівництво Закарпатської установи виконання покарань № 19 не понесуть реальної дисциплінарної та кримінальної відповідальності за три роки позбавлення людини свободи «за інерцією», словосполучення «правова держава» в Україні залишиться лише красивим пустим лозунгом на першій сторінці Конституції.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”