10 серпня 2026 року двері ізолятора тимчасового тримання зачинилися за глухим важким звуком — але цього разу з іншого боку. Журналіст Сергій Медяник опинився на волі. Для людини, яка місяцями виборювала своє право дивитися на небо без металевих ґрат, це день чистої особистої свободи. Проте для української судової та правоохоронної системи ця дата має стати точки неповернення. Подією, після якої підміняти закон формальностями та створювати ілюзію правосуддя більше не вдасться.
Справа Медяника вже давно вийшла за межі розгляду одного клопотання, одного кримінального провадження чи оцінки окремого запобіжного заходу. Це глибинний, лякаючий прецедент того, як людина роками перебуває під прицілом державної репресивної машини. Але водночас це й історія безкомпромісного захисту, адже адвокат Лариса Криворучко відмовилася діяти за нав’язаним «тихим» сценарієм. Вона зламала процесуальний автоматизм, змусила силовий апарат відповідати на незручні запитання і виборола свободу для свого клієнта.
Зараз, коли перший емоційний сплеск від події вщухає, виникає потреба у холодному та детальному аналізі: як функціонував цей механізм тиску, які правові норми були порушені та хто має понести відповідальність за роки системного зловживання силою.
Хронологія репресивного марафону: як працює «карусель кримінальних проваджень»
Кримінальна історія навколо Сергія Медяника — це не ланцюг випадкових збігів, а методично розтягнута у часі тактика процесуального виснаження. Вона розпочалася ще 3 серпня 2021 року, коли до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за № 12021025220000085. Тоді журналісту інкримінували цілий блок статей Кримінального кодексу України: ч. 1 ст. 296 (хуліганство), ч. 1 ст. 343 (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу) та ч. 2 ст. 383 (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення).
Здавалося б, розслідування мало б рухатися встановленим законом шляхом — із чіткими строками, збиранням доказів та передачею справи до суду. Проте минали роки, а процесуальний статус Медяника залишався невизначеним та підвішеним.
Справжній ескалаційний виток стався 18 квітня 2025 року, коли правоохоронці звернулися до Калинівського районного суду Вінницької області. Вказуючи на нібито виняткову небезпеку та ризики, слідчий клопотав про застосування найсуворішого запобіжного заходу — тримання під вартою. Паралельно робилася спроба отримати дозвіл на затримання журналіста з метою приводу.
Однак 22 квітня 2025 року суд виявив принциповість і відмовив слідчому в наданні дозволу на затримання. Це рішення мало б стати чітким сигналом для сторони обвинувачення: втручання у фундаментальне право людини на свободу вимагає не умоглядних гіпотез, а беззаперечної, об’єктивно підтвердженої доказової бази.
Але замість того щоб скоригувати свої дії відповідно до ухвали суду, система увімкнула інший механізм — так звану «карусель кримінальних проваджень». Уже 13 жовтня 2025 року з’являється нове провадження під № 12025020120000156. Цього разу правоохоронна кваліфікація змінюється — інкримінується ч. 5 ст. 407 КК України. І саме в межах цього нового епізоду слідчим вдається реалізувати те, що не вдалося навесні: заправити людину за ґрати.
Правовий аналіз цієї хронології змушує поставити ключове аналітичне запитання: чи маємо ми справу з різними, незалежними правопорушеннями, чи спостерігаємо послідовну, узгоджену юридичну інженерію, де різні процесуальні важелі використовуються для досягнення єдиної мети — ізоляції конкретної особи?
Юридична техніка «каруселі» полягає в тому, що коли в одному провадженні вичерпуються процесуальні строки або суд відмовляє у триманні під вартою, негайно активується або штучно створюється інше провадження. Це дає змогу обнулити процесуальні лічильники, знову заявляти про «нові» ризики та безкінечно продовжувати термін перебування особи в СІЗО, минаючи запобіжні бар’єри Кримінального процесуального кодексу України.
Помста за викриття: чим насправді заважала журналістська діяльність Медяника
Захист Сергія Медяника від початку наполягав: підґрунтям системного переслідування є його професійна діяльність. Медяник тривалий час працював у публічному полі, проводив розслідування, порушував гострі суспільно значущі теми, викривав можливі зловживання владою та жорстко критикував посадових осіб різних рівнів.
У здоровому демократичному суспільстві журналістські розслідування виконують роль санітарного кордону. Якщо посадовець або державний інститут вважає поширену інформацію недостовірною чи такою, що шкодить діловій репутації, цивілізована відповідь полягає у:
-
наданні офіційних спростувань та публічних роз’яснень;
-
ініціюванні судового позову про захист честі, гідності та ділової репутації в порядку цивільного судочинства;
-
відкритій дискусії з аргументами та документами.
Натомість використання силового апарату — обшуків, оголошень у розшук, повторних затримань, клопотань про тримання під вартою — створює викривлену реальність. Кримінальне переслідування перетворюється на інструмент розправи за критику та спробою закрити рот незручному автору.
Найнебезпечнішим наслідком такого підходу є так званий chilling effect («охолоджувальний ефект») для медіапростору. Коли інші журналісти бачать, що за гострі публікації чи розслідування людина потрапляє у тривалий кругообіг кримінальних справ і СІЗО, у професійній спільноті вкорінюється страх. Це сигнал усім: закон не захистить, якщо ти перетнеш дорогу тим, хто має вплив на правоохоронну систему. Для держави, яка декларує євроінтеграційний вектор та відданість демократичним цінностям, подібні практики є неприпустимими.
Суд під сумнівом: процедурні аномалії та автоматизований розподіл
Коли адвокат Лариса Криворучко вступила у справу № 12025020120000156, її робота розпочалася з юридичного аудиту матеріалів. І перші ж знайдені факти виявили глибокі процедурні порушення, які ставлять під сумнів фундаментальні засади справедливого судочинства.
Одним із найгостріших питань, які поставив захист, стала законність складу суду, що призначався для розгляду клопотань щодо Медяника. За даними, які зібрала сторона захисту:
1. Під час автоматизованого розподілу справи з системи послідовно та з сумнівних підстав були виключені три судді.
2. Фактичний розподіл відбувся за наявності лише одного судді, що фактично нівелює сам принцип випадкового відбору.
3. Суддя, який у підсумку отримав справу для розв’язання питання про запобіжний захід, раніше вже здійснював процесуальні повноваження слідчого судді у цьому ж провадженні на стадії досудового розслідування.
Згідно зі ст. 76 Кримінального процесуального кодексу України, брання участі слідчого судді в досудовому розслідуванні виключає його подальшу участь у цій же справі під час судового розгляду, крім окремих визначених законом випадків. Ба більше, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на розгляд справи «судом, встановленим законом», який є незалежним і безстороннім.
Якщо автоматизований розподіл перетворюється на безальтернативне призначення конкретного судді, який до того ж вже має сформовану процесуальну позицію щодо фігуранта, порушується сам інститут об’єктивного суду. У такому разі судове засідання перетворюється на формальне штампування рішень, підготовлених органом досудового розслідування.
Застава у 499 200 гривень: коли альтернатива запобіжному заходу стає ілюзією
Запобіжні заходи в українському кримінальному процесі мають чітку ієрархію. Тримання під вартою є винятковим заходом, який застосовується виключно тоді, коли жоден із м’якших заходів не здатний запобігти процесуальним ризикам. Водночас закон вимагає, щоб під час визначення тримання під вартою суд обов’язково призначив альтернативу — заставу (за винятком окремих важких категорій злочинів).
Для Сергія Медяника суд встановив заставу у розмірі 499 200 гривень. На перший погляд, система дотрималася вимог закону: застава є, шанс вийти на волю існує. Проте юридичний аналіз, проведений захистом, довів, що ця застава була лише декоративним записом.
Европейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях (зокрема у справах Мангурас проти Іспанії, Ноймайстер проти Австрії) чітко зазначає: розмір застави повинен визначатися передусім з урахуванням належного майнового стану особи, її доходів, сімейного стану та здатності сплатити визначену суму. Застава не повинна бути покаранням або фінансово непосильним тягарем, який автоматично залишає людину в ізоляції.
Якщо суд призначає майже пів мільйона гривень застави особі, не дослідивши її реальні фінансові можливості, не перевіривши майновий стан та відсутність надприбутків, така застава є юридичною фікцією. Вона створює хибне враження гуманізму, тоді як насправді гарантує, що людина залишиться в СІЗО.
Адвокат Криворучко методично доводила суду: така альтернатива є неспівмірною та дискримінаційною. Захист вимагав оцінювати майновий стан Медяника реалістично, а не виходити з абстрактних цифр, які перетворюють право на свободу на недосяжну розкіш.
Шаблонний рефрен прокуратури: чому припущення не повинні замінювати докази
У справах, де тримання під вартою триває місяцями, проявляється ще одна хронічна хвороба українського судочинства — автоматичне дублювання ризиків.
Прокуратура, вимагаючи кожного разу продовжувати термін тримання Медяника під вартою, використовувала стандартний набір формулювань:
-
ризик переховування від органів досудового розслідування та суду;
-
ризик впливу на свідків чи інших учасників провадження;
-
ризик знищення або спотворення речових доказів;
-
ризик вчинення інших кримінальних правопорушень.
Проте адвокат Лариса Криворучко поставила системне запитання, яке розбило позицію обвинувачення: де нові докази існування цих ризиків станом на сьогодні?
За юридичними стандартами ЄСПЛ та національного законодавства, з плином часу самі лише первинні підозри втрачають свою переконуючу силу для утримання особи під вартою. Якщо в перші дні затримання абстрактний ризик втечі ще може бути виправданням для ізоляції, то через кілька місяців держава зобов’язана надавати конкретні факти:
-
Чи робила особа реальні спроби придбати квитки або оформити документи для виїзду?
-
Чи зафіксовані факти залякування чи підкупу свідків?
-
Які саме нові дії свідчать про намір чинити перешкоди правосуддю?
Якщо прокурор із засідання в засідання просто переписує копіпастом ті самі тексти із клопотання піврічної давнини, не надаючи жодного нового документального підтвердження, тримання під вартою перетворюється з запобіжного заходу на незаконне позбавлення волі.
Захист наполягав: відсутність нових доказів актуальності ризиків автоматично означає обов’язок суду негайно звільнити особу або змінити запобіжний захід на м’якший.
Безпрецедентна стратегія захисту: як адвокат Лариса Криворучко переламала хід справи
Успіх 10 серпня 2026 року не був випадковістю чи результатом раптового вияву милосердя з боку системи. Це результат вивіреної, методичної та юридично агресивної роботи адвоката Лариси Криворучко.
Замість того щоб обмежитися стандартним клопотанням про «зміну запобіжного заходу на домашній арешт» і чекати на чергову прогнозовану відмову, Криворучко піддала тотальному розбору кожну ланку обвинувачення. Докладно висвітлюючи хід цієї процесуальної дуелі та публічно фіксуючи кожен крок системи — як це відображено у розлогому дописі про звільнення Сергія Медяника — адвокат послідовно б’є по найвразливіших місцях прокурорської позиції.
Стратегія захисту була побудована на комплексному викритті порушень:
1. Процесуальний аудит: детальний аналіз дат, часових інтервалів, реєстраційних номерів ЄРДР, що викрив штучне створення нових проваджень.
2. Атака на процедуру розподілу: офіційне документування порушень під час вибору судді та доведення наявності процесуального конфлікту інтересів.
3.Залучення практики ЄСПЛ: пряме застосування прецедентного права Європейського суду з прав людини щодо надмірності строків тримання під вартою та неспівмірності застави.
4. Фінансово-майновий аналіз: надання суду чітких доказів реального майнового стану Медяника, які довели фіктивність призначеної альтернативи у 499 200 грн.
5. Конституційний вимір: наголошення на порушенні презумпції невинуватості та перетворенні запобіжного заходу на попереднє покарання.
Лариса Криворучко зробила головне — вона створила ситуацію, за якої подальше ігнорування судом цих порушень загрожувало б самим суддям процесуальними наслідками та викликами на міжнародному рівні. Вона змусила судову колегію обирати: або продовжувати покривати свавілля правоохоронців, або повернутися в поле закону.
10 серпня 2026 року суд змушений був прийняти єдино правильне правове рішення — Сергій Медяник вийшов на свободу.
Хто відповість за роки свавілля? Питання системної відповідальності та репутації держави
Звільнення з-під варти — це важливий етап, але аж ніяк не фінал справи. Перемога захисту підкреслила глибоку проблему, яку держава більше не може ігнорувати.
Якщо людина місяцями або роками перебувала під незаконним або необґрунтованим процесуальним тиском, виникає питання неотворотного відшкодування та покарання винних. Жодне судове рішення про звільнення не може повернути людині:
-
місяці, викреслені з життя в тісній камері СІЗО;
-
підірване здоров’я та психологічний травматизм;
-
час, який вона не змогла провести зі своєю родиною та близькими;
-
завдану шкоду професійній та суспільній репутації.
Тому суспільство має право вимагати відповідей на прямі запитання:
-
Хто з конкретних слідчих та прокурорів понесе дисциплінарну та кримінальну відповідальність за внесення завідомо необґрунтованих клопотань та можливу фальсифікацію матеріалів проваджень?
-
Які службові перевірки будуть проведені щодо процедури автоматизованого розподілу справ у суді, де розглядалися клопотання стосовно Медяника?
-
Хто компенсує збитки, завдані громадянину через свавільні дії державних органів? (І чому ці компенсації мають виплачуватися з кишень платників податків, а не з майна посадовців, які ухвалювали незаконні рішення?)
Для України, яка виборює своє право бути повноправним членом Європейського Союзу, подібні справи є надзвичайно токсичними. Західні партнери, правозахисні організації та міжнародні спостерігачі оцінюють рівень правової держави не за деклараціями чи прес-релізами, а за реальними кейсами. Коли в міжнародні звіти потрапляють факти використання «каруселей» кримінальних справ проти журналістів, це завдає нищівного удару по репутації країни.
Політично мотивовані переслідування чи процесуальний тиск на медіа — це прямий подарунок ворогам України, які намагаються змалювати її як «недієздатну державу». Саме тому очищення системи від подібних практик є питанням національної безпеки.
Уроки справи Медяника: перша перемога на шляху до правосуддя
Свобода Сергія Медяника, здобута 10 серпня 2026 року, доводить важливу істину: навіть найпотужніша репресивна машина дає збій, коли проти неї виступає фаховий, системний та безкомпромісний захист.
Адвокат Лариса Криворучко показала приклад того, як юридична непоступливість, знання Конституції та міжнародного права здатні зламати наперед написаний сценарій. Вона не просто захистила клієнта — вона захистила фундаментальне право кожного громадянина на те, що держава повинна грати за правилами.
Проте ця історія ще далека від завершення. Друга її частина має бути написана у кабінетах ДБР, Кваліфікаційно-дисциплінарних комісій прокурорів та Вищої ради правосуддя. Суспільство чекає не чергових формальних відписок, а конкретних прізвищ посадовців, які відповідуть за роки тиску на журналіста.
Тільки тоді, коли кожен слідчий, прокурор і суддя знатиме, що за процесуальне свавілля настане неминуча особиста відповідальність, справа Сергія Медяника стане не просто поодинокою перемогою одного адвоката, а поворотною точкою у становленні справжнього Верховенства Права в Україні.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”