Гучний корупційний скандал навколо найвищої судової інстанції України вийшов на новий юридичний виток, змусивши суспільство та правову спільноту по-новому подивитися на механізми вітчизняного антикорупційного правосуддя. Коли у травні 2023 року країну сколихнула приголомшлива новина про затримання тодішнього голови Верховного Суду Всеволода Князєва, мало хто міг передбачити, якими складними процесуальними наслідками це обернеться для всього корпусу вищої Феміди. Нещодавно Апеляційна палата ВАКС повернула скарги на вирок Князєву, які подали його колишні колеги-судді. Це рішення викликало палкі дискусії про межі допустимого при укладанні угод зі слідством та про реальні гарантії захисту честі, гідності й ділової репутації громадян у кримінальному процесі.
Суть конфлікту: угода зі слідством, що сколихнула Феміду
Справа розгорталася довкола ймовірного отримання рекордної неправомірної вигоди у розмірі 1,8 мільйона доларів США. За версією Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), ці кошти передавалися через систему осередків та фінансових посередників від бізнесмена Костянтина Жеваго. Метою хабаря було ухвалення бажаного судового рішення на користь його фінансово-промислової групи. Після виснажливого судового марафону з пів сотні засідань, коли більшість ключових доказів вже були ретельно досліджені, Всеволод Князєв пішов на несподіваний крок і уклав угоду про визнання винуватості з прокурорами.
Згідно з умовами угоди, ексочільник Верховного Суду отримав покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Проте головний суспільний та юридичний резонанс полягав у ціні такої поступливості з боку прокуратури: у межах компромісу Князєв дав розлогі викривальні показання проти трьох діючих суддів Верховного Суду — Олександра Прокопенка, Жанни Єлениної та Ірини Григорʼєвої, а також щодо одного судді у відставці. На підставі цих свідчень судді Олександру Прокопенку було офіційно повідомлено про підозру. Не погоджуючись із тим, що обвинувальний вирок Князєву фактично таврує їх як співучасників без належного судового розгляду, судді звернулися з апеляційними скаргами.
Правова пастка апеляції та вихід на міжнародну арену
Однак чинне кримінальне процесуальне законодавство України створює своєрідну пастку для осіб, які не були безпосередніми сторонами угоди про визнання винуватості. Адвокат Вʼячеслав Веремійчук, який представляв інтереси Прокопенка в апеляційній інстанції, підтвердив, що колегія суддів повернула апеляційні скарги усім скаржникам без винятку. З погляду буквального тлумачення національних норм це рішення виглядає передбачуваним, адже угода формально укладається виключно між обвинуваченим та прокурором, обмежуючи право інших осіб на її оскарження.
Водночас інший захисник, адвокат Артем Крикун-Труш, назвав таке рішення апеляції абсолютно очікуваним і роз’яснив важливу стратегічну деталь: подання апеляційної скарги було свідомим та обов’язковим кроком захисту. За міжнародними стандартами судочинства, перед тим як подати заяву до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), заявники зобов’язані вичерпати всі доступні національні засоби правового захисту. Тепер перед суддями відкрита дорога до Страсбурга, де вони намагатимуться довести порушення принципу презумпції невинуватості та права на справедливий суд, адже вирок Князєву створив щодо них преюдиційні факти без їхньої участі в справі.
Критичний аналіз: ціна компромісу у боротьбі з корупцією
Угода зі слідством — це безумовно дієвий інструмент для антикорупційних органів, який дозволяє ефективно розкривати складні злочинні схеми та викривати високопосадовців. Проте у даній справі виникає гостре критичне запитання: де саме проходить межа між процесуальною економією та нехтуванням фундаментальними правами людини? Коли обвинувальний вирок Князєву фактично стає процесуальним інструментом для обвинувачення інших осіб, які не мали змоги оскаржити ці твердження у відкритому змагальному процесі, виникає небезпечний прецедент для усієї судової системи.
Дана ситуація оголила глибоку системну дилему: як збалансувати прагнення суспільства бачити швидкі та безкомпромісні вироки для хабарників із необхідністю неухильно дотримуватися закону щодо кожного громадянина. Рішення Страсбурзького суду у цій справі може стати важливим міжнародним прецедентом, який змусить українського законодавця та антикорупційні інституції суттєво переглянути підходи до укладення подібних угод у майбутньому.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”