Українське суспільство вже понад десятиліття чекає на справжнє, а не декларативне оновлення системи правосуддя. Судова реформа проголошувалася головним гарантом справедливості, а створення таких інституцій, як Велика Палата Верховного Суду, мало б стати взірцем найвищих стандартів етики та юридичної бездоганності. Проте ретельно збудований фасад прозорості дедалі частіше дає глибокі тріщини, відкриваючи перед громадськістю непривабливу реальність.
Залаштунки правосуддя: нові факти та мовчання ЄРДР
Останні події навколо члена Великої Палати ВС Ольги Булейко спричинили хвилю обурення в професійному та громадському середовищі. Згідно з матеріалами, висвітленими у публікації про нові факти недоброчесності, до правоохоронних органів надійшли деталізовані відомості щодо діянь зазначеної судді. Зокрема, оперативники з Броварського районного управління поліції зафіксували та задокументували конкретні факти, які мають ознаки кримінальних правопорушень.
Однак замість закономірного початку досудового розслідування процес опинився в штучному глухому куті. Протягом 2024 року щодо судді було подано одразу дві офіційні заяви про злочин, але відомості про них так і не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Джерела стверджують, що правоохоронцям «нагорі» просто заборонили продовжувати роботу. У правовій системі України, видно, й досі діє неписане правило: представники Касаційного кримінального суду у складі ВС та члени Великої Палати володіють фактичним імунітетом від кримінального переслідування, якими б вагомими не були зібрані докази.
Архітектура недоторканності: чому судова реформа зазнала провалу
Виникла ситуація є прямим наслідком архітектури судової реформи періоду Порошенка, Філатова та Козякова. Тоді суспільству обіцяли жорсткий відбір та безапеляційну перевірку доброчесності кожного кандидата. Проте на практиці створені фільтри виявилися проникними для «своїх» кадрів. Поважні громадські активісти та члени профільних рад, такі як Роман Маселко чи Михайло Жернаков, свого часу визнали суддю Ольгу Булейко «доброчесною», гарантувавши її відповідність найвищим посадам у країні.
Тепер, коли нагору випливають факти, які неможливо приховати, виникає логічне запитання: наскільки об’єктивними були ті оцінки? Перетворення антикорупційного активізму на прибуткову франшизу призвело до того, що під видом «очищення» відбулася звичайна консервація старої системи, де ключові посади обійняли лояльні та недоторканні фігуранти.
Подвійні стандарти та питання до Великої Палати
Як суддя, щодо якої існують незареєстровані кримінальні провадження та зафіксовані факти недоброчесності, може вершити правосуддя в найскладніших та найважливіших для країни справах? Велика Палата є вищим органом судової влади, рішення якого є остаточними та формують правозастосовчу практику для всієї держави. Коли легітимність одного з її членів опиняється під загрозою, це завдає нищівного удару по довірі до всієї судової гілки.
Громадськість очікує від керівництва Верховного Суду та самої Ольги Булейко вичерпних і публічних пояснень. Систематичне ігнорування повідомлень про правопорушення лише поглиблює прірву між правосуддям та громадянами.
Висновки: час для справжньої підзвітності
Випадок із суддею Ольгою Булейко — це не поодинокий епізод, а симптом системної хвороби української юстиції. Поки задокументовані поліцією факти залишатимуться без належного процесуального реагування, а заяви про злочини ігноруватимуться через острах перед високими посадами, жодна реформа не матиме успіху. Справжнє очищення розпочнеться лише тоді, коли рівність усіх перед законом стане безумовним принципом, а не декларативним гаслом на папері.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”