Правосуддя за зачиненими дверима: як надмірний формалізм суддів позбавляє українців захисту

Коли звичайний громадянин вирішує судитися з державою, він апріорі опиняється у слабшій позиції. Проти нього грає величезна бюрократична машина: міністерства, департаменти, виконавчі служби та юристи, чиї зарплати фінансуються з державного бюджету. Саме для того, щоб збалансувати цей очевидний дисбаланс сил, в Україні існує адміністративне судочинство. Його головна місія — захистити людину від свавілля чиновників.

Проте чимало українців стикаються з парадоксальною реальністю: замість того, щоб стати на захист порушених прав, окремі служителі Феміди зводять перед громадянами штучні барикади з ком, крапок та бюрократичних дрібниць. Це явище у юридичній спільноті отримало назву «надмірний формалізм», і воно є однією з найбільших прихованих хвороб української судової системи.

Яскравим і надзвичайно повчальним прикладом такого підходу стала судова справа № 460/20684/25, яка розгортається прямо зараз, у 2026 році. Вона демонструє, як умисне або недбале трактування процесуальних норм перетворює конституційне право на справедливий суд на порожній звук, і чому реальна відмова в доступі до правосуддя стає підставою для жорстких дисциплінарних скарг у вищі органи суддівського врядування.

Стіна формалізму: Як дріб’язковість залишає українців без захисту

Історія, про яку піде мова, розпочалася із цілком буденної, але критично важливої для кожної людини проблеми — невиконання судового рішення. Громадянка України Б. Оксана Василівна ще 10 червня 2025 року виграла суд проти державного органу (справа № 460/5806/25). Проте, як це часто буває в наших реаліях, отримати переможне рішення на папері — це лише половина справи. Його ще потрібно виконати.

Коли Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції продемонстрував очевидну бездіяльність, не вживши своєчасних заходів для реалізації рішення суду, Оксана Б.  звернулася за професійною правничою допомогою. Її інтереси зголосився захищати адвокат Б. Володимир Васильович.

Адвокат підготував новий позов, у якому просив суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність державних виконавців щодо невжиття заходів примусового стягнення;

2. Зобов’язати виконавчу службу виконати свої прямі обов’язки відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»;

3. Постановити окрему ухвалу щодо притягнення винних посадовців до відповідальності.

Позовна заява була направлена за належністю — у Рівненський окружний адміністративний суд. Справа потрапила на стіл до судді. Здавалося б, перед нами класичний публічно-правовий спір, який має бути розглянутий по суті, а права громадянки — захищені. Але у системи були інші плани.

Хронологія одного судового абсурду: Справа № 460/20684/25

Замість того щоб відкрити провадження та дослідити, чому державні виконавці ігнорують законне рішення суду, суддя заглибився у вивчення… адвокатського ордера.

Ухвалою суду від 17 листопада 2025 року, яку виніс суддя Борискін Сергій Анатолійович, позовну заяву Оксани Б. було повернуто без розгляду. Причина? На думку судді першої інстанції, адвокат Б. В. В. не мав належним чином підтверджених повноважень на представництво інтересів своєї клієнтки.

Суддя Борискін С. А. вирішив, що адвокатський ордер № 1365701 оформлений неналежно, оскільки у графі про найменування органу, в якому надається правова допомога, було зазначено узагальнене формулювання: «у судах, органах ДВС та інше». Суддя наполягав, що в ордері обов’язково мала бути вказана конкретна назва установи — саме «Рівненський окружний адміністративний суд».

Цей крок судді фактично закрив двері правосуддя перед носом громадянки. Замість розв’язання реальної проблеми з невиконанням рішення суду, позивачку змусили проходити через коло нових бюрократичних випробувань. Суддя обрав шлях найменшого опору: немає справи — немає проблеми, статистика розгляду «чиста», а навантаження зменшено за рахунок штучного відсіювання «неідеально» оформленого документа.

Вердикт апеляції: Перемога права чи ляпас першій інстанції?

Адвокат Володимир Б. не погодився із таким відвертим проявом процесуального пуризму та подав апеляційну скаргу. Справа перейшла на розгляд до вищої інстанції.

Розставити крапки над «і» мав Восьмий апеляційний адміністративний суд. Перевіривши матеріали та аргументи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції ухвалила рішення, яке стало розгромним для позиції судді Борискіна.

У постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року чітко зазначено, що суд першої інстанції припустився грубого порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд констатував:

• Суддя Борискін С. А. неправильно застосував статті 55, 57, 59 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ);

• Було повністю проігноровано статтю 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

• Суддя першої інстанції не врахував чинну редакцію Положення про ордер на надання правничої допомоги, яка прямо допускає зазначення не лише конкретного органу, а й цілої групи органів (наприклад, «у судах»).

Ба більше, колегія суддів наголосила, що в Україні вже давно сформована чітка, зрозуміла та усталена практика Верховного Суду. Найвища судова інстанція неодноразово вказувала: формулювання на кшталт «судові органи», «суди України» або «у судах» є абсолютно достатнім підтвердженням повноважень адвоката. Вимагати від захисника вказувати точну філігранну назву конкретного суду — це архаїзм.

Апеляційний суд прямо зазначив, що ототожнення чинного правового регулювання із застарілими підходами призвело до надмірного формалізму. Суддя Борискін С. А. створив необґрунтовані процесуальні перешкоди у реалізації конституційного права особи на судовий захист. Апеляція постановила: ухвалу першої інстанції скасувати, а справу повернути до Рівного для продовження розгляду.

Юридична кваліфікація: Чому дії судді Борискіна — це дисциплінарний проступок

Скасування рішення суду апеляцією — явище у судовій практиці часте, і воно далеко не завжди тягне за собою покарання для судді першої інстанції. Закон захищає право судді на власну юридичну думку та помилку. Відповідно до ч. 2 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», скасування судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність, окрім випадків, коли скасоване рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Проте випадок із суддею Борискіним виходить далеко за рамки звичайної «судової помилки». Тут ми маємо справу з ігноруванням прямого тексту закону та численних роз’яснень Верховного Суду. Коли суддя свідомо чи через грубу недбалість використовує застарілу практику, яка втратила чинність, щоб просто позбутися позову — це переходить у площину дисциплінарної відповідальності.

«Внаслідок такого підходу позивача було безпідставно позбавлено права на доступ до суду», — прямо констатував апеляційний суд у своєму рішенні.

Підпункт «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначає, що умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (зокрема, безпідставне повернення позовної заяви без розгляду по суті) є самостійним та серйозним дисциплінарним проступком.

У таких випадках суддівський імунітет, передбачений Конституцією України, не працює. Суддя має відповідати за свої дії перед суспільством та законом, адже його прямий обов’язок, закріплений у статті 2 згаданого Закону — забезпечувати кожному право на справедливий суд на засадах верховенства права, а не будувати штучні перешкоди.

Роль органів суддівського врядування: ВРП, ВККС та ГРД перед викликом

Реакція правничої спільноти на подібні випадки стає дедалі жорсткішою. 20 червня 2026 року відома адвокатка Л. С. Криворучко подала офіційне та безкомпромісне Повідомлення про порушення суддею закону. Цей документ адресований ключовим інституціям, які відповідають за очищення та кваліфікацію судової влади в Україн

1. Вища рада правосуддя — орган, який має повноваження карати та звільняти суддів за дисциплінарні проступки;

2. Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККСУ) — інстанція, яка оцінює відповідність суддів займаній посаді;

3. Громадська рада доброчесності (ГРД) — громадський фільтр, що перевіряє моральні та етичні стандарти служителів Феміди.

Заявниця вимагає від органів суддівського врядування не просто формальної перевірки, а застосування реальних санкцій. Зокрема, вимоги до Вищої ради правосуддя включають відкриття дисциплінарної справи щодо судді Борискіна С. А. та його подальше звільнення з посади.

Окрему увагу в повідомленні приділено цифровізації та прозорості процесу. Адвокатка вимагає внести її податкові дані (РНОКПП 3073912669) до системи, перевести абсолютно всі паперові матеріали цієї дисциплінарної справи в електронну форму та надати повний доступ до матеріалів у режимі онлайн. Це виключає можливість кулуарних домовленостей або «втрати» важливих пояснень судді чи висновків дисциплінарного інспектора.

Від ВККСУ та Громадської ради доброчесності вимагають врахувати цей кричущий факт надмірного формалізму під час майбутнього кваліфікаційного оцінювання судді Борискіна. Якщо суддя демонструє поведінку, яка позбавляє громадян конституційних прав, чи має він право й надалі вершити правосуддя від імені держави? Відповідь ГРД має бути однозначною — негативний висновок про відповідність критеріям професійної етики та доброчесності.

Невідкладні кроки має зробити і сам Рівненський окружний адміністративний суд. Повідомлення містить вимогу винести це питання на розгляд Зборів суддів, щоб публічно донести до кожного служителя Феміди в регіоні: процесуальний терор проти громадян та їхніх адвокатів матиме суворі наслідки для кар’єри.

Наслідки для системи: Як подолати хронічний синдром “закритих дверей”

Кейс судді Борискіна — це не просто поодинока суперечка між адвокатом та суддею через оформлення папірця. Це симптом глибинної ментальної проблеми частини українського суддівського корпусу. Замість філософії «я маю допомогти людині розібратися та захистити її право», деякі судді досі керуються логікою «я маю знайти зачіпку, щоб не розглядати цю справу».

Коли суди ставлять форму вище за зміст, страждає не лише конкретна людина (як у цьому випадку Оксана Б. яка місяцями не може змусити виконавчу службу працювати). Страждає довіра до всієї держави. Який сенс у гучних заявах про судову реформу, євроінтеграцію та діджиталізацію, якщо звичайний громадянин може спіткнутися об суб’єктивне незадоволення судді шрифтом чи формулюванням в ордері?

Судова система України у 2026 році перебуває під пильним оком як українського суспільства, так і міжнародних партнерів. Боротьба з надмірним формалізмом має стати одним із пріоритетів очищення судової влади. Кожен випадок, коли апеляція чи Верховний Суд фіксують штучне обмеження доступу до суду, має автоматично ставати предметом розслідування Дисциплінарної інспекції ВРП.

Тільки тоді, коли кожен служитель Феміди усвідомить, що за безпідставно повернутий позов чи «відфутболену» скаргу можна втратити мантію, українські суди нарешті розвернуться обличчям до людини. А поки що правнича спільнота та журналісти триматимуть руку на пульсі розгляду скарги щодо дій судді Борискіна С. А. Результат цього розгляду стане чітким маркером: чи спроможні нові органи суддівського врядування захистити українців від процесуального знущання, чи система знову обере шлях кругової поруки.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”