З’їзд адвокатів України 2026: чому НААУ блокує обрання членів ВРП та реформу адвокатури

“Українська правнича система — це дивовижне місце, де закони фізики, логіки та здорового глузду перестають діяти, щойно ви переступаєте поріг деяких самоврядних інституцій. Поки вся країна четвертий рік поспіль живе у стані екстремальних викликів, адаптується, воює та намагається пролізти крізь вушко голки європейських стандартів, у затишних коридорах Національної асоціації адвокатів України (НААУ) панує абсолютний, залізобетонний спокій. Там застиг благословенний 2022 рік. Навіть більше — там застигла вічність, де керівні крісла передаються хіба що у спадок, а будь-яка спроба нагадати про необхідність виборів натрапляє на щирий, майже релігійний подив: «Які вибори? У нас же воєнний стан! Нам не можна збиратися!».

Проте, як виявляється, «не можна збиратися» — це дуже гнучке правило. Коли потрібно виконати прямий конституційний обов’язок і провести з’їзд адвокатів України, щоб обрати представників до Вищої ради правосуддя — збиратися категорично небезпечно, незаконно і взагалі гріх. Але коли треба зібрати дисциплінарну комісію у затишному Ужгороді, щоб швиденько «вліпити» попередження незручному члену ВРП та відомому антикорупційному активісту — безпекові ризики раптово випаровуються, повітряні тривоги замовкають, а закарпатське повітря наповнюється винятковим духом законності та корпоративної помсти.

Розберім цей шедевр правового нігілізму на молекули та подивимося, як приватні інтереси окремих «вічних» очільників адвокатури, прикриті високими кабінетами з Банкової, тримають у заручниках усю судову систему європейської (принаймні за прагненнями) держави станом на літо 2026 року.

Закарпатський гамбіт: як покарати Маселка за те, чого він не робив

Почнемо з найсвіжішого акту цього театру абсурду, який розігрався на балі під назвою «КДКА Закарпатської області проти Романа Маселка». Ситуація настільки прекрасна у своїй безглуздості, що заслуговує на окремий підручник із юридичної еквілібристики.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (КДКА) Закарпатської області своїм рішенням виносить попередження адвокату Роману Маселку. Здавалося б, звичайна дисциплінарна практика, якби не кілька «але», розміром із Карпатські гори:

• По-перше, Роман Маселко наразі є чинним членом Вищої ради правосуддя (ВРП).

• По-друге, відповідно до закону, він офіційно зупинив свою адвокатську діяльність, щоб уникнути конфлікту інтересів і повністю присвятити себе очищенню судової влади.

• По-третє, карати людину, яка юридично не практикує як адвокат, за нібито порушення адвокатської етики в той час, коли вона виконує державні функції у конституційному органі — це все одно, що позбавляти водійських прав пішохода за те, що він занадто швидко йшов тротуаром.

Суть конфлікту: КДКА Закарпатської області, слухняно виконуючи негласну вказівку «згори» (а точніше, від незмінної голови НААУ Лідії Ізовітової), спробувала влаштувати публічну порку та психологічний тиск на члена ВРП. Мета була примітивною — показати, хто в домі господар, і спробувати встановити контроль над Вищою радою правосуддя через механізми адвокатського самоврядування.

Але план, який так гарно виглядав на папері у столичних кабінетах, розбився об сувору реальність. Спроба Лідії Ізовітової підім’яти під себе ВРП за допомогою регіональних філій провалилася з тріском. Маселко не став мовчати й оперативно оскаржив це відверто незаконне та політично мотивоване рішення КДКА. Ба більше, сама Вища рада правосуддя продемонструвала неочікувану для багатьох зубастість і солідарність, миттєво відреагувавши на цей випад. Організувати «публічне приниження» реформатора не вдалося — замість цього нелегітимне НААУ сама опинилася в ролі суб’єкта, якого шмагають юридичними фактами перед очима міжнародних партнерів.

Публічний ляпас від ВРП: коли дипломатія перетворюється на крик про допомогу

Реакція вищого органу суддівського врядування була сухою, законною, але за своєю суттю — нищівною. 16 липня 2026 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 1476/0/15-26, яким затвердила офіційне публічне звернення ВРП до Національної асоціації адвокатів України та Ради адвокатів України.

Якщо перекласти цю вишукану юридичну мову на зрозумілу людську, то ВРП прямим текстом заявила: «Шановні, ви вже чотири роки відверто саботуєте свої конституційні обов’язки, прикриваючись папірцями. Досить страждати на кадровий егоїзм, негайно проведіть з’їзд і дайте нам людей, бо система розвалюється».

Щоб зрозуміти масштаби катастрофи, погляньмо на мову цифр та фактів, які ВРП виклала у своєму зверненні:

Коли НААУ ігнорує закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», це не просто внутрішня кулуарна гра. Це прямий удар під дих усій судовій реформі. Відсутність двох членів ВРП від адвокатів призводить до того, що орган працює в урізаному складі. Це означає:

1. Уповільнення розгляду дисциплінарних скарг на суддів-хапуг (процедури тягнуться місяцями, строки спливають, одіозні служителі Феміди уникають відповідальності).

2. Гальмування кадрових призначень. Суди по всій країні стоять порожніми, громадяни чекають на рішення роками, бо банально немає кому призначати нових суддів.

3. Порушення професійного балансу. Конституційна модель передбачає, що в колі тих, хто вирішує долі суддів, мають бути представники різних правничих професій, зокрема й адвокати, які щодня бачать судовий процес «з окопів». Натомість ми маємо порожнє місце, яке НААУ дбайливо оберігає від заповнення.

Рекомендуємо ознайомитися з першоджерелом, де детально розписано весь юридичний колапс: повний текст документа доступний на сторінці новин Вищої ради правосуддя щодо звернення до НААУ.

Парадокс “шредінгерового” воєнного стану: прокурорам можна, адвокатам — зась

Головний і єдиний щит, яким Лідія Ізовітова та її вірна Рада адвокатів України (РАУ) відбиваються від будь-яких претензій — це воєнний стан. Мовляв, безпека понад усе, ми не можемо збирати делегатів, це загрожує життю людей, ми не маємо права так ризикувати. Логічно? На перший погляд — так. Але якщо придивитися, ця логіка шита білими нитками і тріщить по швах від найменшого дотику до фактів.

У своєму публічному зверненні ВРП від 16 липня 2026 року дуже чітко, з легкою дозою інституційного сарказму, нагадує адвокатським генералам, що воєнний стан в Україні один на всіх. Він не діє вибірково лише на членів НААУ. Проте всі інші суб’єкти формування ВРП після 24 лютого 2022 року прекрасно впоралися зі своїми завданнями:

• Судді: 11–12 січня 2023 року провели ХІХ позачерговий з’їзд суддів України, де обрали аж вісім членів ВРП, чим фактично врятували орган від закриття та відновили його повноважність. Вони знайшли безпечне місце, забезпечили логістику та виконали обов’язок перед державою.

• Прокурори: 28 лютого 2023 року спокійно провели всеукраїнську конференцію прокурорів та обрали двох членів ВРП за своєю квотою. Очевидно, прокурори володіють якимось таємним імунітетом від ракетних обстрілів, якого немає у керівництва НААУ.

• Науковці: З’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ збирався двічі — у серпні 2022 та листопаді 2023 року. Професори та доценти змогли відірватися від кафедр, з’їхатися і проголосувати.

• Плани на 2026 рік: Усі вищеперелічені суб’єкти вже визначили дати своїх чергових з’їздів та конференцій на поточний рік для планової ротації кадрів.

І лише українська адвокатура під керівництвом чинної верхівки залишається унікальним, кришталево крихким інститутом, який не здатний організувати голосування. Конституція України не містить опції «відкласти виконання обов’язків, якщо нам ліниво або невигідно». Воєнний стан вимагає мобілізації всіх державних та самоврядних інститутів, а не їхньої консервації у стані анабіозу. Але для НААУ війна стала ідеальним виправданням для побудови вічного феодального князівства.

“Вічні королі адвокатури”: чому лідери НААУ застрягли у 2022 році

Як влучно зазначають експерти аналітичного центру Фундація DEJURE, проблема насправді набагато глибша, ніж просто дві порожні стільці в залі засідань ВРП. Небажання проводити з’їзд адвокатів України — це не через страх перед бомбами. Це панічний страх перед втратою влади.

Це логічний наслідок глибокої, системної та майже невиліковної кризи органів адвокатського самоврядування в тому вигляді, в якому вони існують з часів Януковича.

Хроніки легітимності: Строк повноважень чинних керівних органів НААУ та РАУ офіційно завершився ще у 2022 році. На дворі середина 2026 року. Тобто вже чотири роки верхівка асоціації керує структурою без жодного свіжого мандату від самих адвокатів. Вони перетворилися на самопроголошену монархію, яка сама себе пролонгує під зручним приводом воєнного стану.

Через цей штучний параліч виборчих процесів уся українська адвокатура перебуває в стані кадрової стагнації:

• Регіональні ради адвокатів та КДКА роками не оновлюються.

• Молоді, прогресивні та патріотичні адвокати не мають жодних шансів пробитися в систему управління через відсутність прозорих ліфтів.

• Фінансова звітність асоціації закрита за сімома замками, а мільйонні внески, які кожен адвокат зобов’язаний сплачувати щорічно під загрозою позбавлення свідоцтва, витрачаються на утримання апарату, що бореться з реформаторами типу Маселка.

Це ідеальна замкнена екосистема. Очільники НААУ розуміють: якщо оголосити чесний, відкритий з’їзд для обрання членів ВРП, доведеться ставити на порядок денний і питання перевиборів голови НААУ та Ради адвокатів України. А це означає кінець епохи Лідії Ізовітової, яка беззмінно сидить на цьому “троні” з моменту створення НААУ у 2012 році. Тому краще тримати оборону до останнього, навіть якщо на кону стоїть європейське майбутнє країни.

Тінь Татарова та європейський шлагбаум: хто насправді керує процесом

Тут у будь-якого притомного читача виникне логічне питання: як таке можливо? Як під час війни, коли влада демонструє жорстку централізацію, якась громадська/самоврядна організація може роками відверто «плювати» на Конституцію, ігнорувати заклик Вищої ради правосуддя щодо проведення з’їзду адвокатів і блокувати виконання міжнародних зобов’язань?

Відповідь на це питання лежить у площині української політичної кулуарщини. У кулуарах відкрито говорять, що Лідія Ізовітова та її команда почуваються настільки впевнено, тому що мають надійний «дах» в особі заступника керівника Офісу Президента Олега Татарова, який координує правоохоронну та судову вертикаль. Корпоративна солідарність старої гвардії — штука міцна.

Навіщо Банковій руйнувати слухняну, монолітну та повністю керовану структуру НААУ, міняючи її на непередбачувану демократичну спільноту адвокатів? Краще законсервувати все як є, а незручних активістів та реформаторів «доганяти» через закарпатські КДКА.

Але за цей затишний політичний консенсус Україна платить колосальну ціну на міжнародній арені. Згадаймо факти:

1. Звіт Європейської Комісії щодо України за 2025 рік: У висновках цього документу чорним по білому написано, що НААУ досі навіть не спромоглася оголосити конкурс на вакантні посади членів ВРП за своєю квотою. Для Брюсселя це маркер: якщо ви не можете навести лад у власній адвокатурі, про яку незалежність юстиції може йти мова?

2. Щорічна доповідь ВРП за 2025 рік: Орган прямо вказав, що пасивність адвокатського самоврядування підриває стабільність судової влади та створює загрози національній безпеці в юридичній сфері.

3. Вимоги вступу до ЄС: Комплексна реформа адвокатури в Україні є однією з фундаментальних передумов для закриття переговорних глав щодо верховенства права.

Без очищення цього авгієвого конюшні нас просто не пустять до Євросоюзу, скільки б патріотичних гасел ми не виголошували.

Рецепти порятунку: від феодалізму до демократії

Просто закликати НААУ провести один з’їзд — це все одно, що просити бджіл добровільно відмовитися від меду. Вони можуть провести цей з’їзд десь у підвалі на Закарпатті, запросивши туди лише «перевірених» делегатів за заздалегідь розписаними квотами, і обрати до ВРП чергових слухняних виконавців волі керівництва. Нам потрібен не просто формальний з’їзд — нам потрібна докорінна, системна перебудова всього інституту.

Громадський сектор вже сформував чіткий та детальний план того, як має виглядати реальна реформа адвокатури, щоб вона нарешті стала європейською:

• Принцип «один адвокат — один голос»: Зараз система виборів делегатів на з’їзд нагадує багаторівневі феодальні збори, де звичайний рядовий захисник ні на що не впливає. Потрібне пряме електронне голосування кожного адвоката за своїх представників через захищені системи (наприклад, за аналогом «Дії» чи оновленого реєстру). Це миттєво знищить монополію регіональних «князьків».

• Перевірка кандидатів на доброчесність: Кандидати до ВРП, ВККС та самих керівних органів НААУ мають проходити жорстке сито незалежної перевірки (із залученням міжнародних експертів та громадськості), аналогічно до того, як перевіряли кандидатів до НАЗК, НАБУ чи нових членів самої ВРП. Корупціонерам та пристосуванцям там не місце.

• Прозора фінансова звітність: Кожна копійка з обов’язкових внесків адвокатів має бути публічною. Спільнота має бачити, куди йдуть їхні гроші — на закупівлю елітних авто для апарату НААУ чи на реальну допомогу колегам та захист їхніх прав.

• Обов’язкова ротація керівництва: Жодних «довічних» термінів. Максимум два строки по кілька років без жодних лазівок та «обнулень» через воєнний стан. Не встиг провести вибори — твої повноваження автоматично припиняються, а право підпису блокується. Повірте, за такої системи з’їзд адвокатів України знайшли б як провести навіть на Марсі, не те що в Києві чи Львові.

Замість епілогу: чи побачимо ми кінець правового маразму?

Ситуація навколо звернення ВРП до органів адвокатського самоврядування від 16.07.2026 — це лакмусовий папірець для всієї української влади. Це момент істини, який покаже, що для держави є пріоритетом: реальний рух до Європейського Союзу, де діє верховенство права, чи збереження комфортного «болота» для окремих одіозних персонажів під надійним кураторством із високих кабінетів Офісу Президента.

Спроба залякати Романа Маселка через закарпатську КДКА показала, що стара система перебуває в агонії. Вона здатна лише на дрібні пакості та абсурдні рішення, які не мають нічого спільного з правом. Але ця агонія може тривати роками, отруюючи весь організм судової влади та блокуючи роботу ключових конституційних органів.

Чи проведе Лідія Ізовітова законний з’їзд, як того вимагає Конституція та здоровий глузд? Чи продовжить вона ігнорувати Закон України, сподіваючись на залізобетонний «дах» Олега Татарова? Часу на роздуми у системи майже не залишилося. Серпень 2026 року та січень 2027 року наближаються з невідворотністю потяга, що мчить назустріч застряглому на коліях старому феодальному возу НААУ. І якщо цей віз не прибрати негайно шляхом радикальної законодавчої реформи, він ризикує поховати під своїми уламками європейські перспективи мільйонів українців.

Побачимо. Наступний хід — за законодавцями та самими адвокатами, яким, сподіваємось, нарешті набридне бути мовчазною масою у грі за чужі крісла та мільйонні потоки.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”