Українська судова система вже кілька років перебуває під прицілом антикорупційних органів та пильною увагою суспільства. Найбільшим струсом для неї стала так звана «справа Князєва», яка розкрила масштабні зловживання на найвищому судовому рівні країни. Нещодавно ця історія отримала новий епізод: Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалила знакове рішення у процесі щодо одного з фігурантів. Матеріали ЗМІ підтверджують, що суд підтвердив запобіжний захід для судді ВС у відставці Прокопенка, залишивши заставу у розмірі 900 тисяч гривень без змін. Ця сума виявилася майже вдванадцятеро меншою за ту, яку вимагала сторона обвинувачення. Такий суттєвий розрив між бажанням прокурорів та рішенням суддів змушує глибоко проаналізувати, чи дійсно позиція слідства є бездоганною, і які приховані підводні камені має ця резонансна справа.
Суть обвинувачення та мільйонні апетити прокуратури
Олександра Прокопенка, суддю Верховного Суду у відставці, підозрюють у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 368 Кримінального кодексу України. Слідство стверджує, що він діяв у змові з колишнім головою ВС Всеволодом Князєвим і нібито отримав неправомірну вигоду у розмірі 50 тисяч доларів США від бізнесмена Костянтина Жеваго. Гроші нібито призначалися за ухвалення Великою Палатою Верховного Суду рішення на користь компаній, пов’язаних із Жеваго, у тривалій суперечці навколо акцій Полтавського гірничо-збагачувального комбінату.
Під час обрання запобіжного заходу Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) наполягала на заставі у понад 10 мільйонів гривень, аргументуючи це високими ризиками та значним суспільним резонансом. Проте Вищий антикорупційний суд, оцінивши наявні докази та пропорційність ризиків, знизив цю планку до 900 тисяч гривень. Апеляційна інстанція згодом визнала таке рішення абсолютно обґрунтованим. Чому ж медійний пафос обвинувачення зустрів такий стриманий юридичний прагматизм Феміди? Відповідь криється в деталях судового засідання.
Білі плями у справі: аргументи захисту проти логіки НАБУ
Коли розглядається корупція у Верховному Суді, суспільство очікує залізобетонної доказової бази. Проте захист Олександра Прокопенка зумів поставити під серйозний сумнів саму конструкцію, яку вибудували НАБУ та САП. Головним джерелом звинувачень виступають свідчення самого Всеволода Князєва. Останній стверджував, що особисто зустрічався з Прокопенком у весняний період 2023 року і запропонував йому проголосувати за потрібне рішення в обмін на «вдячність».
Адвокати Прокопенка категорично заперечують факт такої зустрічі та розмови. Ба більше, під час допитів Князєв сам зізнався, що під час перших свідчень свідомо вигадав ширше коло учасників та масштабніший розподіл коштів серед суддів, щоб створити враження про існування гігантської злочинної схеми. Така мінливість ключового свідка суттєво підриває його надійність як єдиного стовпа обвинувачення.
Інший важливий нюанс — матеріальні докази. Князєв детально описував, як розфасовував доларові хабарі у специфічні чорні пластикові папки. Під час обшуків у деяких інших підозрюваних суддів такі папки дійсно знайшли. Проте вдома у Прокопенка жодних подібних пакувальних матеріалів виявлено не було. Також викликає запитання і сам факт голосування: хоча Прокопенко формально підтримав рішення більшості, він висловив окрему думку щодо необхідності передачі справи на новий розгляд, що суперечило первинним інтересам замовників хабаря.
Детективні пристрасті: мічені купюри та подарунок сину в НАБУ
Попри слабкість деяких процесуальних ліній, справа судді Прокопенка містить факти, які не дозволяють повністю відкинути підозри та викликають серйозне занепокоєння у контексті доброчесності. По-перше, під час обшуків у помешканні екссудді було вилучено 2300 доларів США, номери яких збігалися з міченими купюрами, що фігурували у справі Князєва. Сам підозрюваний пояснює це випадковістю — мовляв, придбав валюту у звичайному обмінному пункті, не здогадуючись про її походження. Версія виглядає дещо фантастично, але в українських реаліях юридично спростувати її — завдання саме для слідства.
Другим скандальним елементом, який підірвав медіапростір, стало те, що за кілька днів до обшуків Прокопенко переписав власну елітну квартиру на сина. Найпікантніша деталь полягає в тому, що його син працює детективом у НАБУ — саме в тому відомстві, яке здійснювало розслідування. Хоча керівництво Бюро поспішило заявити, що цей детектив не входив до слідчої групи і не мав доступу до матеріалів, сам збіг обставин кидає тінь на об’єктивність процесу та викликає закономірні питання про можливий витік інформації.
Системний висновок: що корупція у Верховному Суді означає для майбутнього реформи
Резонансна справа судді Прокопенка демонструє глибоку кризу та водночас критичну важливість антикорупційного моніторингу. З одного боку, ми бачимо, як найвищі служителі Феміди опиняються під обґрунтованими підозрами, що руйнує залишки суспільної довіри до правосуддя. З іншого боку, цей процес наочно ілюструє, що якісне антикорупційне розслідування не може будуватися лише на голослівних заявах чи сумнівних свідченнях компрометованих осіб.
Зниження застави судом свідчить про те, що українські судді, навіть у рамках ВАКС, починають виважено ставитися до стандартів доказування, не піддаючись на тиск вулиці чи медійні маніпуляції прокурорів. Справжня судова реформа відбудеться тоді, коли кожен вирок буде базуватися на беззаперечних фактах, а не на процесуальних припущеннях. Подальший розвиток цієї справи покаже, чи здатне слідство трансформувати гучні звинувачення у реальні юридичні перемоги, чи вона так і залишиться прикладом вибіркового та поспішного правосуддя.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”