Багаторічна боротьба за очищення української судової системи періодично демонструє гострі драматичні сюжети, де стара номенклатура намагається зберегти свій вплив у вищих органах правосуддя. Спроби окремих представників суддівського корпусу прослизнути до складу Конституційного Суду України (КСУ) вже давно нагадують виснажливий політико-правовий серіал. Проте завдяки оновленим механізмам прозорого оцінювання із залученням міжнародних фахівців та пильній увазі громадянського суспільства, звичний сценарій «тихого кулуарного призначення» щоразу зазнає краху.
Найновішим і надзвичайно показовим прикладом цієї позитивної тенденції став конкурсний відбір на посади суддів КСУ. На ньому один із найвідоміших та найвпливовіших посадовців судової гілки влади — голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайло Смокович — зазнав чергової публічної та нищівної поразки.
Хто такий Михайло Смокович і чому довкола його постаті спалахнув скандал?
Суддівська кар’єра Михайла Івановича Смоковича в системі адміністративної юстиції триває вже понад два десятиліття. Однак його професійний шлях неодноразово ставав об’єктом гострої критики з боку профільних аналітиків, громадських активістів та антикорупційних інституцій. Якщо звернутися до матеріалів профілю кандидата від Фундації ДЕЮРЕ, стосовно цього посадовця неодноразово висувалися обґрунтовані претензії щодо порушення стандартів професійної етики та прозорості статків.
Серед найгучніших епізодів, які тривалий час кидають тінь на репутацію судді, розглядалися ймовірний конфлікт інтересів під час розгляду судових справ щодо атестації прокурорів (у період, коли його дружина працювала в органах прокуратури), сумнівні обставини отримання та приватизації службового житла в столиці, а також суперечливі судові рішення.
Під час останніх співбесід, які детально висвітлювало видання Судово-юридична газета, Дорадча група експертів приділила левову частку часу саме питанням доброчесності кандидата, а не його теоретичній юридичній обізнаності. Смокович намагався виправдати виявлені факти «специфікою судової роботи» та відсутністю особистого умислу. Втім, багаторазові й плутані пояснення лише підкреслили глибоку прірву між застарілими уявленнями суддівської бюрократії про «допустиме» та сучасними вимогами українського суспільства й міжнародних партнерів до морального обличчя судді Конституційного Суду.
Вердикт Дорадчої групи експертів: чому «домовитися» не вдалося
Попри значний адміністративний ресурс, високу посаду у Верховному Суді та сподівання на кругову поруку серед колег, розрахунок кандидата на успішне подолання відбору виявився хибним. Як детально повідомляється у резонансній публікації на офіційній сторінці громадської ініціативи у Facebook, Смоковичу вдалося «знайти спільну мову» та отримати підтримку лише одного міжнародного експерта. Решта членів комісії твердо й принципово констатували його повну невідповідність високим критеріям моральних якостей і доброчесності.
Цим остаточним рішенням Дорадча група експертів поставила жирну крапку на конституційних амбіціях судді. У результаті Михайло Смокович закріпив за собою унікальний і вельми промовистий для всієї вітчизняної правової системи титул — «тричі недоброчесний суддя». Це вже не перша невдала спроба даного посадовця пролізти через незалежні фільтри відбору, що свідчить про системне несприйняття його постаті незалежними експертами.
Уроки для судової реформи та важливість громадського контролю
Кейс із черговою поразкою Смоковича є важливим практичним доказом того, що запроваджений механізм залучення міжнародних фахівців до оцінювання кандидатів до КСУ реально працює та захищає орган від дискредитації. Якби долю мантій вирішували виключно всередині кабінетів суддівського самоврядування, кулуарні домовленості з великою ймовірністю відкрили б шлях до найвищого суду органу кандидатам із заплямованою репутацією.
Невід’ємною компонентою цього успіху стала постійна та безкомпромісна залученість активного громадянського суспільства. За інформацією, яку поширює Telegram-канал Офісу очищення судової системи, саме завдяки постійному публічному розголосу та допомозі небайдужих читачів вдалося підсвітити всі тіньові сторони біографії кандидата та завадити йому ввести в оману конкурсну комісію.
Сьогодні судова система України перебуває на вирішальному етапі оновлення. Приклади подібних конкурсів демонструють: доба недоторканності закритих суддівських кланів безповоротно минає. Конституційний Суд України має формуватися виключно з юристів із бездоганною репутацією. А персонажам, які неодноразово підтвердили свою недоброчесність, місце на смітнику історії, а не у кріслі судді найвищого органу конституційного контролю.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”