Історія з публічними біографіями українських чиновників високого рангу вже неодноразово нагадувала гостросюжетний детектив, де замість секретних шифрів використовується звичайний чорний маркер. Здавалося б, що може бути простішим та прозорішим за біографічну довідку керівника правоохоронного органу держави? Це базовий документ, який має підтверджувати публічність, професійність та доброчесність посадовця. Однак, коли громадські активісти зробили офіційний запит щодо документації очільника Національної поліції України (а нині міністра МВС) Івана Вигівського, урядові бюрократи влаштували справжню гру в хованки.
Як стало відомо із матеріалів, які оприлюднив Центр протидії корупції у своєму розслідуванні, Кабінет Міністрів України лише з другої спроби та під сильним суспільним тиском погодився надати біографію Вигівського. Та найцікавіше виявилося всередині наданого документа: з нього ретельно вимарали назву наукової праці посадовця, ім’я його наукового керівника та навіть назву вищого навчального закладу, де він здобував освіту. Подібне канцелярське “затемнення” одразу викликало природну цікавість у суспільства. Що саме намагалися приховати владні кабінети від громадян?
Науковий керівник і підлеглий: як дисертація Івана Вигівського запустила кадровий ліфт
Щоб зрозуміти мотиви такої таємничості, варто звернутися до відкритих реєстрів, які бюрократи просто не в змозі повністю стерти з інформаційного простору. Відповідно до публічних даних, у грудні 2021 року Вигівський захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук під вельми промовистою назвою «Розслідування захоплення заручників». Захист відбувся в стінах Харківського національного університету внутрішніх справ.
Науковим керівником цієї роботи виступав Максим Цуцкірідзе — людина, чиє ім’я сьогодні добре відоме у вищих ешелонах силового блоку. Саме цей факт Кабмін чомусь вирішив сором’язливо приховати у біографічній довідці. І причин для такої канцелярської сором’язливості вистачає, адже подальша хронологія кадрових переміщень виглядає як класичний приклад взаємного сприяння та кулуарного патронажу:
-
20 січня 2023 року: Івана Вигівського призначають тимчасово виконувачем обов’язків Голови Нацполіції України.
-
14 липня 2023 року: Уряд офіційно затверджує Вигівського на посаді очільника відомства.
-
Вересень 2023 року: Лише через кілька місяців після свого остаточного затвердження Вигівський вносить подання Міністру внутрішніх справ щодо підвищення свого колишнього наукового керівника — Максима Цуцкірідзе. Останній обіймає посаду першого заступника голови Нацполіції України, а згодом й очолює відомство.
Вимальовується ідеальне адміністративно-академічне коло: спочатку науковий керівник сприяє отриманню наукового ступеня здобувачу, а згодом здобувач, піднявшись на вершину владної піраміди, забезпечує високе кадрове призначення своєму колишньому наставнику. Як зазначають активісти у своїй публікації на сторінці ЦПК у Facebook, подібні зв’язки створюють виразні конфлікти інтересів, які влада віддає перевагу затерти чорним маркером замість надання публічних пояснень суспільству.
Академічна «павутина» довкола Олега Татарова: хто опонував захисту?
Детальний критичний аналіз процедури захисту дисертації розкриває ще цікавішу мережу персональних та інституційних зв’язків. Опонентами на захисті Вигівського виступали особистості, чиї прізвища неодноразово ставали об’єктами гучних журналістських розслідувань:
-
Валентина Дрозд: Представниця так званої «правоохоронної династії Дроздів», яка, за даними журналістів hromadske, володіє вражаючими обсягами елітної нерухомості. У 2019 році вона захищала власну докторську дисертацію, де офіційним опонентом був Олег Татаров — нинішній заступник керівника Офісу Президента, який курує силовий блок. Найбільш показовим є те, що після опонування Вигівському та його сходження на високу посаду у 2023 році, Валентина Дрозд отримала посаду безпосередньо в Департаменті забезпечення діяльності голови Нацполіції — тобто у структурі, яка безпосередньо обслуговує Вигівського.
-
Олег Тарасенко: Проректор Національної академії внутрішніх справ. Він фігурував у розслідуванні «Схем» (RFERL), присвяченому землякам та близькому оточенню того ж Олега Татарова з Новоукраїнки, які масово обіймають керівні посади у владі. Його рідний брат, Олександр Тарасенко, очолює Департамент освіти, науки та спорту МВС України. Обидва брати раніше тісно перетиналися з Татаровим на науково-освітній ниві.
Таким чином, науковий захист однієї дисертації перетворився на дзеркальне відображення всієї системи формальних та неформальних зв’язків, де наукові ступені, посади та державні ресурси циркулюють у вузькому колі «своїх людей».
Ефект зворотного рикошету та закриті декларації: чому секретність шкодить владі?
Парадокс урядової секретності полягає в тому, що намагання приховати банальні відомості дає прямо протилежний ефект. Окрім наукового керівника та назви дисертації, у Кабміні спробували замаскувати навіть навчальний заклад, де Вигівський здобував вищу освіту. Виникає логічне запитання: з яких пір назва університету, який закінчив профільний міністр чи очільник поліції, стала таємницею державної ваги?
Ця ситуація стає ще більш тривожною на тлі того, що декларація про доходи Вигівського наразі закрита від суспільства — Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) вилучило її з публічної частини реєстру.
Спроби засекретити статки та біографії високопосадовців нагадують скандальний випадок із керівником ДБР Олексієм Сухачовим, чиї 143 об’єкти нерухомості та майна намагалися сховати від очей громадськості. Проте історія доводить: будь-яке штучне приховування лише посилює підозри громадян щодо наявності прихованих статків, незадекларованих активів або корупційних домовленостей. Якщо влада намагається щось затаїти, це невідворотно викликає підвищений інтерес суспільства.
Системні виклики та необхідність реформ у правоохоронній системі
Ситуація навколо біографії Вигівського — це не просто окремий епізод чи непорозуміння з боку урядової прес-служби. Це симптоматичний прояв глибокої системної проблеми у правоохоронних органах України:
1. Руйнування інституту публічної звітності: Спроби чиновників приховати відкриті відомості підривають довіру суспільства та міжнародних партнерів до правоохоронної системи.
2. Наукове кумівство: Використання академічних інституцій та дисертаційних рад для легітимізації статусу та створення взаємних зобов’язань між посадовцями.
3. Концентрація впливу: Формування монополії на кадрові рішення всередині силового блоку окремими фігурами, що створює ризики ручного управління поліцією.
Українське суспільство під час війни потребує максимальної прозорості від тих, кому довірено монополію на захист правопорядку. Відкритість біографій, прозорість статків та відсутність кулуарних домовленостей — це не розкіш, а фундаментальна умова існування демократичної та правової держави.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”