Час — це унікальний ресурс, який у руках досвідчених юристів часто перетворюється на безвідмовний інструмент порятунку від кримінальної відповідальності. Проте інколи навіть найбільш продумані процесуальні комбінації зазнають краху, коли вони стикаються із принциповою правовою позицією. Саме така ситуація сьогодні розгорнулася навколо резонансної справи, головною фігуранткою якої є відома суддя Алла Зіневич. Рішення, яке нещодавно виніс Шевченківський суд Києва, наочно продемонструвало: спроба сховатися за юридичними ширмами не завжди гарантує бажаний результат, якщо мова йде про звинувачення у системному хабарництві. Цей прецедент став важливим лакмусовим папірцем для всього суспільства, зацікавленого в реальному очищенні влади.
Історія хабарів десятилітньої давнини: з чого все починалося
Щоб повноцінно осягнути всі аспекти цієї проблеми, варто повернутися у далекий 2015 рік. Саме тоді суддю Господарського суду Києва Аллу Пригунову (яка згодом офіційно змінила прізвище на Зіневич) звинуватили в одержанні неправомірної вигоди за пособництва адвокатів. За версією слідства, СБУ та прокуратура зафіксували передачу великих грошових сум. В одному епізоді фігурували 7 тисяч доларів за ухвалення рішення у справі про банкрутство підприємства та стягнення боргу. Другий епізод виявився ще масштабнішим — 22 тисячі доларів за визнання недійсним права власності державної установи на привабливу земельну ділянку. Системна корупція в судах такого рангу завжди викликає гостре суспільне обурення, руйнуючи залишки довіри до Феміди.
Кримінальну справу почали розглядати по суті ще у 2017 році, і відтоді вона супроводжувалася постійними процесуальними затримками. Чого вартий лише той факт, що один з обвинувачених адвокатів, Роман Романишен, є чоловіком чинної судді Шевченківського суду, через що прокурори навіть вимагали змінити підсудність. Як зазначають профільні журналісти, деталі цього тривалого заплутаного марафону висвітлено у публікації на сторінках національного антикорупційного порталу АНТИКОР, де детально проаналізовано хронологію засідань.
Юридичні маніпуляції та «соціалістичний пережиток»: аргументи захисту
У травні 2026 року, коли з моменту інкримінованих подій офіційно минуло понад 10 років, обвинувачені вирішили скористатися строками давності для уникнення покарання. Суддя Алла Зіневич та один з адвокатів подали офіційне клопотання про повне закриття кримінального провадження. Проте саме на цьому етапі виявилася фундаментальна ментальна та юридична розбіжність між підсудними.
Якщо залучений адвокат відкрито підтвердив, що розуміє нереабілітуючий характер такого кроку, то позиція, яку зайняла суддя Алла Зіневич, виявилася значно витонченішою. Вона заявила, що своєї провини категорично не визнає, а формулювання про «нереабілітуючі підстави» назвала «пережитком соціалістичного періоду». Для захисту своїх інтересів вона посилалася на постанову Касаційного кримінального суду від 18.02.2025 у справі № 712/8174/23, стверджуючи, що суд без обвинувального вироку взагалі не може констатувати факт вчинення нею злочину, а тому справа має бути закрита без жодних репутаційних чи кар’єрних наслідків для неї.
Чому Шевченківський суд відмовив: суть судового прецеденту
Проте суддівська колегія не погодилася з подібним трактуванням норм матеріального та процесуального права. Уважно вивчивши аргументи сторін, Шевченківський суд Києва відмовив судді Аллі Зіневич у закритті справи, повернувши процес у законне русло. Суд прямо підкреслив, що обвинувачена демонструє помилкове розуміння самих засад закриття кримінального провадження за строками давності.
Така справа закривається лише тому, що держава втрачає право притягнути особу до відповідальності через тривалий час, а не тому, що підсудна не вчиняла протиправних дій. Суд роз’яснив, що рішення Верховного суду трактується захистом хибно: вища інстанція лише вказала, що в тексті ухвали про закриття не можна прямо стверджувати про вчинення злочину, бо це є прерогативою вироку. Оскільки закриття за строками не є реабілітацією, воно накладає суворі обмеження щодо права обіймати державні посади у майбутньому. Через категоричну незгоду обвинуваченої з цими правовими наслідками, розгляд кримінальної справи щодо судді Алли Зіневич продовжиться у загальному порядку, що унеможливило швидкий процедурний відкуп.
Глибший контекст: ЄСПЛ, тиск та системні діри українського правосуддя
Ця судова епопея є класичним дзеркалом, у якому відображається вся сучасна судова реформа України. Раніше пані Пригунова активно захищалася, заявляючи, що справа проти неї була сфальсифікована заступником голови Вищого господарського суду Артуром Ємельяновим через її принципову позицію. Вона навіть отримала статус потерпілої у справі про тиск на суддів, а у 2018 році Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зафіксував порушення під час її відсторонення, призначивши компенсацію у 1200 євро.
Проте, незалежно від політичного бекграунду минулих років, сьогодення викриває головну системну проблему — аномальну затягнутість розгляду справ. Ситуація, коли корупційне провадження розглядається з 2017 року і досі не має логічного фіналу, нівелює принципи невідворотності покарання. Коли строки давності спливають у процесі нескінченних перенесень засідань, суспільство втрачає віру у справедливість. Саме тому рішення Шевченківського суду є вкрай важливим сигналом: процесуальні лазівки більше не слугуватимуть автоматичним інструментом для відновлення бездоганної репутації чиновників без повноцінного судового вироку.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”