Судова система України вже багато років перебуває під прицілом суспільної уваги, балансуючи між потребою у радикальному самоочищенні та необхідністю збереження незалежності арбітрів. Проте, прагнучи справедливості, державні інституції іноді забувають, що правосуддя — це не лише гучні звинувачення, а й суворе дотримання букви закону. Яскравим підтвердженням цієї аксіоми став прецедент, що сколихнув юридичну спільноту 9 червня 2026 року. Цього дня Велика Палата Верховного Суду ухвалила епохальне рішення за результатами розгляду скарги судді однієї з найрезонансніших судових установ країни — Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК). Цей вердикт наочно демонструє, як навіть найобґрунтованіші звинувачення можуть розбитися об каміння процедурних помилок.
У центрі цієї юридичної драми опинилося рішення, яким Вища рада правосуддя (ВРП) притягнула суддю до відповідальності. Проте вища судова інстанція частково задовольнила скаргу служительки Феміди, скасувала стягнення та направила справу на повторний розгляд. Причиною такого кроку стали істотні процедурні порушення, допущені дисциплінарним органом у частині розрахунку часових лімітів. Як свідчать матеріали офіційної публікації на сторінці Верховного Суду у Facebook, ключовим каменем спотикання стали саме строки, в межах яких закон дозволяє карати суддів за проступки.
Суть конфлікту: Плівки, кулуарні розмови та дисциплінарна відповідальність суддів
Щоб зрозуміти глибину проблеми, варто повернутися у весну 2019 року — період, оповитий численними скандалами навколо кулуарного життя столичного адмінсуду. Одна з двох дисциплінарних скарг на дії судді, з доводами якої згодом погодився дисциплінарний орган, базувалася на подіях 12 квітня 2019 року. Саме тоді в кабінетах ОАСК відбулася розмова між суддею та головою цього суду. За матеріалами негласних слідчих розшукових дій (НСРД), очільник установи здійснив протиправний вплив на свою підлеглу, надавши їй чіткі вказівки щодо результатів розгляду конкретних справ, які перебували у її провадженні.
Безумовно, такі факти викликають справедливе обурення у суспільства, адже незалежність судді є фундаментальним принципом правової держави. Дисциплінарний орган ВРП розцінив ці відомості як такі, що об’єктивно свідчать про втручання сторонньої особи у здійснення правосуддя. Проте закон покладає обов’язки не лише на голову суду утримуватися від тиску, а й на самого суддю — жорстко та оперативно реагувати на подібні зазіхання.
Згідно з нормами пункту 9 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожен служитель Феміди зобов’язаний невідкладно, а саме протягом п’яти днів після того, як йому стало відомо про втручання, звернутися з офіційним повідомленням до Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора. Суддя ОАСК цього не зробила. Відповідно, її мовчання та невиконання цього обов’язку автоматично утворили склад іншого дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини 1 статті 106 того ж закону. Саме за цю бездіяльність її й спробували притягнути до відповідальності. Але тут у гру вступила сувора математика права.
Юридична математика: Чому Вища рада правосуддя помилилася зі строками
Аналізуючи рішення вищої судової інстанції, ми стикаємося з бездоганним правовим розрахунком часових координат. Закон чітко фіксує темпоральний критерій, після спливу якого бездіяльність судді перетворюється на правопорушення. Велика Палата Верховного Суду розклала цей таймлайн по днях, продемонструвавши математичну точність, якої забракло дисциплінарній палаті ВРП.
Оскільки доленосна розмова відбулася 12 квітня 2019 року, п’ятиденне вікно для подачі скарги про тиск розпочалося наступного дня — 13 квітня, і тривало рівно до 17 квітня 2019 року включно. Не подавши повідомлення у цей термін, суддя вчинила проступок 18 квітня 2019 року. Саме з цієї дати, як наголосив суд, розпочався відлік загального трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановленого частиною 11 статті 109 профільного закону про статус суддів.
Проте закон враховує, що суддя може перебувати на лікарняному чи у відпустці, тому ці періоди не зараховуються до строку. У даній справі сукупний час перебування судді у відпустках та її тимчасової непрацездатності становив чимало — 360 днів. Додавши цей майже цілий рік до базових трьох років, колегія суддів вирахувала фінальну дату: граничний термін для притягнення до відповідальності повністю вичерпався 12 квітня 2023 року. Натомість дисциплінарна скарга надійшла до ВРП лише 8 вересня 2023 року — тобто майже через п’ять місяців після того, як потяг законних строків назавжди рушив з перону.
Позиція ВРП проти логіки Верховного Суду: Що є об’єктивною стороною проступку?
Намагаючись виправдати свої дії та врятувати дисциплінарне провадження від закриття, Вища рада правосуддя висунула досить гнучкий, але юридично хибний довід. Члени дисциплінарного органу стверджували, що строк слід рахувати не з моменту розмови, а значно пізніше — з дня ухвалення суддею конкретних судових рішень у справах. Мовляв, саме тоді, підписуючи судові акти, суддя фактично піддалася впливу голови ОАСК, і саме тоді правопорушення завершилося.
Проте Велика Палата Верховного Суду розбила цей аргумент вщент, визнавши його абсолютно незмістовним. Найвища судова інстанція нагадала про базову теорію права: ухвалення рішень по суті справ не є і не може бути елементом об’єктивної сторони складу дисциплінарного проступку, коли мова йде про неповідомлення про тиск. Суддя карається не за те, яке рішення вона винесла (це предмет апеляційного перегляду), а за сам факт приховування кулуарної бесіди від 12 квітня 2019 року, зафіксованої на матеріалах НСРД. Процесуальний закон вимагає чіткості, тому Перша Дисциплінарна палата ВРУ, а згодом і Рада у пленарному складі, проігнорувавши дедлайни, винесли рішення, яке прямо суперечить приписам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Що означає цей вердикт для судової системи України?
Для пересічного громадянина ситуація, коли суддя уникає покарання через пропущені терміни, може здатися несправедливою або навіть проявом корпоративної поруки. Проте критично-аналітичний погляд на проблему відкриває зовсім іншу картину. Справжнє правосуддя України не може існувати за принципом “мета виправдовує засоби”. Якщо орган, покликаний стежити за чистотою судових лав, сам зухвало ігнорує часові обмеження, встановлені парламентом, то про яку диктатуру закону можна говорити?
Скасування рішення дисциплінарного органу не означає, що суддю виправдано. Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що оцінка інших доводів скаржниці — щодо допустимості доказів НСРД, обґрунтованості звинувачень та дотримання стандартів належної процедури — наразі є передчасною. Оскільки було виявлено фундаментальну процедурну помилку, рішення ВРУ анулюється, а справа повертається на повторний розгляд до Вищої ради правосуддя. Тепер кваліфікаційний орган у своєму повному пленарному складі змушений буде ретельно зважити всі обставини, але вже з урахуванням виправленого хронологічного компаса.
Цей кейс залишається гучним уроком для всієї системи. Він демонструє, що дисциплінарна відповідальність суддів — це тонкий інструмент, який вимагає від обвинувачів бездоганної юридичної гігієни.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”
© Громадська Організація «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко» – www.anticor.foundation