Антикорупційна архітектура України, яка створювалася протягом багатьох років за безпосередньої підтримки та фінансового супроводу західних партнерів, наразі проходить випробування на інституційну міцність і доброчесність. Проте останні події в українських судах викликають не просто глибоке занепокоєння, а справжній шок у суспільстві. Кримінальне провадження щодо колишнього народного депутата Андрія Деркача, якого офіційно обвинувачують у державній зраді та незаконному збагаченні, набуло несподіваного і вкрай негативного повороту. Поки сам фігурант переховується в країні-агресорі, бере участь у засіданнях Ради Федерації РФ і гордо носить звання «сенатора» та «Героя Росії», в Україні у справі Деркача почали зникати речові докази. Цей прецедент оголює глибинні проблеми вітчизняного правосуддя, де за три роки Вищий антикорупційний суд так і не зміг ухвалити фінальний вирок ключовому агенту Кремля.
Історія Андрія Деркача — це не просто кейс про окремого чиновника-колаборанта, а масштабне полотно, де задіяна ціла агентурна мережа Головного управління Генштабу Росії (ГРУ). Слідство чітко встановило, що екснардеп за завданням російських спецслужб займався підривною діяльністю проти України, створював приватні охоронні структури, які мали сприяти швидкому захопленню українських міст російськими військами, та дискредитував вище керівництво нашої держави на міжнародній арені. Проте, коли справа дійшла до судового розгляду, виявилося, що юридична машина держави працює занадто повільно, даючи захисту обвинувачених легальні інструменти для порятунку активів, здобутих злочинним шляхом.
Перша невдала спроба скасувати арешт готівки в Оксани Терехової та юридичні маневри
Ключовий аспект цієї проблеми лежить у площині контролю за фінансовими активами родини зрадника. Під час проведення першочергових слідчих дій та обшуків правоохоронцями було вилучено величезні обсяги готівкових коштів, які зберігалися у квартирі колишньої дружини нардепа Оксани Терехової. Держава наклала арешт на ці гроші, оскільки вони об’єктивно розглядалися як матеріальна база для фінансування підривної діяльності. Розуміючи неминучість конфіскації, сторона захисту розпочала затяжну юридичну війну за повернення цих мільйонів. Як свідчать дані порталу «Судова влада України», перша невдала спроба скасувати арешт готівки в Оксани Терехової відбулася ще наприкінці серпня 2022 року. Тоді українська Феміда продемонструвала принциповість і відмовила у задоволенні клопотання адвокатів.
Аналіз судових рішень того періоду чітко вказує на логіку суддів: допоки триває досудове розслідування і не винесено остаточного вердикту, будь-які спроби повернути вилучені гроші є передчасними й можуть зашкодити інтересам національної безпеки. Ба більше, два роки тому Феміда наполягала: допоки немає вироку у справі Деркача, зняття будь-яких обмежень з майна є абсолютно неможливим. Це рішення базувалося на презумпції того, що майно подружжя, навіть офіційно розлученого, могло мати спільне джерело походження, пов’язане з фінансуванням від держави-агресора. Проте, як продемонстрував подальший розвиток подій, стабільність судової практики в Україні є явищем мінливим. Варто додати важливий штрих: подружжя Деркача-Терехової поспішно розлучилося у лютому 2020 року. Ініціатором виступив сам Андрій Леонідович, який запевняв суд, що сім’я розпалася через відсутність взаєморозуміння. Наразі експерти впевнені, що це розлучення було класичним юридичним маневром для виведення майна.
Чому Вищий антикорупційний суд змінив позицію щодо майна зрадника
У травні 2026 року відбувся неочікуваний тектонічний зсув у справі: Вищий антикорупційний суд (ВАКС) ухвалив ухвалу, якою скасував арешт коштів, вилучених у квартирі колишньої дружини багаторічного нардепа. Судді ВАКС прислухалися до аргументів адвокатів Оксани Терехової, які наполягали на тому, що оскільки шлюб розірвано понад шість років тому, ці фінансові ресурси є її особистою приватною власністю і не мають жодного відношення до кримінальних діянь її колишнього чоловіка. Таким чином, ключовий речовий доказ, який розглядался як фінансове підґрунтя російської агентури і зберігався під арештом майже чотири роки, фактично повернувся у розпорядження родини топколаборанта.
Критичний аналіз цього судового рішення викликає безліч питань у контексті національної безпеки. Як зазначають розслідувачі видання Главком, ухвалення такого рішення в умовах триваючої війни виглядає щонайменше як капітуляція перед юридичною винахідливістю ворога. Поки держава шукає кошти на оборону країни, мільйони гривень та іноземної валюти повертаються людям, які безпосередньо пов’язані з кремлівською елітою.
Це рішення створює небезпечний прецедент: відтепер будь-який топпосадовець чи державний зрадник може заздалегідь оформити фіктивне розлучення, переписати всі фінансові активи та нерухомість на колишню дружину чи чоловіка, і українські суди знімуть з них арешт, посилаючись на формальне розірвання шлюбу і відсутність фінального вироку.
Реакція суспільства та ризики для антикорупційної системи України
Резонанс навколо цієї ухвали швидко вийшов за межі судової зали, спровокувавши гостру дискусію серед лідерів суспільної думки. Громадськість та медійна спільнота вбачають у цьому ознаки системного реваншу проросійських сил всередині країни. Відома журналістка та голова громадської ініціативи «Голка» Ірина Федорів на Radio NV про зникнення доказів у справі держзрадника Андрія Деркача висловилася надзвичайно жорстко. Вона наголосила, що подібні кроки правосуддя свідчать про те, що «люди Кремля повертаються до влади» або принаймні зберігають колосальний тіньовий вплив на ухвалення рішень всередині української судової системи. Коли ключові докази у справі такої ваги безперешкодно «випаровуються», це повністю знецінює роботу українських контррозвідників та правоохоронців, які ризикували життям задля викриття ворожих мереж.
Наостанок варто зазначити, що пасивність або свідоме затягування процесів з боку Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та НАБУ створюють серйозні репутаційні ризики для України на міжнародній арені. Наші західні партнери та донори, які виділяють мільярди на підтримку української економіки та армії, прискіпливо стежать за кожним кроком антикорупційної системи. Коли замість гучних вироків та конфіскацій майна зрадників ми бачимо, як держава повертає гроші родині «Героя Росії», це підриває довіру до України як надійного партнера. Справа Андрія Деркача має стати маркером: або держава знайде в собі сили довести провину зрадників і конфіскувати їхні капітали, або корупція та агентурний вплив остаточно зруйнують країну зсередини. Суспільство чекає на негайну реакцію вищих судових інстанцій та апеляційний перегляд цієї ганебної ухвали.
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”