Чому адвокат Лариса Криворучко зробила відвід судді Ганні Фазикош? Анатомія закарпатського правосуддя

 Українська судова система вже давно нагадує закрите акціонерне товариство, де замість верховенства права часто панує верховенство родинного інтересу та кругової поруки. Особливо гостро це відчувається в регіонах, де місцеві еліти роками вибудовували міцні зв’язки, а суддівські мантії передаються ледве не у спадок. Проте, коли на таку закриту територію заходить безкомпромісний столичний захист, система починає тріщати по швах.

Яскравим підтвердженням цього став безпрецедентний юридичний бій у стінах Закарпатського апеляційного суду. Відома київська правозахисниця, адвокат Лариса Криворучко, яка представляє інтереси обвинуваченого Євгенія Дребітка, кинула відкритий виклик системі. Вона подала надзвичайно жорстку та детально аргументовану заяву про відвід головуючої судді Ганни Фазикош.

Цей крок — не просто стандартне процесуальне клопотання. Це детальний рентгенівський знімок хронічних хвороб закарпатського правосуддя, де фігурують сумнівні земельні рішення, елітна нерухомість, оформлена на найближчих родичів судді, та відверте ігнорування стандартів Європейського суду з прав людини.

Чому адвокат Лариса Криворучко зробила відвід судді Ганні Фазикош? Які саме факти змусили захист заявити про повну втрату довіри до головуючої у справі № 308/13443/23? Та чому цей кейс має стати сигналом для НАБУ та САП? Розберемося у кожній деталі цієї резонансної справи.

Суть скандалу: Хто така суддя Ганна Фазикош та в чому її звинувачує захист?

Для того, щоб зрозуміти глибину конфлікту, необхідно детально проаналізувати постать головуючої судді. Ганна Василівна Фазикош — не просто рядовий служитель Феміди. Вона є впливовою фігурою в судовому корпусі Закарпаття. Однак за її офіційним статусом тягнеться довгий шлейф сумнівних рішень та неприхованих родинних інтересів, які свого часу стали предметом прискіпливої уваги з боку суспільства.

Захисник обвинуваченого, адвокат Лариса Сергіївна Криворучко (яка здійснює діяльність на підставі свідоцтва № 4676/10 від 24.11.2011), прямо зазначає: сторона захисту категорично не довіряє судді, яка використовує свою високу посаду для власних корисних цілей.

Головний закид на адресу Ганни Фазикош полягає в тому, що її родина дивним чином збагатилася на дефіцитній ужгородській землі саме після того, як суддя брала участь у розгляді судових справ, пов’язаних із цією ж землею.

Зокрема, суддя у складі колегії двічі розглядала надважливі цивільні справи:

• Справа № 308/8048/16-ц

• Справа № 308/7927/16-ц

Обидва процеси стосувалися визнання незаконними та скасування рішень Ужгородської міської ради від 09.11.2015. Цими рішеннями міськрада затвердила проєкти землеустрою та передала у власність громадянам земельні ділянки. Прокуратура намагалася скасувати ці рішення, оскільки вони були прийняті з кричущими порушеннями містобудівного законодавства.

І ось тут починається найцікавіше. Суміжні земельні ділянки на підставі цих рішень спочатку отримали підставні особи: Ольга Емеліянівна Ломага, Василь Васильович Дешко та Любов Василівна Дешко. Але не минуло й трьох місяців, як право власності на ці золоті ужгородські чорноземи дивним чином перейшло до… батька, матері та брата судді Ганни Фазикош!

Ці факти — не просто здогадки журналістів чи емоційні заяви захисту. Вони офіційно зафіксовані в суддівському досьє та відображені у негативному Висновку, який оприлюднила Громадська рада доброчесності (ГРД). Така поведінка служителя закону прямо суперечить усім мислимим стандартам доброчесності та викликає обґрунтовані підозри у використанні мантії для особистого збагачення своєї родини.

Анатомія «земельних схем»: Як родичі судді отримали ужгородські землі

Щоб зрозуміти, чому адвокат Лариса Криворучко зробила відвід судді Ганні Фазикош, варто зануритися в юридичну суть земельної схеми. Адже диявол, як відомо, ховається в деталях.

Усі спірні ділянки виділялися Ужгородською міською радою на одному й тому ж пленарному засіданні 9 листопада 2015 року. Виділення відбувалося за абсолютно ідентичною схемою та з порушенням однієї і тієї ж норми матеріального права — статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Важливий юридичний нюанс: Стаття 24 цього закону встановлює імперативну (тобто обов’язкову для виконання) заборону на передачу земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності детального плану території (ДПТ) та/або плану зонування території міста.

В Ужгороді на той момент детального плану для цих територій не існувало. Тобто рішення міської ради були апріорі незаконними. Прокуратура абсолютно обґрунтовано пішла до суду, вимагаючи повернути землю громаді.

Етап схеми	Опис процесу	Юридичні наслідки
1. Рішення міськради	Ужгородська міська рада 09.11.2015 виділяє ділянки без детального плану території.	Порушення ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
2. Проміжні власники	Землю оформлюють на громадян О. Е. Ломагу, В. В. Дешка, Л. В. Дешко.	Створення «буфера» для приховання реальних бенефіціарів.
3. Бліц-трансфер	Через 90 днів ділянки переоформлюються на батька, матір та брата судді Ганни Фазикош.	Легалізація активів у колі сім’ї судді.
4. Судовий розгляд	Суддя Фазикош у складі колегії розглядає позови прокурорів щодо скасування рішень міськради.	Прямий конфлікт інтересів. Скасування рішень створило б небезпечний прецедент для майна її родини.

Як бачимо, результат вирішення цих справ безпосередньо або опосередковано впливав на майновий стан найближчих родичів судді. Якби Закарпатський апеляційний суд під головуванням або за участі Фазикош задовольнив позови прокуратури й скасував рішення міськради щодо інших ділянок, це створило б єдину та обов’язкову судову практику.

За принципом доміно це призвело б до того, що держава відібрала б незаконно отриману землю і в її батька, матері та брата. Відтак, ухвалюючи рішення на користь приватних власників у аналогічних справах, Ганна Фазикош фактично рятувала родинні активи від конфіскації.

Справа Євгенія Дребітка: Чому об’єктивність апеляційного суду під великим питанням

Тепер перенесемося у сьогодення — до кримінального провадження № 12022070000000140 від 03.06.2022 (також фігурує дата реєстрації від 06.03.2022), яке розглядається в межах судової справи № 308/13443/23.

На лаві підсудних перебуває Євгеній Вікторович Дребітко, якого сторона захисту називає незаконно обвинуваченим за сфальшованими доказами. Йому інкримінують надзвичайно важкі статті Кримінального кодексу України:

1.Частина 2 статті 255-1 КК України (встановлення або поширення злочинного впливу).

2. Частина 1 статті 255-2 КК України (організація, сприяння у проведенні або участь у злочинному зібранні — “сходці”).

Євгеній Дребітко наразі перебуває під вартою в державній установі «Закарпатська установа виконання покарань № 9» в м. Ужгород. Його доля, свобода та майбутнє повністю залежать від об’єктивності та безсторонності суду апеляційної інстанції, де головуючою є саме Ганна Фазикош.

Адвокат Лариса Криворучко ставить логічне та вкрай жорстке запитання: як обвинувачений може довіряти судді, чия власна доброчесність розбита вщент офіційними висновками громадськості та земельними скандалами?

Чи здатна суддя, яка уособлює правосуддя, вимагати від звичайного громадянина безумовного дотримання закону, якщо до її власного ставлення до закону є величезні питання у НАБУ та суспільства? Відповідь очевидна: ні про яку довіру не може йтися взагалі.

Правосуддя не може здійснюватися в атмосфері тотальної підозри. Коли на кону стоїть свобода людини, суддею має бути особа з кришталево чистою репутацією, а не фігурант антикорупційних звітів.

Міжнародні стандарти та прецеденти ЄСПЛ: Що каже європейське правосуддя?

У своїй заяві про відвід адвокат Лариса Криворучко спирається не на емоції, а на фундаментальні норми міжнародного права та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов’язані використовувати Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Захист наводить залізобетонні аргументи, запозичені з рішень, які є класикою європейського судочинства.

Давайте детально розберемо ключові прецеденти, які адвокат Лариса Криворучко використала для обґрунтування відводу судді Ганни Фазикош:

1. Справа «Piersack v. Belgium» (від 01.10.1982, заява № 8692/79)

У цьому рішенні ЄСПЛ чітко вказав, що при визначенні безсторонності суду суб’єктивного тесту (особистого відчуття судді, чи упереджена вона) абсолютно недостатньо. Необхідно застосовувати об’єктивний критерій. Тобто з’ясувати: чи існують реальні, підтверджені факти, які можуть викликати у стороннього спостерігача законні та обґрунтовані сумніви у безсторонності суду? Головне тут — довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості та, перш за все, обвинуваченому у кримінальному процесі.

2. Справа «De Cubber v. Belgium» (від 26.10.1984, заява № 9186/80)

Цей прецедент розвиває тему зовнішнього сприйняття. Навіть зовнішні прояви мають вирішальне значення. Суддя, щодо якого є хоча б найменші законні підстави побоюватися відсутності безсторонності, зобов’язаний негайно самоусунутися від розгляду справи. Будь-який натяк на конфлікт інтересів дискредитує остаточне рішення суду.

3. Справа «Micallef v. Malta» (від 15.10.2009, заява № 17056/06)

Велика Палата ЄСПЛ підтвердила: позиція особи, яка заявляє про сумнів у безсторонності судді, є надзвичайно важливою. Головне питання полягає в тому, чи є побоювання обвинуваченого об’єктивно виправданими. Якщо сторонній розумний спостерігач, дивлячись на ситуацію (наприклад, на родинний земельний бізнес судді), може подумати, що суддя не здатна ухвалити незалежне рішення, вона має піти.

4. Справа «Morice v. France» (від 23.04.2015, заява № 29369/10)

ЄСПЛ наголосив, що за об’єктивним тестом аналізуються виключно встановлювані факти, незалежно від особистої поведінки судді. Тобто обвинувачений Дребітко не зобов’язаний доводити, що суддя Фазикош бере хабарі чи особисто його ненавидить. Стороні захисту достатньо продемонструвати зовнішні ознаки небезсторонності (appearance of partiality), які підтверджуються конкретними фактами. Земельні ділянки родини судді, отримані за три місяці після сумнівного рішення ради, яке вона ж потім прикривала в суді, — це і є ті самі задокументовані факти.

Чотири жорсткі вимоги адвоката Лариси Криворучко

Заява адвоката Лариси Криворучко — це не просто прохання “подумати” чи “звернути увагу”. Це ультимативна вимога виконати закон у повному обсязі. Правозахисниця діє системно і б’є відразу по кількох фронтах, залучаючи центральні антикорупційні органи України.

Нижче наведено чітку послідовність дій та вимог, які захист виклав у своїй заяві:

Бангалорські принципи поведінки суддів: Чому Фазикош мала сама взяти самовідвід?

Окремої уваги заслуговує повне ігнорування суддею Ганною Фазикош міжнародних етичних кодексів. Зокрема, йдеться про всесвітньо відомі Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН.

Згідно з пунктом 2.5 цих Принципів, суддя зобов’язаний заявити самовідвід від участі в будь-якому процесі, якщо:

• Для нього є абсолютно неможливим ухвалення неупередженого рішення.

• У стороннього спостерігача можуть виникнути обґрунтовані сумніви щодо здатності судді бути незалежним арбітром.

• Суддя або члени його родини мають прямий чи опосередкований матеріальний інтерес у результатах розгляду справи.

Коли родичі Ганни Фазикош отримують у власність земельні ділянки, які напряму залежать від легітимності рішень міськради від 09.11.2015, будь-який розгляд подібних справ за її участю є грубим порушенням Бангалорських стандартів. Той факт, що вона самостійно не заявила самовідвід ще багато років тому під час розгляду справ № 308/8048/16-ц та № 308/7927/16-ц, свідчить про системне ігнорування нею етичних засад судочинства.

Суддя не усвідомлює, що перебуває під постійним та пильним контролем громадськості, і такий контроль є життєво необхідним для очищення системи. Авторитет судової влади не виникає автоматично з факту отримання посвідчення чи мантії — він щодня завойовується видимою незалежністю, безсторонністю та безкомпромісною доброчесністю.

Системна криза правосуддя в Закарпатті: Громадський контроль чи кругова порука?

Кейс протистояння адвоката Лариси Криворучко та судді Ганни Фазикош — це значно більше, ніж просто боротьба всередині одного судового процесу. Це маркер загального стану системи правосуддя в Україні у 2026 році.

З одного боку, ми бачимо суспільний запит на очищення судів, роботу антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК) та активність Громадської ради доброчесності. З іншого — запеклий опір старої гвардії, яка не бажає втрачати контроль над регіональними судовими інституціями та захищає свої капітали, прикриваючись процесуальними нормами.

Якщо конкретні факти створюють у стороннього розумного спостерігача обґрунтоване враження, що повноваження судді могли використовуватися для захисту бізнесу чи нерухомості її родини, подальша участь такої особи у кримінальному процесі щодо Євгенія Дребітка є неприпустимою. Вона не просто нівелює довіру до майбутнього вироку, вона переносить кризу довіри з конкретної особи у мантії безпосередньо на всю державу, яка цей суд утримує.

Підсумок аналізу: Заява про відвід, яку подала адвокат Лариса Криворучко, — це детальний юридичний вирок практиці “родинних суддівських інтересів” на Закарпатті. Завдяки залученню НАБУ та САП ця історія має всі шанси вийти на загальнонаціональний рівень і закінчитися не просто усуненням судді від справи, а й конфіскацією сумнівних сімейних активів та реальним кримінальним строком для тих, хто переплутав державне правосуддя з приватним бізнесом.

Громадськість та медійна спільнота продовжують уважно стежити за кожним кроком у справі № 308/13443/23. Закарпатський апеляційний суд опинився під пильним прицілом, і спроба “зам’яти” цей конфлікт лише підтвердить найгірші підозри суспільства.

Головне зображення – ілюстративне

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”