Уявіть собі правову систему, в якій найвищий судовий орган може винести рішення, що іменем України відновлює ваше право на професійну діяльність, але звичайний вебсайт — електронна база даних, контрольована вузькокорпоративним органом — здатний повністю анігілювати це рішення одним незмінним рядком на екрані монітора. Ще гірше, коли державний інститут, створений спеціально для того, щоб бути останнім бастіоном захисту прав людини від адміністративного свавілля, заплющує очі, ховається за ширму «невтручання у самоврядування» та фактично легітимізує правовий нігілізм.
Ця історія — не вигадка кафкіанського штибу і не абстрактне теоретизування. Це реальність, яка розгортається тут і зараз, у червні 2026 року, оголюючи глибокі системні діри в українській архітектурі правосуддя та парламентського контролю. У центрі цього прецеденту опинилася адвокат Лариса Сергіївна Криворучко, чиє конституційне право на працю та професійну діяльність було заблоковане не через відсутність правових підстав, а через тривіальний, але водночас системний саботаж посадовців.
Проблема виходить далеко за межі особистого конфлікту одного захисника з кваліфікаційно-дисциплінарними органами. Вона б’є по кожному громадянину, адже через штучне блокування адвоката беззахисним залишається клієнт. Коли державне підприємство відмовляється розглядати адвокатський запит, посилаючись на застарілі чи свідомо не оновлені дані в державному реєстрі, руйнується сам фундамент права на справедливий суд.
Нижче наведено детальний критично-аналітичний розбір того, як функціонує ця закрита система, чому позиція Департаменту моніторингу додержання права на справедливий суд та процесуальних прав Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини є юридично неспроможною і як корпоративна солідарність та службова недбалість стають загрозою національній безпеці у сфері правосуддя.
Хроніка одного свавілля: як ухвала суду розбилася об цифровий мур ЄРАУ
Щоб зрозуміти всю глибину правового абсурду, необхідно детально відстежити хронологію подій, де кожен етап супроводжувався дедалі більшим ігноруванням норм прямої дії.
Все розпочалося 5 червня 2026 року. Тоді рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА) Вінницької області адвоката Криворучко Л.С. було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Санкція виявилася максимально суворою — зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік.
Згідно з вимогами пункту 5 частини 2 статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відомості про зупинення права адвоката на заняття адвокатською діяльністю обов’язково вносяться до структури під назвою Єдиний реєстр адвокатів України. Відповідно, станом на 15 червня 2026 року в ЄРАУ з’явився запис, який фактично ставив хрест на поточній практиці захисника:
«Право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п.3 ч.1 ст.31 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” з 05.06.2026 по 05.06.2027 на підставі рішення ДП КДКА Вінницької області від 05.06.2026 року».
Проте адвокат не погодилася з таким рішенням і обрала єдиний законний шлях захисту своїх прав — судове оскарження. 12 червня 2026 року до Рівненського окружного адміністративного суду було подано позов про визнання протиправним та скасування рішення КДКА Вінницької області (судова справа № 460/10297/26). Разом із позовом було подано заяву про забезпечення позову, оскільки тривале зупинення діяльності завдавало непоправної шкоди як самому адвокату, так і її численним довірителям.
Переломний момент: судове рішення прямої дії
15 червня 2026 року Рівненський окружний адміністративний суд виносить ухвалу, яка мала б миттєво повернути ситуацію в правове русло. Суд ухвалив:
-
Заяву Криворучко Лариси Сергіївни про забезпечення позову у справі № 460/10297/26 задовольнити повністю.
-
Зупинити дію рішення КДКА Вінницької області від 05.06.2026 до моменту набрання законної сили остаточним судовим рішенням у цій справі.
-
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
З точки зору теорії права, з моменту підписання цієї ухвали дія дисциплінарного стягнення вважається замороженою, а правовий статус адвоката автоматично повертається до стану «активний». З 15 по 19 червня 2026 року Лариса Криворучко мала повне, законне й абсолютне право здійснювати адвокатську діяльність, ходити в судові засідання, підписувати ордери та подавати запити.
Проте тут у гру вступає суто український феномен — «електронне свавілля». Попри те що Рада адвокатів України та Рада адвокатів регіону були офіційно поінформовані про ухвалу суду, відомості в ЄРАУ змінені не були. Вебпортал продовжував транслювати всьому світові, що адвокат Криворучко не має права працювати.
Ба більше, коли 19 червня 2026 року Рівненський окружний адміністративний суд за клопотанням КДКА Вінницької області скасував заходи забезпечення позову, адвокат того ж дня оскаржила цю нову ухвалу в апеляційному порядку. Відповідно до норм чинного процесуального законодавства, оскарження ухвали про скасування забезпечення позову зупиняє виконання цієї ухвали. Отже, дія первинної заборони на рішення КДКА знову продовжувала тривати, і судове рішення від 15.06.2026 залишалося обов’язковим до виконання. Але для адміністраторів ЄРАУ судові кодекси, видно, написані не були.
Кафкіанська пастка для захисника: чому «автономія адвокатури» стала виправданням бездіяльності
Бачачи, що органи адвокатського самоврядування відверто ігнорують судовий акт, Криворучко тричі — 15, 16 та 18 червня 2026 року — звертається зі скаргами до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Валерійовича Лубінця та до Кабінету Міністрів України. Вимога була чіткою й законною: відкрити провадження про порушення прав, встановити посадових осіб Ради адвокатів України (РАУ) та Ради адвокатів Вінницької області, винних у невнесенні актуальних даних до реєстру, та вжити негайних заходів для поновлення права на працю.
Внесення відомостей до ЄРАУ — це чітко регламентований процес. Рішенням Ради адвокатів України № 74 від 22.08.2022 було затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України в новій редакції. Цей документ встановлює дворівневий принцип адміністрування:
1. Перший рівень забезпечується радами адвокатів регіонів (у даному випадку — Вінницької та Рівненської областей).
2. Другий рівень контролюється безпосередньо Радою адвокатів України, яка є найвищим Адміністратором бази даних.
Відповідно до пунктів 3.1.5 та 4.1.2 цього Порядку, будь-які зміни, що стосуються поновлення права на заняття адвокатською діяльністю (включаючи дату поновлення, підставу, назву органу та номер судового рішення), мають бути внесені до бази негайно.
Офіційна відповідь як маніфест безпорадності
23 червня 2026 року за вихідним номером з’являється відповідь, яка шокувала юридичну спільноту своєю відстороненістю. Директор Департаменту моніторингу додержання права на справедливий суд та процесуальних прав Кононенко Денис Олександрович надсилає лист, у якому фактично відмовляється від виконання своїх прямих посадових обов’язків.
Цитуючи норми статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо незалежності й автономності адвокатського самоврядування, пан Кононенко робить приголомшливий висновок:
«При здійсненні парламентського контролю Уповноважений не може впливати на компетенцію чи рішення органів адвокатського самоврядування».
У перекладі з бюрократичної мови на людську це означає: “Якщо недержавна організація чи самоврядний орган порушує ваші конституційні права, ігнорує рішення судів та позбавляє вас можливості заробляти на життя — державний Омбудсмен умиває руки. Ми безсилі проти бази даних, бо вона автономна”.
Така позиція є не просто некоректною, вона демонструє повне нерозуміння суті інституту Уповноваженого з прав людини, діяльність якого регулюється статтею 101 Конституції України. Предметом скарги адвоката було не втручання у виключну компетенцію КДКА щодо оцінки професійної етики адвоката. Предметом скарги був факт триваючого порушення конституційного права на працю, викликаний протиправною бездіяльністю адміністраторів реєстру, які відмовилися виконати ухвалу суду. Наявність у Єдиному реєстрі адвокатів України порушення прав очевидна, але профільний Департамент вирішив обрати шлях найменшого опору — формальну відписку.
Анатомія саботажу: Департамент моніторингу справедливого суду на захисті бюрократії, а не людини
Бездіяльність посадових осіб Омбудсмена, зокрема директора Департаменту Дениса Кононенка, є класичним прикладом того, як державний орган перетворюється на статиста. Замість того щоб стати на захист верховенства права, Департамент моніторингу фактично став на захист правопорушників із лав Ради адвокатів України.
Розберемо юридичні аспекти цієї бездіяльності через призму Конституції України:
| Стаття Конституції | Гарантовані права та обов’язки | Як це було порушено в даному кейсі |
| Стаття 1 та 3 | Україна є правовою державою; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. | Держава в особі Секретаріату Омбудсмена відмовилася захищати права особи, поставивши інтереси самоврядного органу вище за Конституцію. |
| Стаття 8 | В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Судові рішення є обов’язковими до виконання. | Ігнорування ухвали суду від 15.06.2026 з боку РАУ залишилося без належного реагування з боку контролюючого органу. |
| Стаття 43 | Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя вільно обраною роботою. | Блокування профілю в ЄРАУ унеможливило отримання доходу від законної професійної діяльності захисника. |
| Стаття 101 | Парламентський контроль за додержанням конституційних прав здійснює Уповноважений ВРУ з прав людини. | Пряма відмова директора Департаменту Кононенка Д.О. проводити перевірку обставин триваючого правопорушення. |
Коли чиновник такого рівня заявляє про неможливість впливу, він свідомо вводить заявника в оману. Уповноважений Верховної Ради з прав людини володіє найширшим спектром інструментів реагування: від направлення обов’язкових до розгляду актів реагування (подань) до складання протоколів про адміністративні правопорушення за статтею 188-40 КУпАП (невиконання законних вимог Уповноваженого або створення перешкод для його діяльності).
Відмова застосувати ці механізми свідчить або про професійну непридатність, або про умисний намір покривати протиправні дії третіх осіб. Як наслідок, у відкритому державному інформаційному ресурсі продовжували висіти недостовірні відомості, що призвело до настання реальних тяжких наслідків.
Коли закритий реєстр позбавляє захисту: трагедія звичайного громадянина у лабіринтах ДП ІСС
Найбільша помилка суспільства полягає в думці, що проблеми адвокатів стосуються лише самих адвокатів. Справа Лариси Криворучко наочно доводить: чиновницький саботаж миттєво б’є по звичайних людях, позбавляючи їх можливості захищатися від свавілля системи.
15 червня 2026 року, одразу після відновлення свого правового статусу судовою ухвалою, адвокат Криворучко укладає договір про надання правничої допомоги з Дребітко Єлізаветою Євгеніївною, яка діє в інтересах свого родича — громадянина України Дребітко Євгенія Вікторовича. Клієнту була життєво необхідна професійна правнича допомога у судовій справі № 308/13443/23.
Реалізуючи свої законні повноваження, адвокат 18 червня 2026 року направляє офіційний адвокатський запит до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (ДП ІСС) з метою отримання переліку документів, які надійшли до Центральної бази даних автоматизованої системи щодо зазначеної справи. До запиту, як і вимагає закон, були додані ордер серії АА № 1703805 та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Електронний вирок замість відповіді по суті
23 червня 2026 року ДП «Інформаційні судові системи» надає офіційну відповідь, яка є вироком усій цифровізації українського правосуддя. У листі зазначено:
«Долучений адвокатом до запиту ордер містить QR-код з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ. Однак, переходячи за вищевказаним посиланням, наявна інформація про припинення або зупинення права Криворучко Л.С. на заняття адвокатською діяльністю… Зазначене свідчить про відсутність у Криворучко Л.С. правомочності подавати адвокатський запит на момент звернення до Підприємства».
ДП ІСС відмовилося надавати інформацію. Співробітники державного підприємства не стали вникати в те, що існує чинна ухвала суду, яка скасовує це зупинення. Вони просто подивилися на екран, побачили «червоне світло» в ЄРАУ і закрили двері перед носом захисника.
Це і є той самий прямий причинно-наслідковий зв’язок між бездіяльністю директора Департаменту Кононенка та порушенням прав людини. Якби Департамент моніторингу справедливого суду вчасно відреагував на перші скарги від 15 та 16 червня, якби Рада адвокатів України під кураторством Омбудсмена внесла зміни до реєстру — QR-код видав би актуальний статус «активний». Громадянин Дребітко Є.В. отримав би свій захист, а адвокат — можливість виконати свій професійний обов’язок. Замість цього через лінощі та байдужість посадовців право на правову допомогу було повністю розтоптане.
Практика ЄСПЛ проти української реальності: чому формальне посилання на закон є юридичною нікчемністю
Аргументи Дениса Кононенка про те, що Секретаріат Уповноваженого не має права втручатися в діяльність органів адвокатського самоврядування, повністю розбиваються об багаторічну прецедентну практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка, згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є в Україні джерелом права.
Міжнародне право категорично забороняє державним органам використовувати формальні відмовки та посилання на внутрішній розподіл повноважень для виправдання ігнорування порушень прав людини.
Фундаментальні прецеденти, які проігнорував Секретаріат Омбудсмена
-
«Airey v. Ireland» (заява № 6289/73, рішення від 09.10.1979): ЄСПЛ чітко вказав, що Конвенція про захист прав людини покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права практичні та ефективні. Формальне визнання права на працю чи права на захист без створення умов для їх реальної реалізації є прямим порушенням зобов’язань держави.
-
«Kudła v. Poland» (Велика палата, заява № 30210/96, рішення від 26.10.2000): Суд наголосив, що на державу покладається позитивний обов’язок забезпечувати ефективний захист прав людини. Якщо державний орган (у нашому випадку — Омбудсмен) отримує повідомлення про триваюче порушення прав і не реагує на нього належним чином — сама ця бездіяльність є окремим самостійним порушенням з боку держави.
-
«Burdov v. Russia» (заява № 59498/00, рішення від 07.05.2002): Цей прецедент б’є прямо по позиції пана Кононенка. ЄСПЛ прямо зазначив, що держава не може посилатися на особливості внутрішньої організації своїх органів, розмежування повноважень або автономію окремих інституцій (зокрема, самоврядних), щоб виправдати невиконання обов’язків щодо забезпечення прав людини. Будь-які організаційні труднощі не звільняють державу від відповідальності.
-
«Oleksandr Volkov v. Ukraine» (заява № 21722/11, рішення від 09.01.2013) та «Bigaeva v. Greece» (заява № 26713/05, рішення від 28.05.2009): Суд підтвердив, що професійна діяльність юриста, доступ до професії та можливість її повноцінного здійснення становлять надважливий елемент приватного життя особи в розумінні статті 8 Конвенції. Незаконне обмеження цього доступу є грубим втручанням у права особи.
Що стосується безпосередньо порушення права на захист громадянина Дребітка, яке виникло внаслідок блокування адвоката Криворучко, тут варто згадати ключові рішення:
-
«Artico v. Italy» (заява № 6694/74, рішення від 13.05.1980): Право на правову допомогу має бути реальним та дієвим, а не просто задекларованим на папері.
-
«Sakhnovskiy v. Russia» (Велика палата, заява № 21272/03, рішення від 02.11.2010): Державні органи не мають права створювати жодних штучних або технічних перешкод для належного здійснення захисником своїх професійних функцій на будь-якій стадії процесу.
-
«Michaud v. France» (заява № 12323/11, рішення від 06.12.2012): Втручання державних чи самоврядних структур у роботу адвоката неминуче руйнує права його клієнтів, що нівелює принципи верховенства права в демократичному суспільстві.
Таким чином, міжнародне право повністю спростовує позицію Департаменту моніторингу справедливого суду. Омбудсмен мав не просто право, а прямий міжнародно-правовий обов’язок втрутитися в ситуацію та змусити Раду адвокатів України виконати ухвалу суду.
Дисциплінарне перезавантаження: скасування бронювання та відповідальність чиновників у час війни
Сьогодні, у 2026 році, коли Україна веде виснажливу боротьбу за своє виживання, вимоги до дисципліни, відповідальності та професійної честі державних службовців мають бути максимальними. Суспільство не має права прощати чиновникам недбалість, лінощі та правовий нігілізм, особливо коли вони окопалися в затишних кабінетах столиці, прикриваючись статусом «недоторканних» або «заброньованих».
Саме тому скарга адвоката Лариси Криворучко, подана 25 червня 2026 року безпосередньо до Уповноваженого ВРУ з прав людини Дмитра Лубінця та Кабінету Міністрів України, містить безпрецедентно жорсткі, але абсолютно виправдані та законні вимоги. Якщо чиновник не виконує свої функції із захисту прав громадян, виникає логічне питання: на якій підставі він займає державну посаду і чому державна машина витрачає ресурси на його утримання та захист від загальнодержавних обов’язків?
Радикальні та законні вимоги скаржника: розбір пунктів
Адвокат Криворучко Л.С., опираючись на стійкі факти службової бездіяльності, висуває наступні ультимативні вимоги до керівництва Секретаріату та Уряду:
1. Порушити дисциплінарну справу щодо директора Департаменту моніторингу додержання права на справедливий суд та процесуальних прав Кононенка Дениса Олександровича. Його дії мають бути кваліфіковані як грубе порушення присяги державного службовця та умисне невиконання посадових обов’язків, що призвело до тяжких наслідків для кількох осіб.
2. Притягнути до дисциплінарної відповідальності та звільнити з посади. Подальше перебування пана Кононенка на цій посаді дискредитує сам інститут Уповноваженого з прав людини в очах українського суспільства та міжнародних партнерів.
3. Зняти бронювання від мобілізації до Збройних Сил України. Це найважливіший маркер соціальної справедливості 2026 року. Якщо державний службовець саботує роботу в тилу, відмовляється захищати Конституцію та права громадян на своєму робочому місці, його «бронь» втрачає будь-який юридичний та моральний сенс. Такий чиновник має приносити користь державі там, де немає місця для формальних відписок — на передовій.
4. Офіційно повідомити відповідний ТЦК та СП про зняття бронювання та необхідність мобілізації Кононенка Д.О. до лав Збройних Сил України для виконання військового обов’язку на загальних підставах.
5. Негайно розглянути первинні скарги адвоката Криворучко Л.С. по суті та відкрити офіційне провадження про порушення прав з боку Ради адвокатів України через умисне ігнорування судових рішень та блокування профілю в ЄРАУ.
Висновки: чому кейс Криворучко — це вирок або шанс для системи
Справа про дисциплінарний проступок директора Департаменту моніторингу Секретаріату Омбудсмена Дениса Кононенка — це лакмусовий папірець для всієї правової системи України станом на червень 2026 року. Вона демонструє небезпечний тренд: перетворення електронних реєстрів на інструменти позасудової розправи та формування касти «недоторканних» чиновників, які вважають, що автономія окремих органів стоїть вище за Конституцію держави.
Невиконання судового рішення від 15 червня 2026 року, загорнуте в красиву обгортку «незалежності адвокатури», є звичайним злочином проти правосуддя. Коли Секретаріат Уповноваженого з прав людини погоджується з такою логікою, він підписує ордер на анархію. Адже завтра будь-яке міністерство, будь-яка державна корпорація чи будь-який інший самоврядний орган (наприклад, нотаріальна палата або архітектурна архівація) зможе сказати: “Ми автономні, судові ухвали для нас — не указ, а Омбудсмен нам не указ тим паче”.
Суспільство вимагає очищення. Час безкарних відписок минув. Кейс Лариси Криворучко має стати прецедентом, який доведе: кожен чиновник, який посміє поставити свій підпис під документом, що легітимізує порушення конституційних прав українців, не просто втратить м’яке крісло, а змінить його на окоп. Тільки через жорстку персональну відповідальність, скасування невиправданих привілеїв та безкомпромісне дотримання верховенства права Україна зможе зберегти статус правової держави.
Справа перебуває під пильним контролем журналістської та правозахисної спільноти. Очікуємо на реакцію Дмитра Лубінця та Кабінету Міністрів України. Офіційна відповідь за результатами розгляду цієї резонансної скарги має бути направлена в електронному вигляді на електронну адресу скаржника разом із відповідними наказами та повідомленнями до ТЦК та СП. Ми будемо стежити за кожним кроком розслідування цього цифрового саботажу.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”