Ціна правосуддя та тіні декларування: Чому відвід судді став головним тестом на доброчесність

Сучасна українська система правосуддя перебуває на етапі глобальної трансформації, де ключовим критерієм оцінки роботи арбітрів у мантіях є не лише їхня професійна компетентність, а й абсолютна, безкомпромісна фінансова прозорість. Коли виникає найменший сумнів у фінансовій чесності судді, під загрозу ставиться головний актив судової гілки влади — суспільна довіра. Особливо гостро це питання постає в адміністративному судочинстві, де громадянин чи представник правничої спільноти шукає захисту від свавілля державних органів.

Сьогодні у фокусі суспільної та професійної уваги опинився кейс, що розгортається у стінах такої установи, як Рівненський окружний адміністративний суд. Справа № 460/10297/26 стала тригером для глибокої дискусії про те, де закінчується приватне життя служителя Феміди й де починається його публічний обов’язок перед державою та суспільством у сфері антикорупційного моніторингу. Заява про відвід судді, подана відомим адвокатом, оголила системну проблему: як невідповідність задекларованих статків ринковим реаліям руйнує видимість об’єктивного правосуддя.

Хронологія конфлікту: Адвокат проти системи

В основі цього процесуального протистояння лежить позов, який подала відомий адвокатк Криворучко Лариса Сергіївна (яка здійснює свою професійну діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 229 від 16.11.2011 року). Позивач звернулася до суду з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА) Вінницької області від 05.06.2026 року. Цим дисциплінарним рішенням її було притягнуто до відповідальності у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік. Третіми особами у справі виступають Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (ВКДКА) та Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Розгляд цієї доленосної для адвоката справи № 460/10297/26 було доручено судді Рівненського окружного адміністративного суду. Справу прийняла до провадження суддя Комшелюк Тамара Оруджалієвна. Проте процесуальний розгляд швидко перейшов у площину жорсткого юридичного клінчу. Позивачка заявила офіційну заяву про відвід головуючої судді, мотивуючи це тим, що поведінка та офіційні майнові звіти судді викликають обґрунтовані сумніви у її неупередженості, доброчесності та дотриманні антикорупційних стандартів.

Юридичні підстави для процедури: Що каже КАСУ та Бангалорські принципи

Щоб зрозуміти, чому виник такий прецедент, варто звернутися до матеріального та процесуального права України. Інститут відводу — це не забаганка незадоволеної сторони, а ключовий запобіжник від упередженого судочинства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), за наявності підстав, визначених законом, суддя зобов’язаний заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід учасниками справи. Головний фокус уваги тут зміщується на пункт 4 частини 1 статті 36 КАСУ, де чітко зазначено:

Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.

Ці внутрішні національні норми синхронізовані з фундаментальними міжнародними стандартами. Зокрема, Бангалорські принципи поведінки суддів визначають об’єктивність як невіддільну умову належного виконання суддею своїх обов’язків. Цей міжнародний документ наголошує, що об’єктивність повинна проявлятися не лише у безпосередньому тексті фінального рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Поведінка судді як у судовому засіданні, так і за стінами суду має підтримувати й примножувати довіру суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до судової влади.

Арифметика нерухомості: Чому цифри в декларації викликали скандал

Головним аргументом, який висунула Лариса Криворучко, обґрунтовуючи відвід судді в адміністративному процесі, став детальний аналіз майнового стану судді Комшелюк Т.О. через призму Єдиного державного реєстру декларацій. Позивачка звинуватила суддю у порушенні антикорупційного законодавства, а саме у ймовірному приховуванні реальних доходів та заниженні вартості набутого нерухомого майна.

Згідно з пунктом 7 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожен суддя зобов’язаний щорічно подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Цей обов’язок дублюється підпунктом «ґ» пункту 1 частини 1 статті 3 та статтею 45 відомого закону — Закон про запобігання корупції. Стаття 46 цього закону вимагає вказувати не просто наявність нерухомості, а її точну вартість на дату набуття права власності, володіння чи користування.

Офіційний моніторинг декларацій судді Комшелюк Т.О. за тривалий період (з 2020 по 2025 роки) демонструє стабільну та незмінну картину:

• Об’єкт: Квартира загальною площею 62 кв.м у місті Рівне.

• Дата набуття права: 06.08.2020 року.

• Задекларована вартість: 409 200 гривень.

Ця сума не змінювалася в поданих документах протягом багатьох років, що підтверджується офіційними щорічними звітами:

1. За 2020 рік — Декларація 2020

2. За 2021 рік — Декларація 2021

3. За 2022 рік — Декларація 2022

4. За 2023 рік — Декларація 2023

5. За 2024 рік — Декларація 2024

6. За 2025 рік — Декларація 2025

Проте проста економічна експертиза та аналіз ринку нерухомості виявляють серйозні розбіжності. Станом на серпень 2020 року середня ціна житла на вторинному ринку Рівного коливалася в межах 500–700 доларів США за один квадратний метр. Офіційний курс НБУ на той час становив близько 27–28 грн за долар. Якщо провести базові розрахунки для квартири площею 62 кв.м, ми отримаємо такі показники:

Таким чином, середньоринкова вартість аналогічного житла у Рівному становила близько 1 мільйона гривень. Задекларована ж суддею сума у 409 200 грн є нижчою за ринковий мінімум щонайменше вдвічі. Така аномальна «знижка» змушує стороннього розсудливого спостерігача задуматися: чи не є це спробою приховати реальні витрати та реальне джерело походження грошових коштів? Адже легалізація активів через заниження вартості майна в угодах — класична схема ризикованого декларування, з якою активно бореться НАЗК.

Критерій «стороннього розсудливого спостерігача»: Уроки європейського правосуддя

У сучасному праві питання упередженості чи об’єктивності судді оцінюється не суб’єктивно (як сама суддя бачить свій внутрішній стан) і не емоційно. Орієнтиром є позиція незалежного, стороннього розсудливого спостерігача, який аналізує загальнодоступні факти. На цьому наполягає концепція, яку сформував Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), трактуючи статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на справедливий суд.

Практика ЄСПЛ справедливий суд містить величезний масив рішень, що чітко регулюють стандарти безсторонності суду:

• Справа «Piersack v. Belgium» (1982 р.): Суд зазначив, що для встановлення безсторонності необхідно перевіряти не лише особисту поведінку, а й наявність об’єктивних фактів, які можуть викликати законні та виправдані сумніви.

• Справа «De Cubber v. Belgium» (1984 р.): Тут народився знаменитий афоризм про те, що правосуддя повинно не просто здійснюватися, воно має бути видимим для суспільства. Зовнішні ознаки бездоганності мають вирішальне значення.

• Справа «Castillo Algar v. Spain» (1998 р.): ЄСПЛ підкреслив: вирішальним є те, яку довіру суди мають вселяти громадськості в умовах демократичного суспільства. Будь-яка обставина, що кидає тінь на репутацію судді, має оцінюватися суворо.

• Справа «Morice v. France» (2015 р.): Велика палата підтвердила, що навіть якщо пряме порушення закону ще не доведене в судовому порядку, саме існування обставин, здатних підірвати суспільну довіру, є достатньою підставою для реагування.

Коли суддя роками декларує майно за ціною, яка різко дисонує з реальними ринковими цінами, будь-який незалежний спостерігач поставить логічне запитання щодо фінансової прозорості цієї особи. А отже, виникає об’єктивний сумнів у тому, чи здатна людина, яка має непрозорі фінансові питання з державою, судити інших від імені цієї ж держави.

Чи може заниження вартості майна зруйнувати право на справедливий суд?

Питання фінансової чесності представників судової влади — це наріжний камінь такої глобальної проблеми, як загальна доброчесність суддів в Україні. Судова реформа, що триває в країні, якраз і спрямована на очищення системи від осіб, чий спосіб життя або задекларовані статки не збігаються з легальними доходами.

У рішенні у справі «Oleksandr Volkov v. Ukraine» (2013 р.) ЄСПЛ наголосив, що судова влада повинна користуватися беззастережною довірою суспільства, тому поведінка суддів має відповідати екстремально високим стандартам етики та доброчесності. Більше того, у справі «Kyprianou v. Cyprus» (2005 р.) Велика палата ЄСПЛ прямо вказала: суддя, стосовно якого існують об’єктивно виправдані сумніви у безсторонності, має бути негайно усунений від процесу. Критичним є не внутрішнє переконання самого судді у своїй святості, а суспільне сприйняття його постаті.

Аналогічно, у справі «Micallef v. Malta» (2009 р.) судді нагадали, що поява будь-яких обґрунтованих сумнівів ставить під загрозу авторитет правосуддя. У таких випадках ситуація має вирішуватися виключно на користь забезпечення абсолютного права на справедливий суд, тобто через задоволення заяви про відвід.

Коли виникає така криза довіри, саме суддя — як носій публічної влади та суб’єкт антикорупційного декларування — володіє всіма картами, документами та договорами, здатними спростувати звинувачення. Якщо ж публічних, зрозумілих і чітких пояснень від судді немає, то сумніви сторони судового спору стають повністю виправданими. Подальша участь такого арбітра у справі компрометує будь-яке майбутнє судове рішення, незалежно від його законності.

Висновки: Чому справа № 460/10297/26 є маркером для всієї системи

Заява про відвід судді Комшелюк Т.О., яку подала адвокат Лариса Криворучко, демонструє новий рівень правової культури в Україні. Учасники судових процесів більше не готові миритися з формальним підходом до антикорупційних стандартів. Вони детально аналізують майновий стан суддів, порівнюють цифри з аналітикою ринку нерухомості та використовують практику Європейського суду як дієву зброю для захисту своїх процесуальних прав.

Цей кейс наочно доводить, що КАСУ відвід — це не просто технічний інструмент для затягування процесу, а фундаментальний спосіб захистити судочинство від корупційного шлейфу. Стандарти відкритості, доброчесності та чесності вимагають від кожного судді бути бездоганним не лише під час написання вироків чи ухвал, а й під час заповнення власних податкових та майнових звітів.

Суспільство і професійна спільнота очікують, що Рівненський окружний адміністративний суд продемонструє вірність духу закону, а не принципам корпоративної солідарності. Адже правосуддя має не просто відбуватися за зачиненими дверима — воно повинно бути видимим, прозорим і чистим від будь-яких фінансових тіней.

Посилання на використані джерела:

• Офіційний вебпортал судової влади України: Рівненський окружний адміністративний суд

• Законодавство України: Закон про запобігання корупції

• Єдиний державний реєстр декларацій (НАЗК): Декларація 2020, Декларація 2025

• Офіційний сайт Європейського суду з прав людини: ЄСПЛ справедливий суд

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”