Індульгенція для «бурштинових генералів»: чому справа Тетяни Димарчук сколихнула судову систему

Судова реформа в Україні вже понад десятиліття залишається головним полем битви за європейське майбутнє держави. Очищення судової влади — це не просто вимога міжнародних партнерів чи рядок у копенгагенських критеріях членства в ЄС. Це фундаментальна потреба суспільства, яке втомилося від кругової поруки, «телефонного права» та касти недоторканних у мантіях. На передовій цього очищення стоїть синергія двох інституцій: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) та Громадська рада доброчесності (ГРД). Саме вони зважують на терезах справедливості професійне портфоліо та моральний облік кожного, хто претендує на право вершити долі людей.

Яскравим, ба навіть хрестоматійним прикладом того, як детальний аналіз минулого може заблокувати кар’єрний зліт судді старого гарту, став висновок ГРД від 22 червня 2025 року. Об’єктом прискіпливої уваги громадськості стала Димарчук Тетяна Миколаївна — суддя Волинського окружного адміністративного суду, яка вирішила випробувати сили в конкурсі на омріяну посаду судді апеляційного суду. Проте детальний розбір її багаторічної діяльності виявив стільки системних протиріч, що її кейс перетворився на справжній детектив про фінансові аномалії, корпоративну солідарність та вельми специфічне розуміння суддівської неупередженості.

Індульгенція для «бурштинових» генералів: як поновлювали люстровану міліцію

Найсерйозніший блок претензій ГРД до кандидатки стосується критерію неупередженості, який чітко регламентується Єдиними показниками для оцінки доброчесності, затвердженими ухвалою Вищої ради правосуддя. Аналітики зазначають, що Тетяна Димарчук не утрималася від дій та висловлювань, які у звичайної розсудливої людини викликають обґрунтовані сумніви в її об’єктивності. Мова йде про конвеєрне поновлення на посадах одіозних правоохоронців, які провалили переатестацію під час реформи міліції в поліцію у 2016 році.

Суддя Димарчук перебувала в колегії суддів, яка визнала неправомірним звільнення скандально відомого начальника управління поліції Волині Вʼячеслава Єфтенія (справа № 803/354/16). Згодом Львівський апеляційний адміністративний суд залишив це рішення в силі. Ба більше, Тетяна Миколаївна брала безпосередню участь в ухваленні рішення у справі № 803/536/16, якою повернули погони та посаду Олександру Іллічу Волошину — заступнику та вірному соратнику Єфтенія.

Команда агенції журналістських розслідувань Slidstvo.info ще у 2016 році забила на сполох: Волинська область стала абсолютним лідером в Україні за кількістю виграних звільненими міліціонерами позовів проти атестаційних комісій. І ключову роль у цьому «праведному» гніві проти реформи відіграла саме Димарчук. Лише під її головуванням або за її участі судовий імунітет та втрачені крісла повернули фігуранти таких судових справ:

• № 803/486/16

• № 803/477/16

• № 803/466/16

• № 803/738/16

• № 803/384/16

• № 803/370/16

• № 803/314/16

• № 803/555/16

• № 803/379/16

• № 803/420/16

• № 803/1918/16

Серед тих, хто тріумфально повернувся до системи завдяки цим рішенням, фігурували одіозні місцеві керівники: Харитонов, Волошин, Юрій Берла та інші. Чому це викликає такий резонанс? Річ у тім, що підлеглих Єфтенія та Волошина регулярно затримували з хабарями за “дахування” масштабного контрабандного бізнесу та незаконного видобутку бурштину на Поліссі. Самого пана Єфтенія преса неодноразово називала головним бенефіціаром та «дахом» цих нелегальних промислів.

Процес переатестації цих «топофіцерів» нагадував дешевий фарс. На саму комісію Єфтеній та двоє його заступників (зокрема Волошин) просто не з’явилися, раптово захворівши в один день. Проте активісти та члени комісії виявили Єфтенія безпосередньо в його робочому кабінеті. Спійманий на гарячому під прицілом відеокамер, поліцейський зніяковіло заявив, що в нього «урологическая проблема», хоча згодом офіційно надав комісії медичну довідку про… гострий панкреатит.

Попри те, що ці викривальні матеріали вийшли в публічний простір задовго до винесення судового вердикту Волинським окружним адмінсудом, колегія за участі Димарчук проігнорувала публічний інтерес. Натомість у текстах рішень з’явилося шокуюче за своєю цинічністю обґрунтування. Суд зазначив:

«З матеріалів справи вбачається, що більшість в атестаційних комісіях становили представники громадськості, щодо яких відсутні відомості про їх репутацію, вік, освіту, професійні та моральні якості, а відтак і про здатність об’єктивно та з професійної точки зору оцінити службову діяльність поліцейських».

Громадська рада доброчесності розцінила цей пасаж, який Тетяна Димарчук слово в слово продублювала щонайменше у 10 аналогічних справах, як демонстрацію особистого зневажливого ставлення суддів до представників громадянського суспільства. Суд свідомо пішов на дискредитацію інституту громадського контролю, повністю знехтувавши принципом офіційного з’ясування обставин справи. Позивачі-поліцейські описувалися виключно в пастельних, позитивних тонах, тоді як реальний шлейф їхніх корупційних скандалів судді вперто відмовлялися помічати.

Життя швидко розставило все на свої місця. Під час співбесіди у ВККС у травні 2019 року члени комісії дивувалися, чому позов Єфтенія розглядав саме Волинський ОАС, хоча той фактично жив і працював на Рівненщині. Кандидатка лише розвела руками, заявивши, що «не пам’ятає деталей». А у 2022 році недоторканний експравоохоронець Єфтеній потрапив у гучний скандал: його затримали патрульні в стані важкого алкогольного сп’яніння за кермом елітного позашляховика Mercedes G 63 AMG 2020 року випуску, вартість якого на ринку сягає майже 200 тисяч доларів (авто, звісно ж, не було внесено до декларації). Намагаючись «розв’язувати питання» з патрульними як із колегами, п’яний ексчиновник вимовив сакраментальну фразу, яка стала символом епохи: «Ми всрали страну в говно». Суддя Тетяна Димарчук свого часу зробила все, щоб ця людина залишалася уособленням українського закону.

Фінансові ребуси родини Димарчук: квартири за безцінь та феномен виживання на 30 доларів

Другий масштабний пласт розслідування ГРД стосується аналізу майнових декларацій кандидатки. Тут аналітики зіткнулися з дивами антикризового менеджменту та математичними парадоксами, які важко пояснити логікою легальних доходів.

По-перше, виникли серйозні питання щодо вартості нерухомості родини в Луцьку. Згідно з майновою декларацією за 2021 рік, чоловік судді, Антонюк Віталій Геннадійович, володіє чвертю (25%) квартири площею 44,2 кв. м, набутої у 2012 році за договором міни. Задекларована вартість цього об’єкта становила 58 713 грн (на той час приблизно 7340 доларів США). Того ж дня за аналогічним договором міни він отримує 25% ще однієї квартири площею 38,3 кв. м із вказаною ціною 53 553 грн (близько 6700 доларів). Сама Тетяна Миколаївна у 2016 році реєструє право власності на квартиру площею 73,5 кв. м у Луцьку (отриману в спадщину) із фантастично низькою оціночною вартістю — 124 676 грн, що за тодішнім курсом дорівнювало всього 4750 доларам. ГРД наголошує на очевидному заниженні вартості майна відносно реальних ринкових цін.

Проте справжнім шоком для фінансових аналітиків став детальний аудит бюджету родини за 2012 рік. Погляньмо на мову цифр:

Шляхом простих арифметичних дій отримуємо, що сім’я з чотирьох осіб (зокрема двоє неповнолітніх дітей) мала виживати на 1000 гривень на місяць. Це приблизно 125 доларів на всю родину, або трохи понад 30 доларів на одну особу на місяць. Нагадаємо, що офіційний прожитковий мінімум у 2012 році становив близько 1060 грн на людину. Тобто, якщо вірити офіційній декларації судді, кожен член її родини примудрявся харчуватися, одягатися та купувати ліки за рахунок 1/5 від межі бідності. ГРД висловила цілком обґрунтований сумнів у реалістичності цих цифр, що прямо натякає на наявність тіньових, незадекларованих доходів.

Не менш загадковою виглядає ситуація із накопиченнями кандидатки в останні роки. Протягом 2022 та 2023 років, попри солідну суддівську зарплату, яка сумарно приносила родині понад 1 мільйон гривень щорічно, Тетяна Димарчук не задекларувала жодної копійки чи долара заощаджень. Проте вже у 2024 році у її чоловіка раптово «матеріалізується» готівка в розмірі 450 000 гривень за аналогічного рівня доходів (плюс 107 867 грн неоподаткованого прибутку). Сама ж суддя знову демонструє порожні банківські рахунки. Закон України «Про запобігання корупції» чітко зобов’язує декларувати активи, якщо вони перевищують граничну межу. ГРД припускає, що Тетяна Миколаївна роками свідомо приховувала свої грошові активи, аби уникнути зайвих запитань щодо джерел їх походження.

Фантомне правосуддя: рішення з відпустки та закриті очі на судову реформу

Процесуальний аспект діяльності судді Димарчук під час детального вивчення її суддівського досьє також підкинув чимало приводів для подиву. Професійна етика судді вимагає бездоганної точності та дотримання закону у всьому — від написання ухвал до табелювання робочого часу. Однак документи свідчать про те, що Тетяна Миколаївна володіла унікальною здатністю перебувати у двох місцях одночасно.

Аналітики ГРД виявили такі грубі розбіжності:

1. З 10 по 19 липня 2015 року суддя офіційно перебувала в черговій відпустці. Проте саме в цей час у державному реєстрі з’являються два винесені нею судові рішення у справах № 803/1391/15-а та № 803/1385/15-а.

2. Наступна відпустка тривала з 20 липня по 14 серпня 2015 року. І знову диво: під час відпочинку суддя підписує судові акти у справах № 803/1387/15-а та № 803/1383/15-а.

3. 27 листопада 2017 року Тетяна Димарчук проходила офіційне підвищення кваліфікації (навчання тривалістю 8 академічних годин). Фізично перебуваючи в лекційній залі, вона якимось чином примудрилася паралельно винести дві судові ухвали у справі № 803/1596/17.

Винесення рішень поза робочим кабінетом, під час відпустки чи навчання, є грубим порушенням процесуального законодавства та ставить під сумнів легітимність самих судових актів. Хто насправді в цей час користувався електронним цифровим підписом судді? Відповіді на це запитання кандидатка так і не надала.

Наостанок громадськість звернула увагу на її світоглядну позицію щодо очищення судової влади. Починаючи з 2016 року, Тетяна Димарчук є активною членкинею ГО «Всеукраїнська асоціація адміністративних суддів». Ця організація, разом із іншими суддівськими об’єднаннями, свого часу відзначилася гучним публічним зверненням до Президента Володимира Зеленського. Вони закликали накласти вето на доленосний закон № 5068, який запускав відкриті конкурси до Вищої ради правосуддя із залученням незалежних міжнародних експертів. Суддя Димарчук жодним чином публічно не відмежувалася від цієї спроби заблокувати реформу. Більше того, факт свого багаторічного членства в цій громадській організації вона взагалі вирішила приховати, «забувши» вказати його в офіційних конкурсних документах до апеляційного суду, хоча справно згадувала про це у щорічних майнових деклараціях.

Анатомія голосування ГРД та висновки для майбутнього українського правосуддя

Усі наведені факти стали основою для ухвалення остаточного вердикту. 22 червня 2025 року Громадська рада доброчесності провела фінальне засідання. Станом на дату затвердження документа Рада через об’єктивні технічні та часові обмеження не змогла забезпечити право кандидатки на детальну відповідь по кожному пункту, проте зібрані докази були настільки беззаперечними, що не викликали сумнівів у більшості присутніх.

Відповідно до офіційного протоколу електронного голосування, рішення про невідповідність Тетяни Димарчук критеріям доброчесності та професійної етики було ухвалено 11 голосами «за» з 17 загальних членів Ради. Лише 2 члени висловилися за те, щоб передати інформацію до ВККС без ухвалення негативного висновку. У голосуванні взяли активну участь відомі правозахисники та експерти:

• Марина Ансіфорова, Мартина Богуславець, Ольга Веретільник;

• Віталій Гусак, Антон Зелінський, Світлана Ільницька;

• Ганна Лиско, Едуард Мєлких, Ольга Піскунова;

• Костянтин Смолов, Олена Трибушна, Олег Яким’як, Людмила Янкіна.

Історія кандидатки Тетяни Димарчук — це не поодинокий випадок, а дзеркало, в якому відображаються хронічні хвороби старої судової системи України. Поновлення корумпованих топчиновників поліції, маніпуляції з майновими деклараціями, «фантомне» правосуддя під час відпусток та тихий опір залученню міжнародних експертів — усе це роками підривало довіру суспільства до держави.

Сьогодні, у 2026 році, коли Україна проходить через горнило найважчих випробувань у своїй історії, компроміси в питаннях правосуддя є неприпустимими. Тільки безкомпромісна доброчесність суддів та прозорий контроль з боку громадянського суспільства здатні побудувати нову судову систему, де закон буде один для всіх, а фрази на кшталт «ми всрали страну» назавжди відійдуть у минуле разом із їхніми одіозними авторами. Кейс Тетяни Димарчук доводить: громадянське суспільство більше не дозволить заплющувати очі на невідповідність статків та вчинків високому званню судді. Реформа триває, і очищення судової влади є незворотним процесом.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”