Тінь над Фемідою: як процесуальний формалізм Верховного Суду блокує доступ до правосуддя в Україні

Цифровізація українського судочинства замислювалася як величний міст між громадянином і правосуддям. Електронні кабінети, онлайн-засідання, миттєва відправка документів — усе це мало розбити мури паперової бюрократії. Проте реалії весни 2026 року доводять: прогресивні технології в руках консервативної судової системи інколи перетворюються на новітні цифрові барикади. Коли право на найвищий судовий захист розбивається об обмеження комп’ютерної програми у 250 тисяч знаків, а суддя вищої інстанції пропонує повернутися до послуг звичайної пошти, постає фундаментальне питання: чи існує в Україні реальний доступ до правосуддя у Верховному Суді, чи він став ілюзією, доступною лише для тих, хто втиснувся у жорсткі прокрустові ложа судейського формалізму?

Ця історія — не просто приватна судова суперечка. Це глибокий системний злам, у центрі якого опинилися відомий адвокат Лариса Сергіївна Криворучко та суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (КАС ВС) Сергій Анатолійович Уханенко. Протистояння, що вилилося у гостру дисциплінарну скаргу до Вищої ради правосуддя від 23 травня 2026 року, оголило приховані хронічні хвороби української Феміди: хронічний процесуальний формалізм, відмову розуміти технічні недоліки державних систем та вибіркове ігнорування стандартів Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Витоки протистояння: дисциплінарна справа проти адвоката як точка відліку

Щоб зрозуміти глибину та драматизм конфлікту, необхідно повернутися до його першопричин. Будь-яка велика правова битва починається з локального прецеденту. У цьому випадку тригером стало рішення КДКА (Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури) Вінницької області від 28 серпня 2025 року. Цим рішенням комісія ухвалила відкрити дисциплінарну справу щодо адвоката Лариси Криворучко.

На переконання самої правозахисниці, це рішення було абсолютно незаконним, необґрунтованим та упередженим, спрямованим на тиск на її професійну діяльність. Світова та вітчизняна практика знають чимало випадків, коли інструменти дисциплінарного впливу використовуються регіональними органами адвокатського самоврядування як засіб упокорення надто активних або безкомпромісних адвокатів. Не бажаючи миритися із протиправним, на її думку, актом, Лариса Криворучко обрала єдиний законний шлях захисту своєї професійної честі — судовий.

Вона звернулася до суду першої інстанції з позовною заявою, у якій вимагала визнати протиправним та скасувати згадане рішення КДКА Вінницької області. Третьою особою у справі виступила Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (ВКДКА). Так народилася судова справа № 120/12479/25, якій судилося стати лакмусовим папірцем для перевірки готовності вищих судових інстанцій слухати сторони по суті, а не ховатися за ширмою процесуальних нюансів.

Справа № 120/12479/25: хронологія судових баталій

Шлях Лариси Криворучко крізь терни українських судових інстанцій виявився класичним прикладом того, як важко людині всередині системи доводити свою правоту. Початковий етап боротьби розгорнувся у стінах першої інстанції.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду: Розглянувши позов, суд першої інстанції ухвалив рішення від 15 січня 2026 року (в окремих процесуальних документах фігурує дата закінчення повного провадження — 15 лютого 2026 року), яким залишив позовні вимоги адвокатки без задоволення. Суд не побачив у діях регіональної КДКА явних ознак протиправності, з якими пов’язується скасування рішень на етапі відкриття дисциплінарного провадження.
Позиція Сьомого апеляційного адміністративного суду: Переконана у своїй правоті, Криворучко подала апеляційну скаргу. Проте Сьомий апеляційний адміністративний суд, розташований у місті Вінниці, виявився солідарним із колегами з першої інстанції. Постановою від 3 квітня 2026 року апеляційний суд залишив скаргу без задоволення, а первинне рішення суду — без змін.

Згідно з архітектурою українського судочинства, останнім бастіоном для відновлення порушеного права є Верховний Суд. Саме туди, до Касаційного адміністративного суду, і попрямувала Лариса Криворучко, сподіваючись на глибокий, незалежний та неупереджений аналіз її доводів. Вона скористалася найсучаснішим методом — підсистемою ЄСІТС «Електронний суд», відправивши першу касаційну скаргу 19 квітня 2026 року. Проте замість фахового розгляду аргументів вона натрапила на стіну, споруджену з суворих формулювань ухвал судді-доповідача Сергія Уханенка.

Перший бар’єр: ухвала КАС ВС від 01.05.2026 та пастка статті 328 КАС України

Перший серйозний удар по процесуальних надіях скаржниці було завдано у травневі свята. Отримавши касаційну скаргу, суддя-доповідач КАС ВС Уханенко С. А. виніс ухвалу від 1 травня 2026 року, якою повернув документ заявниці без розгляду по суті.

З ухвали КАС ВС від 01.05.2026: «Оскарження судових рішень, розглянутих судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, має відбуватися із наведенням випадків, передбачених частиною п’ятою статті 328 КАС України, у системному взаємозв’язку із частиною четвертою цієї статті… Суд установив, що у скарзі не зазначено жодної передбаченої частиною четвертою статті 328 КАС України підстави оскарження… Наведення позивачкою випадків, передбачених частиною п’ятою статті 328 КАС України, без належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою цієї статті, не відповідає вимогам процесуального закону та унеможливлює відкриття касаційного провадження».

Критичний аналіз судейської логіки

Давайте детально розберемо цей правовий казус, оскільки він демонструє глибинну проблему тлумачення Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ). Суддя Уханенко стверджує, що для відкриття провадження у справі, яка розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник зобов’язаний одночасно виконати дві умови:

1. Довести наявність виняткових випадків (пункти А, Б, В, Г частини 5 статті 328 КАСУ) — наприклад, що справа має фундаментальне значення для практики чи становить значний суспільний інтерес.

2. Обґрунтувати загальні підстави касаційного оскарження (частина 4 статті 328 КАСУ) — зокрема, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуальних норм за відсутності висновку ВС тощо.

Проте, якщо подивитися на це питання крізь призму здорового глузду та буквального прочитання закону, стає очевидним: справа № 120/12479/25 розглядалася судом першої інстанції у спрощеному (письмовому) провадженні. Положення пунктів А-Г частини 5 статті 328 КАСУ є специфічними, «пропускними» фільтрами саме для таких категорій справ. Вони є самостійними та достатніми критеріями, які відкривають двері касаційного перегляду для «дрібних» чи спрощених спорів, якщо ці спори мають критичне значення для суспільства чи конкретної особи.

Висуваючи вимогу про обов’язкове наведення підстав із ч. 4 ст. 328 КАСУ у штучному «системному взаємозв’язку», суддя фактично створює новий процесуальний бар’єр, який прямо не випливає з тексту кодексу. Пункт 4 частини 5 статті 332 КАСУ дійсно зазначає, що скарга повертається, якщо в ній не викладені підстави для оскарження. Але Лариса Криворучко їх виклала — вона оперувала критеріями частини 5 статті 328. Підміна закону власним, максимально ускладненим тлумаченням призвела до того, що скаргу повернули, навіть не зазирнувши в сутність порушень, які могли бути допущені судами Вінниччини. Це класичний приклад того, як форма стає важливішою за зміст.

Другий бар’єр: ухвала від 19.05.2026 та 250 000 символів «Електронного суду»

Адвокат Лариса Криворучко виявила наполегливість. Виправувавши (наскільки це було можливо в межах судейського бачення) недоліки, вона 7 травня 2026 року повторно подає касаційну скаргу через систему «Електронний суд». І тут ситуація перетворюється на справжній цифровий абсурд, який ліг в основу другої ухвали КАС ВС від 19 травня 2026 року.

При спробі завантажити текст скарги в систему, заявниця зіткнулася з суворим технічним лімітом: підсистема «Електронний суд» фізично не дозволяє вносити у спеціальне текстове поле документи, обсяг яких перевищує 250 000 символів. Що робити юристу, якщо правова позиція у складній, багатоепізодній справі вимагає ширшого викладу? Лариса Криворучко знайшла абсолютно логічний вихід: вона сформувала через систему офіційну заяву про надсилання касаційної скарги, а сам повний текст скарги прикріпила як окремий додаток у форматі PDF, скріпивши його своїм Кваліфікованим електронним підписом (КЕП).

Проте суддя Сергій Уханенко знову продемонстрував залізобетонну процесуальну непохитність. Скарга була повернута вдруге.

З ухвали КАС ВС від 19.05.2026:

«Сама касаційна скарга не була сформована за допомогою підсистеми «Електронний суд», а додана до заяви як додаток в порушення пункту 26 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС та пункту 12 Інструкції користувача Електронного кабінету ЄСІТС… Проте неможливість з технічних обмежень використати підсистему «Електронний суд» повинна бути підтверджена належними і достовірними доказами, які заявницею не долучені. Крім того, за наявністю технічних обмежень скористатися підсистемою «Електронний суд» можливий інший спосіб звернення до суду – засобами поштового зв’язку».

Парадокси та іронія цифрового правосуддя

У цій ухвалі прекрасно все, від першого до останнього слова, і її варто розібрати на цитати для підручників з юридичного сюрреалізму:

1. Вимога довести загальновідоме: Суд вимагає від адвоката надати «належні та достовірні докази» наявності технічного обмеження системи. Але ж підсистема «Електронний суд» — це державна програма, створена та адміністрована структурами судової влади (Державною судовою адміністрацією України)! Суддя Верховного Суду, який щодня працює в цій системі, має повний доступ до її технічних характеристик та специфікацій. Вимагати від користувача доказів того, як працює софт самого суду — це все одно, що вимагати від пасажира поїзда довідку про те, що залізнична колія зроблена з металу.

2. Поштова іронія: Рекомендація скористатися послугами звичайної пошти у разі технічних збоїв звучить як знущання з самої ідеї діджиталізації. Держава витрачає мільйони гривень платників податків на розробку та впровадження ЄСІТС, змушує адвокатів обов’язково реєструвати електронні кабінети під загрозою процесуальних санкцій, а коли система дає збій або демонструє обмеження — суддя каже: «Йдіть на пошту, купуйте конверт».

3. Ігнорування КЕП: Документ у форматі PDF був підписаний КЕП Криворучко Л. С. Відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», такий документ є юридичним оригіналом, його цілісність та авторство повністю верифіковані. Відхиляти його лише через те, що він завантажений як додаток, а не вбитий у віконце шаблону — це тріумф форми над сутністю права.

Фактично, КАС ВС ухвала від 19 травня переклала відповідальність за недосконалість державного програмного забезпечення на плечі звичайного учасника процесу. Судова система створила пастку: написав коротку скаргу — програв через брак аргументів; написав детальну — система її не пропустила, а суддя виставив за двері.

Філософія надмірного формалізму крізь призму практики ЄСПЛ

Коли національні суди починають бавитися в текстові ліміти та буквалізм, на захист прав людини стає міжнародне право. У своїй скарзі до ВРП адвокат Лариса Криворучко абсолютно справедливо спирається на масштабний масив прецедентного права Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України, суд зобов’язаний застосовувати принцип верховенства права з урахуванням практики ЄСПЛ.

Давайте проаналізуємо ключові рішення, які судова система України в особі судді Уханенка так необачно проігнорувала:

«Tence v. Slovenia» (заява № 37242/14): У цій справі ЄСПЛ чітко вказав, що будь-які перебої або технічні обмеження в роботі електронних систем документообігу суду, внаслідок яких документи не змогли надійти в належному вигляді, мають тлумачитися на користь особи. Головна умова — людина повинна зробити все, що від неї залежало, для виконання свого обов’язку. Криворучко Л. С. зробила все: підготувала скаргу, підписала КЕП, знайшла технічний спосіб завантаження в межах існуючої платформи.
«Bellet v. France» (заява № 23805/94): Суд наголосив, що право на доступ до суду має бути не декларативним, а практичним та ефективним. Особа повинна мати реальну, чітку можливість оскаржити дії, що порушують її права. Блокування скарги через формат файлу знищує цю реальність, роблячи право ілюзорним.
«Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (заява № 28090/95): У цьому рішенні сформульовано знамените правило: суворе, механічне трактування національним судом процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявника самого права на суд. Процесуальні норми мають забезпечувати справедливе правосуддя, а не ставати «пасткою» для сторін.
«Zubac v. Croatia» (заява № 40160/12): Велика палата ЄСПЛ детально розібрала межі обмежень при доступі до вищих судових інстанцій. Так, Верховні Суди можуть мати фільтри, але застосування цих фільтрів не повинно бути непропорційним, непередбачуваним чи надмірно формалістичним. Дії судді КАС ВС, які двічі поспіль заблокували розгляд з суто формальних причин, є яскравим прикладом такої непропорційності.
«Beles and Others v. the Czech Republic» (заява № 47273/99) та «Walchli v. France» (заява № 35787/03): В обох кейсах ЄСПЛ повторив: коли процесуальний формалізм стає самоціллю, коли суд концентрується на крапках і комах замість того, щоб дати оцінку порушенню прав людини, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається грубо порушеною.

Суддя Уханенко С. А. у справі № 120/12479/25 проігнорував ці фундаментальні орієнтири. Замість того, щоб діяти як арбітр, який прагне встановити істину, він виступив у ролі суворого системного адміністратора, для якого інструкція до програми вища за міжнародну Конвенцію.

Електронне правосуддя в Україні: міф про доступність чи інструмент недопуску?

Ситуація з лімітом символів піднімає величезну суспільну проблему: чим насправді є ЄСІТС для українського суспільства у 2026 році?

З одного боку, нам звітують про цифрову державу в смартфоні, про легкість та відкритість. З іншого боку, ми бачимо, як недосконалість програмного забезпечення використовується судовим корпусом як легальний інструмент для штучного зменшення навантаження на Верховний Суд. Ні для кого не секрет, що найвищі суди перевантажені тисячами скарг. І найпростіший спосіб «розвантажити» суддівський стіл — знайти формальний привід для повернення скарги без відкриття провадження. Кома не там, абзаци переплутані, файл прикріплений як PDF, а не вписаний у віконце — і вуаля, справа закрита, статистика суду прекрасна, а людина залишається біля розбитого корита.

Це створює вкрай небезпечний прецедент. Якщо завтра розробники системи «Електронний суд» зменшать ліміт до 50 000 символів, чи означатиме це, що юристи будуть змушені викладати складні конституційні чи адміністративні спори у форматі коротких повідомлень, схожих на пости в соцмережах? Право на повне, всебічне та аргументоване викладення своєї правової позиції є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Жодне програмне обмеження не може обмежувати людську думку та юридичну аргументацію.

Дисциплінарна скарга до Вищої ради правосуддя: крик про системні зміни

Не знайшовши справедливості в КАС ВС, адвокат Лариса Криворучко перенесла лінію фронту на поле дисциплінарної відповідальності суддів. 23 травня 2026 року вона направила офіційну дисциплінарну скаргу на адресу Вищої ради правосуддя (вул. Студентська, 12-А, м. Київ).

Параметр справи	Відомості з дисциплінарної скарги
Скаржник	Адвокат Криворучко Лариса Сергіївна (Позивач у справі № 120/12479/25)
Суддя, на якого подано скаргу	Суддя Касаційного адміністративного суду ВС Уханенко Сергій Анатолійович
Суть порушення	Незаконна відмова в доступі до правосуддя через надмірний формалізм
Правова кваліфікація	Підпункт «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України № 1402-VIII
Ключова вимога	Притягнути суддю до відповідальності, звільнити з посади

Аналіз правових підстав скарги

Скаржниця апелює до ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Незаконна відмова в доступі до правосуддя (включаючи незаконну відмову в розгляді по суті касаційної скарги) є одним із найважчих дисциплінарних проступків. Чому? Тому що це не просто помилка в тлумаченні закону, яка допускається під час розгляду суті спору (за що суддю не можна карати відповідно до ч. 4 ст. 126 Конституції України). Це штучне, процесуальне блокування самої можливості захистити себе.

Дії судді Уханенка С. А., як зазначається у скарзі, призвели не до відмови у задоволенні скарги після її вивчення, а до її процесуального усунення з правового поля Верховного Суду. Суддя не просто застосував норму КАСУ — він створив надуманий бар’єр. Коли суддя вимагає одночасного виконання ч. 4 та ч. 5 ст. 328 КАСУ там, де закон цього не вимагає, і коли він карає за технічні обмеження державної ІТ-системи, він виходить за межі допустимого суддівського розсуду (дискреції).

Додаткові вимоги Лариси Криворучко до ВРП

Окрім головної вимоги — звільнення судді з посади за грубий проступок, що підриває авторитет правосуддя, — дисциплінарна скарга містить низку вкрай цікавих технологічних та процедурних клопотань, які демонструють бажання скаржниці забезпечити абсолютну прозорість процесу:

Внесення РНОКПП (3073912669): Обов’язкова цифрова ідентифікація адвоката в матеріалах дисциплінарного провадження для запобігання втрати даних.
Повна тотальна цифровізація: Вимога переводити абсолютно всі паперові матеріали цієї справи в електронну форму та приєднувати їх до електронного провадження, надавши скаржнику безперешкодний онлайн-доступ.
Відеоконференція поза межами приміщення суду (ВКЗ): Вимога проводити усі без виключення засідання Вищої ради правосуддя щодо розгляду цієї скарги ВИКЛЮЧНО за участю адвоката Криворучко Л. С. у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів через підсистему ЕСІТС «Відеоконференцзв’язок».
Завчасне повідомлення: Інформувати про дату і час засідань не менше ніж за три дні до їх початку шляхом надсилання копій ухвал на її офіційну електронну адресу 3073912669a@gmail.com.

Ці вимоги є дзеркальною відповіддю на судейський формалізм. Адвокатка ніби каже системі: «Ви хотіли діджиталізації? Чудово. Тоді давайте розглядати справу судді Верховного Суду повністю в цифровому полі, відкрито, під запис, без паперових папок і кулуарних домовленостей».

Процесуальное адміністрування чи свавілля: де проходить межа?

Справа за скаргою Лариси Криворучко ставить перед правничою спільнотою та усім українським суспільством фундаментальне філософське питання: де закінчується законне процесуальне адміністрування (наведення ладу в документах) і починається судейське свавілля, замасковане під закон?

Суддя вищої інстанції має бути не роботом, який рахує знаки у текстових файлах чи шукає формальні зачіпки для закриття провадження. Суддя — це перш за все інструмент справедливого правосуддя. Його місія полягає в тому, щоб глибоко вникнути у суть конфлікту, розібратися, чи дійсно КДКА Вінницької області порушила права адвоката, чи законно винесли рішення суди попередніх інстанцій. Замість цього ми бачимо дві ухвали, які нагадують відписки бюрократів середньої ланки.

Якщо Вища рада правосуддя залишить цю скаргу без належної уваги або «замне» справу, покриваючи колегу з Верховного Суду, це стане катастрофічним сигналом для всієї системи. Це означатиме легітимізацію «цифрового кріпацтва», коли будь-якого громадянина чи адвоката можна буде викинути з процесу лише тому, що його скарга занадто детальна або державна програма «Електронний суд» знову видала помилку.

Навпаки, суворе та справедливе розслідування дій судді Уханенка С. А. може стати початком очищення судової системи від вірусу надмірного формалізму. Судді мають усвідомити: закривати двері перед скаржниками через технічні недоліки державних платформ — це шлях до повної втрати суспільної довіри. А без довіри правосуддя перетворюється на звичайний каральний або адміністративний апарат, позбавлений своєї моральної та правової основи. Суспільство уважно стежить за кроками ВРП, адже саме тут і зараз вирішується, чи буде в Україні діяти принцип верховенства права, чи країна повернеться до часів процесуального середньовіччя в обгортці цифрових технологій.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”