Уявіть собі спекотний липневий день у Харкові — місті, яке щодня витримує ворожі обстріли. Під стіни суду прибувають автобуси з робітниками містоутворюючого промислового гіганта. Люди, стривожені страшним словом «банкрутство», виходять на мітинг. Проте ця масовка організована зовсім не для захисту їхніх інтересів, а для порятунку фінансової імперії підсанкційного олігарха Костянтина Жеваго, який спостерігає за подіями з безпечної вілли на Лазуровому узбережжі Франції.
Звучить парадоксально, але в нинішній ситуації саме банкрутство Полтавського ГЗК є не вироком, а єдиним шансом на порятунок підприємства. Щоб зрозуміти цю юридичну та економічну колізію, варто розібратися, як роками функціонувала схема вимивання капіталу з України.
Схема «швейцарського пилотяга»: як зникали мільярди
Полтавський ГЗК — один із флагманів української важкої промисловості, який виробляє якісні залізорудні котушки. Проте роками комбінат працював за класичною трансфертною схемою. Усі котушки за заниженою собівартістю продавалися материнській компанії Ferrexpo AG, зареєстрованій у Швейцарії. Уже швейцарська структура перепродувала продукцію на світовому ринку за повноцінними ринковими цінами, залишаючи левову частку прибутку на закордонних рахунках.
З початком повномасштабного вторгнення схема стала ще агресивнішою. На тлі війни Ferrexpo AG взагалі припинила розраховуватися з українським комбінатом та повертати валютну виручку в країну. Як зазначається у блозі на порталі Цензор.НЕТ, заборгованість швейцарської структури перед Полтавським ГЗК перевищила астрономічні 620 мільйонів доларів США. При цьому сама Ferrexpo заявила, що на її рахунках залишилося лише 17 мільйонів доларів, а акції компанії знято з торгів на Лондонській біржі. Виникає логічне запитання: куди поділися сотні мільйонів? Відповідь криється у виплаті понад 1 мільярда євро дивідендів акціонерам напередодні війни.
Паразитичні орбіти та тіньовий вплив
Поки сам комбінат штучно заганявся у збитки, а його виручка впала майже втричі, навколо нього розквітали пов’язані компанії. Показовим прикладом є ТОВ «Феррострой», кероване родичем Жеваго. Якщо до війни виторг підрядника становила 800 млн грн, то під час війни вона зросла до 2,5 млрд грн. Комбінат біднів, а пов’язані структури отримували надприбутки.
Ба більше, зароблені підприємством кошти використовувалися навіть для підкупу судової системи. Гучне кримінальне провадження щодо хабара колишньому голові Верховного Суду Всеволоду Князєву показало, що кошти виводилися безпосередньо з рахунків Полтавського ГЗК через службу безпеки комбінату.
Чому банкрутство Полтавського ГЗК — це порятунок для Горішніх Плавнів
Для пересічного громадянина слово «банкрутство» асоціюється з закриттям та звільненнями. Проте в корпоративному праві процедура банкрутства (зокрема її відновлювальна стадія — санація) має абсолютно іншу мету:
1. Усунення токсичного власника: Жеваго втрачає важелі управління та можливість безперешкодно виводити кошти за кордон.
2. Зупинка виведення коштів: розриваються кабальні схеми з «Ферростроєм» та іншими супутніми фірмами-паразитами.
3. Повернення боргів: новий незалежний керуючий отримує законні підстави вимагати повернення $620 млн дебіторської заборгованості з боку Ferrexpo AG.
Полтавський ГЗК — це тисячі робочих місць і життєдіяльність міста Горішні Плавні. Процедура банкрутства дає змогу очистити комбінат від токсичних боргів та паразитичних схем, залишивши зароблені гроші в Україні — на виплату заробітних плат, сплату податків та модернізацію виробництва. Наразі судовий розгляд справи про банкрутство вирішує долю не олігарха, а майбутнє всієї промислової галузі регіону.
ГО №Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”