Цифровізація українського правосуддя вже не перший рік позиціюється як головний інструмент подолання бюрократії, корупції та затягування судових процесів. Впровадження підсистеми ЄСІТС Електронний суд мало б назавжди ліквідувати таке ганебне явище, як «втрата матеріалів» або штучне відтермінування розгляду скарг. Проте реальність липня 2026 року доводить: навіть найсучасніші технологічні рішення безсилі перед банальним людським фактором, управлінською халатністю та професійною байдужістю окремих посадовців.
Яскравим і водночас кричущим прикладом цього стала дисциплінарна скарга, яку подала відома правозахисниця, адвокат Криворучко Л.С., в інтересах свого підзахисного — громадянина Д. Цей документ, адресований до таких інстанцій, як Державна судова адміністрація України та її Територіальне управління в Закарпатській області, відкриває завісу над глибокою системною кризою в організації роботи апарату окремих регіональних судів. У центрі аналізу опинився Ужгородський міськрайонний суд та бездіяльність керівника його апарату — Сочки Еріки Стефанівни.
Ця стаття є детальним критично-аналітичним розбором ситуації, де правові норми переплітаються з реальною долею людини, яка опинилася за ґратами в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань № 9», очікуючи на правосуддя, яке запізнилося через невідскановані папірці.
Суть прецеденту: Хронологія процесуального колапсу в Ужгороді
Щоб зрозуміти масштаби проблеми, варто звернутися до хронології подій, яка детально викладена у скарзі адвоката. Все почалося 17 червня 2026 року, коли Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у справі № 308/12443/23 задовольнив клопотання прокурора. Суд постановив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого Д.. на період судового розгляду аж до 14 серпня 2026 року включно, причому без визначення розміру застави.
Захист, вважаючи таке рішення незаконним та необґрунтованим, зреагував миттєво. Вже наступного дня, 18.06.2026 о 09:57 год, через прогресивну підсистему «Електронний суд» адвокат Криворучко Л.С. подала апеляційну скаргу до Закарпатського апеляційного суду. Здавалося б, електронна система зафіксувала час, картка руху документа сформована, механізм правосуддя мав запуститися на повну швидкість.
Ба більше, керівництво Закарпатського апеляційного суду того ж дня, 18.06.2026, надіслало офіційний лист до суду першої інстанції з чіткою вимогою: «Відповідно до вимог ст. 422-1 КПК України, прошу негайно надіслати до апеляційного суду матеріали судового провадження…».
Закон надає на розгляд такої скарги лічені дні, адже йдеться про найцінніше — свободу людини. Проте реальний рух справи шокує: матеріали провадження потрапили з Ужгородського міськрайонного суду до апеляційної інстанції лише 25 червня 2026 року. Тобто через тиждень після подачі скарги та через чотири дні після того, як рішення за нею вже мало бути прийняте. Весь цей час громадянин Д.. перебував у СІЗО, позбавлений можливості своєчасного перегляду його запобіжного заходу.
Законодавче підґрунтя: Чому три дні — це залізне правило, а не рекомендація
Для детального розуміння глибини правопорушення необхідно проаналізувати норму, яку містить стаття 422-1 КПК України. Частина третя цієї статті імперативно зазначає:
Апеляційні скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою… розглядаються не пізніш як через три дні після їх надходження до суду апеляційної інстанції.
У нашому випадку крайній термін розгляду припадав на 21 червня 2026 року. Будь-яке затягування автоматично означає грубе порушення права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Чому ж виникла затримка? Сучасне українське законодавство повністю адаптоване під електронний документообіг. Згідно з ч. 4 ст. 15-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди проводять розгляд справ за матеріалами в електронній формі. Документи у паперовій формі мають бути переведені в електронну форму не пізніше наступного дня з дня їх надходження.
Цю норму деталізує і розширює Положення про ЄСІТС, затверджене Вищою радою правосуддя. Зокрема, пункт 130 цього Положення чітко вказує: у разі передання справи до суду іншої інстанції, суд забезпечує сканування матеріалів справи в паперовій формі та долучення їх до матеріалів електронної судової справи.
Таким чином, у працівників апарату Ужгородського міськрайонного суду не було жодної потреби пакувати томи паперів, шукати кур’єра чи чекати поштових відправлень. Все, що вимагалося, — оперативно відсканувати матеріали провадження та натиснути кнопку відправки в системі. Але цього зроблено не було, що спричинило явне порушення строків розгляду апеляційної скарги.
Вісім сканерів і жодного результату: Технічна спроможність проти управлінського хаосу
Часто державні установи виправдовують свої прорахунки відсутністю фінансування, матеріально-технічної бази чи застарілим обладнанням. Проте у цій історії захист діяв системно та викрив повну неспроможність подібних аргументів.
На офіційний запит адвоката Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області надав офіційну відповідь від 16.07.2026 року. Цитата з документа вражає своєю цинічністю на тлі ситуації:
«Станом на день надання відповіді на балансі та в експлуатації Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває 8 сканерів різних типів для оцифрування документів».
Вісім сучасних, функціонуючих сканерів. Цього технічного арсеналу цілком достатньо, щоб за лічені години перетворити на цифрові файли сотні сторінок тексту. Отже, причина затримки справи № 308/12443/23 криється зовсім не в техніці. Вона полягає у відсутності контролю, неналежному розподілі обов’язків та ігноруванні прямих посадових інструкцій з боку керівництва установи. Наявність обладнання лише підкреслює, що перед нами — свідоме або халатне невиконання вимог закону щодо оцифрування судових справ.
Відповідальність керівника апарату суду: Дисциплінарний проступок та порушення Присяги
Хто ж має відповідати за те, що цифрова система «Електронний суд» виявилася паралізованою в конкретно взятому суді? Закон дає на це чітку відповідь. Відповідно до статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Частина третя цієї статті покладає на керівника персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів, судового процесу та функціонування ЄСІТС.
Оскільки керівником апарату Ужгородського міськрайонного суду є Сочка Еріка Стефанівна, саме вона, як державний службовець категорії «Б», несе повну відповідальність за цей адміністративний колапс. На неї повною мірою поширюються норми Закону України «Про державну службу».
Аналізуючи дії посадовиці, адвокат Криворучко Л.С. кваліфікує їх за двома основними пунктами статті 65 Закону «Про державну службу»:
1. Невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків (п. 5 ч. 2 ст. 65). Пані Сочка не організувала роботу підлеглих так, щоб матеріали справи Дребітка Є.В. були вчасно переведені в електронну форму.
2. Порушення Присяги державного службовця (п. 1 ч. 2 ст. 65). Складаючи присягу, кожен чиновник зобов’язується «поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина». Затримка документів, через яку людина безпідставно перебуває під вартою без права на апеляцію, є прямим і грубим порушенням цього священного обов’язку.
Саме тому у своїй скарзі адвокат вимагає застосувати до Сочки Е.С. винятковий і найсуворіший вид стягнення — порушити дисциплінарну справу та звільнити з посади державної служби. Це логічний крок, адже державна служба не може терпіти управлінців, які дискредитують саму ідею правової держави та судової реформи 2026 року.
Кримінально-правовий аспект: Перешкоджання діяльності адвоката
Цей кейс виходить далеко за межі звичайного дисциплінарного проступку в межах суду. Захисник незаконно обвинуваченого Д. окремо звертає увагу керівництва Державної судової адміністрації на кримінально-правову кваліфікацію подій.
Згідно з пунктом 1 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», однією з ключових гарантій інституту захисту є пряма заборона перешкоджати здійсненню адвокатської діяльності. Коли апарат суду не передає справу до апеляції, він фактично анулює роботу адвоката, робить подану ним апеляційну скаргу «мертвою» на папері.
Такі дії службової особи, вчинені з використанням службового становища, мають чіткі ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 397 Кримінального кодексу України (Втручання в діяльність захисника чи представника особи). Санкція цієї статті є надзвичайно суворою — вона передбачає покарання аж до трьох років позбавлення волі. Таким чином, для керівника апарату суду Сочки Еріки Стефанівни ця історія може завершитися не просто втратою теплого крісла, а реальною лавою підсудних.
Висновки та суспільний резонанс: Уроки для системи правосуддя
Справа громадянина Д. та дисциплінарна скарга адвоката Криворучко Л.С. — це лакмусовий папірець для всієї судової системи України у 2026 році. Вона демонструє, що без жорсткого контролю за виконавчою дисципліною навіть мільйонні інвестиції в підсистему ЄСІТС Електронний суд та закупівлю техніки будуть знівельовані на місцях.
Право на апеляційний перегляд рішення про тримання під вартою — це не формальність, це базове людське право. Коли через лінощі, забудькуватість або управлінський хаос керівника апарату суду документи тижнями лежать без руху, руйнується довіра до держави загалом.
Суспільство та юридична спільнота очікують від Державної судової адміністрації України швидкої, прозорої та безкомпромісної реакції. Службове розслідування має бути проведено негайно, а винні особи — притягнуті до відповідальності з максимальним публічним розголосом. Лише так можна довести, що закон в Україні один для всіх, а цифровізація — це реальний інструмент захисту прав людини, а не красива ширма для старої бюрократичної системи.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”