Ціна трьох відсутніх ухвал: Як судова бюрократія блокує шлях до ЄСПЛ у справі Вячеслава Зінченка

Правосуддя в демократичній державі тримається на засадах прозорості, передбачуваності та неухильного дотримання закону. Коли ці принципи порушуються в рядових цивільних чи господарських спорах, це підриває довіру до системи. Але коли мова йде про кримінальні провадження найвищого ступеня суспільного резонансу, де на кону стоять основоположні права людини — право на свободу, особисту недоторканність та справедливий суд — будь-яка «процесуальна помилка» чи свідоме приховування документів набуває ознак системної катастрофи.

У травні 2026 року українська юридична спільнота та громадськість зіткнулися з черговим викликом, який яскраво ілюструє приховані механізми протистояння між стороною захисту та судовою гілкою влади. Відомий адвокат Лариса Сергіївна Криворучко подала офіційний документ, яким стала дисциплінарна скарга на суддю Невойта Петра Селівестровича, головуючого у справі резонансного кримінального провадження щодо Вячеслава Зінченка.

Ця історія — не просто виклад сухого юридичного конфлікту. Це глибока драма про те, як ненадання трьох паперових копій судових рішень може повністю закрити для громадянина України двері до міжнародних інституцій захисту прав людини.

Хронологія процесуального протистояння: Запит адвоката та «селективна» відповідь суду

Щоб зрозуміти глибину проблеми, варто повернутися до витоків цієї конкретної процесуальної дуелі. У провадженні колегії суддів Шевченківського районного суду міста Львова (у складі головуючого судді Невойта П. С. та суддів-учасників Баєвої О. І. та Едера П. Т.) перебуває судова справа № 466/12967/24. Мова йде про кримінальне провадження № 12024140000000749 від 19.07.2024 року, де підсудним є Вячеслав Федорович Зінченко. Йому інкримінують надзвичайно важкі статті Кримінального кодексу України — ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю) та пункти 8, 14 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів та на замовлення).

Захист обвинуваченого здійснює адвокат Лариса Криворучко, яка послідовно відстоює позицію про незаконність обвинувачення та системні порушення прав її підзахисного. Реалізуючи свої професійні права, закріплені у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», захисник подала до суду чіткий та однозначний адвокатський запит. Мета запиту була критично важливою для подальшої стратегії захисту: отримати всі завірені належним чином ухвали суду в паперовому вигляді про обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо Зінченка В. Ф. як першої, так і апеляційної інстанцій.

Процедура відповіді суду перетворилася на справжній юридичний детектив:

• 8 травня 2026 року — адвокат Криворучко Л. С. офіційно направляє адвокатський запит.

• 15 травня 2026 року — суддя Невойт П. С. надсилає офіційний супровідний лист-відповідь.

• Зміст листа: Суддя письмово декларує, що надсилає повний пакет документів — копії 10 ухвал Шевченківського райсуду Львова за період з січня 2025 по квітень 2026 року, а також повний текст ухвали Львівського апеляційного суду від 03.12.2025 року.

• Фактичний вміст конверта: При фізичному розкритті додатків адвокат виявляє відсутність трьох найважливіших процесуальних документів.

У тексті листа суддя прямо вказує ці рішення як такі, що додаються до відповіді, проте фізично в конверті їх не виявляється. Для досвідченого юриста така «забудькуватість» виглядає не просто технічною помилкою канцелярії, а свідомим кроком. Адже саме ці рішення охоплюють критичний зимовий період тримання під вартою обвинуваченого, законність якого захист планував оскаржити.

Правовий аналіз: Як відсутність ухвал блокує шлях до Страсбурга

Для пересічного громадянина може здатися, що відсутність кількох документів не є критичною загрозою — адже сучасна Україна пишається своєю цифровізацією, і тексти рішень можна знайти в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Проте в міжнародному правовому полі діють суворі, непохитні та консервативні правила, нехтування якими веде до миттєвого програшу справи на етапі реєстрації.

Адвокат Лариса Криворучко у своїй скарзі здійснює детальний аналіз нормативно-правової бази, яка доводить умисел дій судді. Згідно з ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, судді та інші службові особи зобов’язані неухильно додержуватися Конституції України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана парламентом.

Частина 5 статті 55 Конституції України гарантує кожному громадянину право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ, перш за все — до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод ще у 1997 року, взявши на себе зобов’язання не перешкоджати ефективному здійсненню права на індивідуальну скаргу (Стаття 34 ЄКПЛ).

Технічний бар’єр Суду: Суворість Регламенту ЄСПЛ

Чому захисту Зінченка В. Ф. потрібні були саме паперові, завірені «мокрою» печаткою копії ухвал? Відповідь криється у процесуальних правилах самого Страсбурга. Згідно з підпунктом «b» пункту 3.1 Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, до індивідуальної заяви в обов’язковому порядку мають додаватися:

«…належним чином завірені паперові копії судових рішень, на підтвердження обставин, викладених у відповідній заяві».

Якщо заявник додасть звичайну роздруківку з інтернету, електронну копію без належного засвідчення або пропустить бодай одне рішення у ланцюжку продовження запобіжного заходу, секретаріат ЄСПЛ визнає заяву неприйнятною з формальних підстав без розгляду по суті.

Таким чином, умисно чи внаслідок грубої недбалості не надавши копії ухвал від 13.11.2025, 08.01.2026 та рішення апеляції від 03.12.2025, суддя Невойт П. С. створив штучний, але абсолютно непереборний технічний бар’єр. Захист виявився позбавленим можливості подати скаргу на порушення пункту 3 статті 5 ЄКПЛ — щодо незаконного, надмірного тримання під вартою без права внесення застави. Це класичний приклад прихованого, але максимально ефективного обмеження доступу до правосуддя.

Критично-аналітичний погляд: Ознаки дисциплінарного проступку за Законом України

Аналізуючи дії головуючого судді Шевченківського райсуду Львова, сторона захисту спирається на профільне законодавство, що регулює діяльність суддівського корпусу. Дисциплінарна скарга на суддю Невойта чітко кваліфікує його дії через призму статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зокрема, пункт 1 частини першої цієї статті передбачає відповідальність за умисне або внаслідок недбалості допущення істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя. У даному контексті мова йде про:

• Незаконну відмову в доступі до правосуддя (підпункт «а» пункту 1 ч. 1 ст. 106), що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав.

• Перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу, зокрема права адвоката на отримання інформації та матеріалів для надання правової допомоги.

• Поведінку, що підриває авторитет правосуддя та порушує стандарти суддівської етики, які мають забезпечувати суспільну довіру до суду.

У тексті скарги адвокат Криворучко використовує максимально жорсткі, але юридично обґрунтовані формулювання, констатуючи «абсолютно беззаперечний, абсолютно неспростовний, абсолютно юридично доказаний факт умисного вчинення дій, направлених на обмеження прав підзахисного». Логіка аналізу проста: якщо суддя у супровідному листі особисто перелічує ухвали й підписує цей лист, він не може не знати, які саме документи вкладаються у поштове відправлення. Формальний підпис під неповним пакетом документів розцінюється як прямий намір позбавити сторону захисту інструментів міжнародного апелювання.

Трансформація вимог захисту: Цифровізація та відкритість ВРП у 2026 році

Сучасна сувода система України перебуває в стані перманентної трансформації, де особливе місце посідає прозорість розгляду дисциплінарних справ. Вища рада правосуддя (ВРП) як орган судового врядування зобов’язана жорстко реагувати на подібні сигнали, аби очистити систему від практик «телефонного права» чи процесуальних маніпуляцій.

Адвокат Лариса Криворучко у своїй скарзі, датованій 20 травня 2026 року, висуває комплекс безкомпромісних вимог, які виходять за межі стандартного прохання «розглянути та покарати». Захист вимагає:

1. Притягнути суддю Невойта П. С. до дисциплінарної відповідальності та звільнити його з посади судді за грубе порушення закону та міжнародних зобов’язань України.

2. Забезпечити повну цифровізацію провадження: внести РНОКПП (ІПН) адвоката до матеріалів справи та перевести всі без винятка паперові носії дисциплінарної справи в електронну форму через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему (ЄСІТС).

3. Максимальна гласність розгляду: проводити всі засідання Вищої ради правосуддя щодо цієї скарги виключно за участю скаржника в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми «Відеоконференцзв’язок» (ВКЗ).

Такий підхід демонструє новий рівень правової культури української адвокатури у 2026 році. Захист не просто скаржиться на систему всередині самої системи — він змушує інституції використовувати новітні цифрові інструменти для запобігання кулуарним домовленостям та прихованню фактори.

Чому справа Зінченка є лакмусовим папірцем для українського суспільства

Кримінальне провадження щодо Вячеслава Зінченка прикувало до себе увагу мільйонів українців з моменту його відкриття влітку 2024 року. Тяжкість звинувачень за статтею 115 КК України вимагає від правоохоронних органів та суду ювелірної точності, бездоганного дотримання процедури та абсолютної прозорості. Будь-який натяк на те, що суд підігрує стороні обвинувачення або штучно створює перешкоди для захисту, руйнує легітимність майбутнього вироку в очах суспільства — яким би він не був.

Коли судді першої інстанції вдаються до приховування процесуальних рішень, вони підставляють під удар не лише власну репутацію, а й державу в цілому. Якщо ЄСПЛ згодом зафіксує порушення права на захист через неможливість подачі своєчасної заяви, Україна отримає чергове системне рішення проти себе, що негативно вплине на євроінтеграційні процеси та міжнародну фінансову допомогу у сфері реформи правосуддя.

Суспільство очікує від суду не швидкої розправи чи задоволення емоційних запитів, а чесного процесу. Адже якщо права обвинуваченого у справі такого масштабу можна обмежити шляхом невидачі трьох паперових копій рішень, то звичайний громадянин у спорі з державою чи великим бізнесом опиняється в абсолютно беззахисному становищі.

Висновки: Юридична відповідальність як запорука очищення системи

Історія з дисциплінарною скаргою адвоката Лариси Криворучко є показовим кейсом для всієї судової гілки влади. Вона наочно демонструє, що часи, коли процесуальні зловживання залишалися непоміченими всередині судових канцелярій, безповоротно минули. Активна позиція адвокатської спільноти, використання інструментів ЄСІТС та публічний контроль змушують Вищу раду правосуддя діяти рішуче.

Розгляд цієї скарги покаже, чи здатна українська судова система до самоочищення та захисту європейських стандартів прав людини, чи вона й надалі прикриватиметься формалізованими відмовками. Громадськість та юридична спільнота продовжують уважно стежити за кожним кроком у справі № 466/12967/24, оскільки саме тут закладаються прецеденти, які визначатимуть обличчя українського правосуддя на роки вперед.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”