Сучасна система адвокатського самоврядування в Україні дедалі частіше нагадує закритий орден, де внутрішні дисциплінарні процедури використовуються не для очищення лав, а як інструмент упокорення або політичного переслідування незручних та незалежних правників. Коли ж адвокат намагається захистити свої професійні права у судовому порядку, він стикається із глухою стіною надмірного формалізму, яку зводять суди першої інстанції.
Яскравим і прецедентним прикладом такого протистояння стала судова справа № 260/2020/25, яка наразі переходить на новий рівень розгляду. Відомий столичний адвокат Лариса Криворучко звернулася до інстанції, якою є Восьмий апеляційний адміністративний суд (м. Львів, вул. Саксаганського, буд. 13), з апеляційною скаргою на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 року. Ця ухвала, якою позовну заяву адвоката було залишено без розгляду через нібито «пропуск строків», є класичним зразком того, як правова невизначеність та недбалість органів самоврядування перекладаються на плечі приватної особи.
У цій критично-аналітичній статті ми детально, крок за кроком, розберемо всі аспекти цієї резонансної справи, які мають колосальне значення для всієї 72-тисячної адвокатської спільноти України.
Хронологія протистояння: як виникла справа № 260/2020/25
Ця історія бере свій початок ще у 2022 році. 20 березня 2025 року через підсистему ЄСІТС Електронний суд Лариса Сергіївна Криворучко звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Її адміністративний позов містив чіткі та законні вимоги:
-
Визнати поважною причину пропуску строку звернення до суду та поновити його.
-
Визнати протиправними та скасувати рішення КДКА Закарпатської області від 28 червня 2022 року (про порушення дисциплінарної справи) та від 19 липня 2022 року (про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження).
-
Встановити відсутність у КДКА Закарпатської області (код ЄДРПОУ 37784267) повноважень здійснювати дисциплінарне провадження щодо адвоката Криворучко Л.С., оскільки її офіційним робочим місцем, відповідно до даних, які містить Єдиний реєстр адвокатів України, є місто Київ.
Проте 22.06.2026 року Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалює рішення: у поновленні строку відмовити, позов залишити без розгляду. Суд першої інстанції аргументував це тим, що позивачка нібито «пасивно поводилася» і знала про існування рішень ще з жовтня 2023 року (коли оскаржувала рішення ВКДКА в Київському окружному адмінсуді) або щонайменше з серпня 2024 року (з листа Уповноваженого ВРУ з прав людини).
Але чи дійсно це так з точки зору букви закону? Давайте проаналізуємо юридичні маніпуляції, які за цим стоять.
Абсурд судового рішення: чому ухвала ЗОАС від 22.06.2026 є незаконною
Головний камінь спотикання у цій справі — це момент, коли особа вважається офіційно та належним чином ознайомленою з рішенням органу влади. Суд першої інстанції вдався до небезпечного припущення: якщо в якихось інших документах (наприклад, рішенні ВКДКА чи листі омбудсмена) згадувалися реквізити рішень КДКА Закарпаття, то адвокат Криворучко вже тоді «достеменно знала» про порушення своїх прав і мала бігти до суду.
Важливий правовий нюанс: Законом України не передбачено, що практикуєчий адвокат має дізнаватися про санкції щодо себе з чуток, сторонніх листів чи неофіційних джерел. Належним підтвердженням обізнаності є виключно факт офіційного вручення процесуального документа безпосередньо від органу, який його ухвалив!
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Закарпатської області (під керівництвом П. Немеша) не надала жодного доказу того, що вона вручила Ларисі Криворучко копії рішень від 28.06.2022 та 19.07.2022 років у передбачений законом спосіб. Більше того, представники КДКА у судовому засіданні цинічно заявили, що коли позивачка просила надіслати рішення на її електронну адресу, у них «не працювала електронна скринька». То чому ж негативні наслідки технічної та процесуальної недбалості органу самоврядування суд перекладає на самого адвоката?
Виключно 11 березня 2025 року Лариса Криворучко отримала офіційну відповідь від КДКА Закарпатської області за № 18/24, де вперше було офіційно підтверджено існування цих рішень та зазначено, що вони нібито направлялися на її стару адресу в ЄРАУ. Отже, саме з 11.03.2025 року починається законний 30-денний строк для звернення до суду. Позов було подано 20.03.2025 — тобто в межах визначеного законом строку!
Математика процесуальних строків апеляції
Окремої уваги заслуговує дотримання строків на подачу самої апеляційної скарги до Восьмого ААС.
-
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції була винесена 22.06.2026 року.
-
Відповідно до картки руху документа, вона була надіслана в Електронний кабінет позивачки 22.06.2026 о 23:05.
-
Згідно з ч. 6 ст. 251 КАС України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17:00, воно вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення. Тобто офіційна дата вручення — 23.06.2026.
-
Перебіг 15-денного строку апеляційного оскарження розпочався 24.06.2026 і закінчився 08.07.2026. Скарга подана вчасно, і жодних підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у львівського суду немає.
Прецеденти Верховного Суду та принцип «in dubio pro persona»
У своїй апеляційній скарзі адвокат Лариса Криворучко спирається на залізобетонну судову практику найвищої інстанції. Верховний Суд неодноразово наголошував, що для обчислення процесуальних строків визначальним є не формальне існування акта, а момент, коли особа об’єктивно та на підставі належних доказів дізналася про його зміст.
Зокрема, аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постановах:
-
від 28.05.2026 р. у справі № 520/22570/25;
-
від 08.04.2021 р. у справі № 812/821/17;
-
від 15.02.2024 р. у справі № 640/9016/20;
-
від 24.09.2025 р. у справі № 520/7480/25.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 року у справі № 454/1883/22 чітко зазначила: надсилання копії рішення будь-якою іншою особою (не автором документа) не є процесуальним врученням і не тягне за собою юридичних наслідків щодо початку відліку строків.
Окрім того, суд першої інстанції повністю проігнорував фундаментальний принцип української та європейської правової системи — «in dubio pro persona» (або in dubio pro homine), що означає: «у разі вагомих сумнівів — рішення приймається на користь людини». У публічно-правових спорах, де людина протистоїть системі або суб’єкту владних повноважень, будь-які неоднозначності щодо строків мають тлумачитися судом на користь забезпечення права на судовий захист, а не для штучного закриття справи.
Квазісудова природа КДКА: європейські стандарти проти свавілля
Щоб зрозуміти всю глибину проблеми, необхідно звернутися до міжнародного законодавства. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема рішення у справі «Срамек проти Австрії» та вітчизняного прецеденту — постанови Верховного Суду від 08.10.2020 р. у справі № 826/3443/18, КДКА під час здійснення дисциплінарного провадження має всі ознаки «суду» (квазісудового органу) в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Це означає, що на КДКА Закарпатської області покладаються точно такі ж жорсткі вимоги щодо належного повідомлення сторін та вручення рішень, які покладаються на класичні державні суди!
ЄСПЛ у серії своїх рішень («Lelas v. Croatia», «Trgo v. Croatia», «Moskal v. Poland» та «Рисовський проти України») сформулював принцип «належного урядування». Його суть проста:
Ризик будь-якої помилки державного чи квазідержавного органу повинна нести держава (або цей орган), а не приватна особа, права якої порушені.
Якщо КДКА Закарпаття не спромоглася належним чином надіслати рішення та зафіксувати його вручення адвокату Криворучко Л.С., вона не має права через кілька років кричати про «сплив строків оскарження». Допуск такої логіки створив би жахливий прецедент: будь-який чиновник міг би виносити таємні рішення, ховати їх у шухляду, а через два роки заявляти, що час на оскарження минув. Це шлях до повного правового нігілізму та диктатури бюрократії.
Чому адвокатура боїться публічності: вимога трансляції та ВКЗ
Справа Лариси Криворучко піднімає на поверхню ще одну величезну системну проблему — кризу легітимності та прозорості всередині самої Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Сьогодні в Україні налічується близько 72 000 адвокатів. І кожен із них має законне право знати, як діють органи, що існують за рахунок їхніх щорічних внесків.
В апеляційній скарзі окремим блоком висунуто вимоги щодо забезпечення абсолютної публічності процесу у Восьмому ААС:
-
Онлайн-трансляція засідань: Відповідно до ч. 6 ст. 10 КАС України та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивач вимагає забезпечити трансляцію перебігу судових засідань в мережі Інтернет на офіційному YouTube-каналі «Судова влада України».
-
Участь через підсистему відеоконференцзв’язку (ВКЗ): В умовах повномасштабної війни, постійних повітряних атак та загрози життю, суд не може гарантувати абсолютну безпеку учаснику справи під час подорожі з Києва до Львова. Стаття 3 Конституції України визначає життя і здоров’я людини найвищою цінністю. Тому вимога адвоката розглядати справу в режимі ВКЗ за допомогою власних технічних засобів є не просто законним правом (ст. 195 КАСУ), а питанням фізичного виживання та безпеки.
Громадськість та професійна спільнота мають право бачити цей процес на власні очі. Адже за ширмою конкретного спору ховаються факти системних переслідувань незалежних адвокатів, які відкрито критикують керівництво адвокатури за узурпацію влади, перебування на посадах понад встановлені законом граничні строки та непрозоре використання коштів. Публічність — це єдині ліки проти кулуарних домовленостей та «телефонного права».
Висновки та вимоги апеляційної скарги до Восьмого ААС
Підсумовуючи детальний аналіз, можна констатувати: ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 року є незаконною, упередженою та такою, що ухвалена з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Вона демонструє надмірний формалізм (процесуальний гільйотизм), який повністю нівелює право особи на доступ до правосуддя.
З огляду на це, в апеляційній скарзі адвокат Лариса Криворучко ставить перед Восьмим апеляційним адміністративним судом чіткі вимоги:
-
Скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 року у справі № 260/2020/25 в повному обсязі та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
-
Забезпечити трансляцію всіх судових засідань у мережу Інтернет на YouTube-канал «Судова влада України».
-
Дозволити участь позивача в усіх засіданнях у режимі відеоконференції (ВКЗ) поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через Електронний кабінет в ЄСІТС.
Ми продовжуємо уважно стежити за розвитком подій навколо справи № 260/2020/25. Цей процес стане лакмусовим папірцем для українського адміністративного судочинства: чи здатне воно захистити право на справедливий суд від свавілля корпоративних квазісудових кланів, чи піде шляхом формальних відписок, покриваючи бездіяльність можновладців. Суспільство та 72 тисячі українських адвокатів чекають на законне, прозоре та справедливе рішення львівської апеляції.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”