У світі української вищої бюрократії є три речі, на які можна дивитися вічно: як тече вода, як горить вогонь і як черговий керівник силового відомства знемагає від болю за долю держави, захищаючи власне крісло від міжнародного аудиту.
Коли мова заходить про глибоке та безкомпромісне очищення системи, у кабінетах топпосадовців одразу вмикається режим «державницької турботи». Найяскравішим бенефісом цього жанру влітку 2026 року став виступ очільника Державного бюро розслідувань. Спробуймо детально, без зайвих ілюзій, але з порцією здорового сарказму розібратися, чому Олексій Сухачов не хоче реформи ДБР, і які реальні мотиви стоять за ширмою гучних заяв про «порятунок правопорядку».
Аргументи від лукавого: як реформа ДБР перетворилася на “знищення Бюро”
Коли на горизонті з’являється реальна перспектива незалежної перевірки, найкращий спосіб захисту — це оголосити реформу диверсією. Саме так і вчинив очільник відомства. У своєму недавньому виступі, який цитують новини на Українській правді, головний правоохоронець країни прямо заявив: ідеї радикальних змін — це ніщо інше, як спроба «знищення Бюро».
Логіка тут просто залізобетонна. Виявляється, з грудня минулого року проти бездоганного та кришталево чистого ДБР ведеться «потужна кампанія». Хто ж ці таємничі ляльковики? Звісно ж, підступні фігуранти кримінальних проваджень! Вони, бідні, так втомилися від ефективності слідчих, що вирішили через власні медіаресурси сформувати думку про необхідність реформування. І не просто сформували, а примудрилися «запудрити» мізки не лише українському суспільству, а й наївним європейським партнерам. Тобто, якщо вірити логіці керівництва, Єврокомісія та віцепрем’єри пишуть свої вимоги про перезавантаження ДБР під диктування умовного корупціонера, спійманого на гарячому під Ужгородом чи Києвом.
Але перлиною аналітичної думки директора став замах на жалість та апокаліптичні прогнози. Олексій Сухачов щиро бідкається: якщо почнеться загальна атестація та перевірка на доброчесність, то «372 тисячі розслідувань одразу зупиняться», а всі підозрювані просто «зависнуть у повітрі». Сценарій гідний голлівудського блокбастера про кінець світу: слідчі замість того, щоб ловити злочинців, сидітимуть у коридорах комісій, тримаючись за голови й думаючи про те, де вони працюватимуть завтра. А в цей час тисячі топкорупціонерів та зрадників будуть пити шампанське, адже експертизи не проводяться, слідчі дії заблоковані.
Це класичний прийом інституційного шантажу. Замість того щоб будувати систему, яка не залежить від персоналій і працює як годинник, суспільству продають тезу: «Якщо ви зачепите нас, упаде вся країна». Дуже зручна позиція, особливо коли реальна корупція в ДБР стає предметом розслідувань, які намагаються закачати під асфальт за допомогою ручних суддів.
143 об’єкти нерухомості брата Сухачова та магічний щит судді Вовка
Поки директор відомства публічно переймається долею 372 тисяч кримінальних справ, за лаштунками розгортається куди більш приземлена, але фінансово монументальна драма. Справжня причина, чому системна реформа ДБР викликає такий тихий жах у керівництва, криється не в абстрактних загрозах правопорядку під час війни, а в конкретних цифрах. Наприклад, у цифрі 143.
Саме таку астрономічну кількість об’єктів нерухомості — квартир, офісів, магазинів та гаражів — за даними розслідувачів, встиг накопичити рідний брат очільника держоргану, Олександр Сухачов. Масштаб вражає, чи не так? Навіть найуспішніші інвестори Волл-стріт могли б позаздрити такому таланту до збирання квадратних метрів в умовах війни. Здавалося б, суспільство має право знати, звідки у родини головного борця з корупцією такі статки. Але тут на сцену виходить легендарне українське правосуддя в особі одіозного судді Печерського суду Сергія Вовка.
Як зазначено в резонансній публікації Центру протидії корупції, суддя Вовк у найкоротші терміни ухвалив безпрецедентне рішення: він просто заборонив журналістам «Слідство.Інфо» та ЦПК публікувати розслідування Аліни Стрижак про майно брата Сухачова. Обґрунтування суду — це шедевр юридичної еквілібристики. Виявляється, оприлюднення деталей про 143 об’єкти нерухомості «може завдати невідворотної шкоди фізособі».
«Суд Януковича не забороняв публікувати матеріали про Межигір’я», — влучно іронізують громадські діячі, порівнюючи теперішній наступ на свободу слова з найгіршими часами диктатури.
Цей прецедент — не просто спроба захистити репутацію однієї родини. Це тестування інструменту тотальної цензури. Якщо сьогодні Печерський суд може заборонити викривати майно брата Сухачова, то завтра будь-який топчиновник побіжить до знайомого судді, щоб заблокувати матеріали Михайла Ткача чи Bihus.Info. Ось вам і відповідь, чому Олексій Сухачов не хоче реформи ДБР з незалежними комісіями. Адже у разі реального перезавантаження перше, на що дивитимуться міжнародні експерти, — це відповідність стилю життя посадовця та його близьких родичів офіційним доходам. А пояснити походження 143 об’єктів нерухомості без ризику сісти на лаву підсудних — завдання із зірочкою навіть для професора права.
Євроінтеграція проти системи: хто і коли вимагає перезавантаження ДБР
Відкиньмо емоції та подивимося на сухі факти й хронологію, які чітко доводять: реформа ДБР — це не вигадка ображених фігурантів справ, а жорстка вимога цивілізованого світу, без виконання якої шлях України до ЄС буде закритий.
-
Грудень 2025 року: Єврокомісар з питань розширення Марта Кос та віцепрем’єр-міністр України Тарас Качка роблять спільну заяву. Головний меседж — Україна зобов’язана провести незалежний комплексний перегляд інституційної структури ДБР, запровадити механізми перевірки доброчесності та ухвалити новий закон відповідно до найкращих європейських практик.
-
2 січня 2026 року: Президент України Володимир Зеленський офіційно доручає підготувати та направити до Верховної Ради пропозиції щодо оновлення ДБР.
-
29 травня 2026 року: Уряд в особі прем’єр-міністерки Юлії Свириденко заявляє, що відповідний законопроєкт має бути напрацьований і внесений до парламенту до кінця грудня 2026 року.
-
Липень 2026 року: У Верховній Раді вже зареєстровано три варіанти Антикорупційної стратегії, і кожен з них передбачає повне перезавантаження ДБР та — найстрашніше для нинішнього керівництва — надання міжнародним експертам права вето при доборі кадрів.
Як бачимо, тиск на систему йде колосальний і на найвищому рівні. Що ж протиставляє цьому керівництво ДБР? Вони провели «внутрішній аудит». Але залучати міжнародних аудиторів не захотіли, бо, мовляв, «грошей у бюджеті нема», та й взагалі — у нас там «секретна інформація з обмеженим грифом». Тому аудит безнапасно провела рідна Рахункова палата, яка в червні цього року, о диво, поставила ДБР позитивні оцінки за всіма пунктами. Сам себе перевірив — сам себе похвалив. Схема, перевірена роками.
Ба більше, Сухачов хвалиться підтримкою членів профільного комітету парламенту, які теж кивають головами й повторюють зручну мантру: «Реформування під час війни — це загроза для держави».
Справді, красти гроші на «яйцях по 17» чи купувати хатинки в Козині під час війни — це не загроза. А от змусити правоохоронців показати свої декларації та пройти тест на поліграфі — це прямо підрив обороноздатності!
Чому системна реформа ДБР блокується на всіх рівнях
Коли ми аналізуємо опір змінам, стає зрозуміло, що корупція в ДБР та небажання реформ — це взаємопов’язані речі. Справжнє перезавантаження відомства за зразком НАБУ чи САП означає втрату контролю над «золотим» інструментом впливу. ДБР сьогодні розслідує справи щодо топчиновників, військових, суддів та інших правоохоронців.
Той, хто контролює ДБР, тримає в руках пульт управління політичною та економічною елітою країни.
Якщо до кадрових комісій зайдуть незалежні експерти з правом вето, система втратить можливість призначати «надійних» людей. Тоді жоден суддя Вовк не зможе захистити майно брата Сухачова від законних запитів антикорупційних органів. Тоді доведеться відповідати на неприємні питання про те, чому за наявності тисяч кримінальних проваджень реальні вироки для топкорупціонерів залишаються поодинокими явищами.
Поки позитивні блогери та провладні експерти пишуть розлогі статті про те, що корупцію в Україні вигадали громадські активісти, реальність б’є під дих. Вона б’є чотирма елітними будинками в кооперативі «Династія» в Козині, де під час повномасштабної війни облаштувалися представники політичного бомонду. Вона б’є 143 заблокованими через суд квартирами брата головного слідчого країни.
Замість висновку: чи переможе європейський вектор кумівство?
Історія з небажанням Олексія Сухачова реформувати ДБР — це лакмусовий папірець для всієї української влади зразка 2026 року. На одному шальці терезів — реальна євроінтеграція, фінансова допомога партнерів та побудова прозорої держави, де закон один для всіх. На іншому — бажання зберегти недоторканність «своїх людей», заховати від очей суспільства елітну нерухомість родичів та залишити правоохоронну систему в статусі закритого акціонерного товариства.
Аналізуючи аргументи керівництва ДБР про те, що «підозрювані зависнуть у повітрі», стає очевидно: це звичайна маніпуляція та страх перед майбутнім. Справжня реформа ДБР відбудеться не тоді, коли Рахункова палата напише черговий хвалебний звіт, а тоді, коли жоден Печерський суд не зможе закрити рота журналістам-розслідувачам. А поки що нам залишається лише спостерігати, як система судомно чіпляється за старі інструменти цензури, наївно сподіваючись, що в Європі знову нічого не помітять.
Лариса Криворучко. Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”