2 серпня 2026 року на офіційну електронну пошту канцелярії Міністерства юстиції України надійшов документ, який здатен сколихнути спокійні бюрократичні кабінети на вулиці Архітектора Городецького, 13 у Києві. Адвокат Криворучко Л.С., діючи в інтересах свого клієнта Євгенія Вікторовича Дребітка, направила розгортний адвокатський запит до Міністерства юстиції, який детально викриває проблему затягування державних процедур у Страсбурзі.
За лаконічними юридичними формулюваннями ховається гостра критична драма про те, як державна машина, прикриваючись воєнним станом, місяцями не може сформувати юридичну позицію для Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), створюючи ризики значних фінансових втрат для державного бюджету України.
Справа Drebitko v. Ukraine: Системні порушення та прецедентна практика ЄСПЛ
Історія справи DREBITKO v. Ukraine (№31315/25) розпочалася для міжнародного співтовариства ще 4 грудня 2025 року, коли ЄСПЛ офіційно повідомив Уряд України про наявність заяви та запропонував надати зауваження щодо її прийнятності та суті.
Втім, найцікавішим є деталь, яку ЄСПЛ зазначив у першому ж листі: справа підпадає під так звану «усталену практику» (well-established case-law). Страсбурзький суд прямо зіставив її з резонансними прецедентами Kharchenko v. Ukraine та Ignatov v. Ukraine. Для фахівців у галузі міжнародного права це чіткий сигнал: йдеться про системні, системно порушувані державою права людини, гарантовані статтею 5 (право на свободу та особисту недоторканність) та статтею 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Коли Європейський суд посилається на усталену практику, це означає, що шанси держави виграти справу без заперечення очевидних фактів прямують до нуля. Проте, замість того, щоб діяти оперативно та мінімізувати збитки, уповноважені органи обрали тактику затягування.
Хроніка бюрократичного затягування: Чому держава попросила прострочку вдруге
Початковий строк для подання зауважень Уряду спливав навесні 2026 року. Проте 9 квітня 2026 року Міністерство юстиції звернулося до ЄСПЛ із проханням протермінувати подачу відповідей до 24 червня 2026 року. Суд пішов назустріч.
Однак 24 червня 2026 року відбувся повторний прецедент: Уряд України знову направив клопотання про чергове відтермінування. Мотивування бюрократів виглядало стандартним набором виправдань:
-
Необхідність отримання додаткових матеріалів від профільних державних органів;
-
Потреба додаткового часу для глибокого аналізу;
-
Складні умови функціонування державних інституцій під час воєнного стану;
-
Необхідність формування «повної позиції держави».
29 червня 2026 року ЄСПЛ востаннє пішов на поступки, встановивши дедлайн до 28 липня 2026 року.
Виникає природне запитання: чи дійсно воєнний стан заважає урядовим структурам обмінюватися інформацією протягом понад пів року, чи йдеться про звичайну недбалість, відсутність міжвідомчої координації та намагання «сховати проблему під килим»? Саме для з’ясування цієї істини адвокат Криворучко Л.С. подала свій запит, поставивши перед чиновниками 20 безапеляційних та конкретних запитань.
Дружнє врегулювання чи Одностороння декларація: Компроміс чи втеча від відповідальності?
У листуванні з ЄСПЛ згадується можливість застосування інструментів, передбачених Правилом 62А Регламенту Суду — Friendly Settlement (дружнє врегулювання) або Unilateral Declaration (одностороння декларація).
1. Дружнє врегулювання ( Friendly Settlement ): Це процедура, за якої держава визнає факт порушення прав людини та укладає з заявником мирову угоду, виплачуючи справедливу компенсацію без тривалого судового розгляду.
2. Одностороння декларація (Unilateral Declaration ): Визнання порушення державою в односторонньому порядку, якщо заявник відмовляється від мирової угоди, із зобов’язанням виплатити грошову компенсацію.
Згідно з викладеними у запиті даними, Міністерство юстиції мало всі підстави запропонувати Євгенію Дребітку мирне врегулювання спору. Проте чи робилося це насправді? Адвокат вимагає від Мін’юсту надати письмові докази: чи розроблявся проєкт такої угоди, чи проводився аналіз можливості визнання порушень статей 5 і 6 Конвенції без розгляду справи по суті, і якщо пропозицій не надходило — яка конкретно посадова особа прийняла таке рішення та чому.
“Правовий молот” адвоката: Конфіденційність, персональні дані та кримінальна відповідальність
Окремої уваги заслуговує юридична бездоганність побудови самого запиту. Чиновники нерідко використовують Закон України «Про захист персональних даних» та норми про конфіденційну інформацію як щит, відмовляючи адвокатам у наданні документів.
Адвокат Криворучко Л.С. заздалегідь знешкодила цей бюрократичний маневр. Грамотно посилаючись на Конституцію України (ч. 2 ст. 19), Закон України «Про інформацію» (ст. 11, ст. 21) та Закон України «Про захист персональних даних» (ст. 14), у запиті чітко зазначено: згідно з п. 3.5 Договору про надання правової допомоги, Дребітко Є.В. надав повну згоду на отримання його персональних даних та конфіденційної інформації адвокатом. До запиту долучено завірені копії договору, свідоцтва та ордера.
Спираючись на ст.ст. 20, 23, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторона захисту поставила Мін’юст перед суворим вибором. Ігнорування або надання поверхневої відповіді на 20 пунктів запиту тягне за собою правові наслідки:
-
Адміністративна відповідальність: за ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (неправомірна відмова, несвоєчасне або неповне надання інформації на адвокатський запит);
-
Кримінальна відповідальність: за ст. 397 Кримінального кодексу України (втручання в діяльність захисника або перешкоджання здійсненню правомірної адвокатської діяльності), що передбачає покарання аж до 3 років позбавлення волі для службових осіб, які використали своє становище.
Запит вимагає надати підпунктові відповіді та завірені копії усіх запитів, журналів вихідної/вхідної кореспонденції, скріншотів екранів електронного листування та внутрішніх резолюцій у 5-денний строк на електронні адреси адвоката.
Фінансові наслідки для бюджету та криза державного представництва
Ця історія — не просто приватний правовий спір. Вона оголює глибинну проблему функціонування державних інституцій під час війни. Коли Міністерство юстиції пропускає строки та не може вчасно сформувати позицію в ЄСПЛ, результатом стає безумовне програвання справи.
Компенсації за рішеннями Європейського суду виплачуються з Державного бюджету України — тобто з кишень платників податків. У своєму 20-му пункті адвокатський запит прямо запитує: чи поінформовано Кабінет Міністрів України про ризики ухвалення негативного рішення у справі DREBITKO v. Ukraine та його фінансові наслідки?
Чиновники більше не зможуть сховатися за абстрактними формулюваннями. Адвокатський запит Криворучко Л.С. вимагає називати конкретні прізвища, посади та надати протоколи нарад і службових розслідувань. Це унікальний приклад того, як професійна адвокатська діяльність стає дієвим інструментом контролю за прозорістю державного апарату. Суспільство має право знати, хто саме в органах влади припускається службової недбалості, за яку зрештою розплачується вся країна.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”