Коли ми думаємо про справедливий суд, у нашій уяві зазвичай постають змагання адвокатів та прокурорів, вивчення стосів доказів, допити свідків та запеклі дебати у залі засідань. Проте сучасне українське правосуддя починається зовсім не з цього. Воно починається у тиші серверних кімнат, де складні алгоритми Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЕСІТС) вирішують, яка саме колегія чи суддя розглядатиме конкретну долю.

Автоматизований розподіл справ створювався як головний запобіжник проти корупції, «ручного» керування та кулуарних домовленостей. Його базовий принцип простий і безкомпромісний: повна випадковість та суворий хронологічний порядок. Але що відбувається, коли цей алгоритм дає збій? Або коли система демонструє аномалії, які неможливо пояснити простою логікою?

Саме такий прецедент став основою для резонансної дисциплінарної скарги, яку подала відома правозахисниця, адвокат Криворучко Лариса Сергіївна до Вищої ради правосуддя. Цей кейс — не просто приватна судова суперечка. Це дзеркало глобальної проблеми української судової системи, де технічна похибка чи умисне втручання в алгоритм здатні перетворити кримінальний процес на юридичний фарс, повністю нівелювавши фундаментальне право людини на суд, встановлений законом.

Хронологічний авторозподіл справ: чому секунди мають значення для правосуддя

Щоб зрозуміти глибину аналізованої проблеми, необхідно розібратися, як саме функціонує автоматизований розподіл судових справ і чому законодавець виокремив його в категорію критично важливих процедур. Відповідно до частини 3 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретного провадження здійснюється автоматизованою системою під час реєстрації матеріалів за принципом випадковості та обов’язково в хронологічному порядку.

Що означає цей хронологічний порядок на практиці? Система присвоює кожній судовій справі унікальний єдиний номер у міру її надходження до суду. Справи з меншим порядковим номером мають розподілятися раніше, а справи з більшим номером — пізніше. Це виключає можливість «притримувати» певну справу доти, доки зі списку доступних суддів не зникнуть «небажані» служителі Феміди, або навпаки — поки не звільниться конкретний суддя.

Коли цей порядок порушується, виникає обґрунтований сумнів у безсторонності майбутнього суду. В кримінальному процесі такий сумнів є фатальним. Пункт 5 частини 1 статті 75 КПК України чітко вказує: суддя не може брати участь у кримінальному провадженні, якщо було порушено встановлений порядок визначення складу суду. Крапка. Тут немає місця для компромісів чи оціночних суджень — факт порушення алгоритму автоматично позбавляє суддю легітимності в межах конкретної справи.

Аномалія в Ужгородському міськрайонному суді: анатомія одного процедурного зсуву

Події, які змусили адвоката Ларису Криворучко звернутися до Вищої ради правосуддя, розгорталися навколо справи № 308/13443/23. Це об’єднане кримінальне провадження (№ 12022070000000140 від 03.06.2022), у якому її підзахисний, Дребітко Євгеній Вікторович, обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених частиною 2 статті 255-1 (встановлення або поширення злочинного впливу) та частиною 1 статті 255-2 (проведення злочинного зібрання) Кримінального кодексу України. Сторону обвинувачення у процесі представляє Закарпатська обласна прокуратура, а розгляд здійснює колегія суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

До складу колегії увійшли:

• головуючий суддя (суддя-доповідач) Шепетко Ірина Олександрівна;

• суддя-учасник колегії Хамник Марина Миколаївна;

• суддя-учасник колегії Шумило Наталія Богданівна.

Аналізуючи хід реєстрації та розподілу матеріалів провадження, захист виявив разючу математичну та хронологічну аномалію, яка відбулася 7 серпня 2023 року. Зафіксовані системою таймстампи (відмітки часу) суперечать базовим законам логіки побудови автоматизованих баз даних.

Для наочності порівняємо офіційні дані звітів автоматизованого розподілу, які адвокат додала до своєї скарги:

Погляньте на ці цифри очима системного аналітика. Справа № 308/13443/23 має менший порядковий номер, ніж три наступні справи (13444, 13445, 13446). Відповідно, вона надійшла та була зареєстрована в суді раніше за них. Проте її автоматизований розподіл відбувся о 16:08:44, тобто майже на 45 хвилин пізніше, ніж розподіл справ із більшими номерами, який розпочався ще о 15:23:44.

Це не просто дрібна технічна затримка. З точки зору архітектури бази даних ЕСІТС, такий «часовий перескок» є прямим, беззаперечним та юридично доведеним фактом порушення імперативних вимог частини 3 статті 35 КПК України. Як сталося, що черга розподілу була штучно чи технічно деформована? Хто або що змусило систему пропустити вперед інші провадження, затримавши справу Дребітка? На ці запитання має відповісти дисциплінарна скарга на суддю, направлена на розгляд компетентних органів.

Суд, встановлений законом: що каже Європейський суд з прав людини

Для пересічного громадянина затримка в сорок п’ять хвилин у комп’ютерній програмі може здатися бюрократичною дрібницею. Ну яка різниця, о котрій годині натиснули кнопку, якщо судді все одно мають високу кваліфікацію? Проте європейська правова традиція, на яку орієнтується Україна, дивиться на це радикально інакше. Вона оперує фундаментальним поняттям: «суд, встановлений законом».

Цей принцип закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїй багаторічній практиці сформував залізобетонні стандарти інтерпретації цієї норми. Належний склад суду — це не просто наявність у людей у мантіях дипломів та повноважень. Це суворе, точне та неухильне дотримання державою своїх же внутрішніх процедур формування судової колегії для кожної конкретної справи.

Згадаймо ключові рішення ЄСПЛ, які мають прецедентне значення для української правової системи:

Справа «Гуров проти Молдови» (рішення від 11 липня 2006 року, заява № 36455/02):

Суд наголосив, що концепція «суду, встановленого законом» стосується не лише самого факту існування судового органу в системі устрою держави, а й дотримання цим судом спеціальних внутрішніх правил, які детально регулюють його юрисдикцію, підсудність та, головне, належний склад суду в кожному окремому засіданні.

Аналогічний суворий підхід продемонстровано у доленосній для нашої країни справі «Олександр Волков проти України» (рішення від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11). ЄСПЛ вкотре підтвердив, що будь-яке відхилення від законно встановленої процедури формування складу суду нівелює справедливість розгляду як такої. Якщо процедура порушена — рішення ухвалює орган, який не має на це легітимного права в розумінні Конвенції.

Також варто згадати справи «Сокуренко і Стригун проти України» та «Бускаріні та інші проти Сан-Марино». У них чітко зазначено: суд не може вважатися «компетентним», якщо порядок його формування не відповідав національному законодавству. А в рішенні «Yefimenko проти Росії» (§§ 109–111) міжнародна інстанція прямо вказала: якщо склад суду не було визначено у повній відповідності до закону, такий суд апріорі втрачає свій правовий статус незалежного та безстороннього арбітра.

Отже, коли автоматизована система ЕСІТС в Ужгородському міськрайонному суді розподілила справу № 308/13443/23 із порушенням хронології, створена колегія суддів у складі Шепетко І.О., Хамник М.М. та Шумило Н.Б. з позиції європейського права втратила статус «суду, встановленого законом» для цього конкретного провадження.

Самовідвід як обов’язок: коли мовчання судді перетворюється на дисциплінарний проступок

Законодавство України покладає на суддю обов’язок бути не просто пасивним учасником процесу, а активним гарантом його законності. Частина 1 статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вимагає від кожного, хто одягає мантію, об’єктивно, безсторонньо, неупереджено та незалежно здійснювати правосуддя, керуючись виключно принципом верховенства права. Суддя зобов’язаний справедливо і своєчасно вирішувати справи, неухильно дотримуючись засад судочинства (пункт 1 частини 7 статті 56 цього ж Закону).

Що ж мали зробити судді Ужгородського міськрайонного суду, отримавши матеріали справи Дребітка, розподілені з очевидною хронологічною аномалією? Відповідь міститься у статті 80 КПК України. За наявності підстав, передбачених статтями 75–79 КПК України, суддя зобов’язаний заявити самовідвід.

Оскільки пункт 5 частини 1 статті 75 КПК України прямо забороняє судді брати участь у провадженні в разі порушення порядку визначення складу суду, подальші дії колегії були чітко регламентовані законом. Вони мали самостійно зафіксувати збій системи, скласти відповідну заяву про самовідвід та передати справу на повторний, законний автоматизований розподіл. Це єдиний шлях збереження чистоти процесу та авторитету правосуддя.

Проте колегія суддів у складі головуючої Шепетко І.О., суддів Хамник М.М. та Шумило Н.Б. цього обов’язку не виконала. Вони прийняли справу до провадження і продовжили розгляд, попри очевидний процедурний дефект свого призначення.

З погляду дисциплінарної практики, таке свідоме чи внаслідок грубої недбалості ігнорування закону є серйозним правопорушенням. Адвокат Лариса Криворучко у своїй скарзі кваліфікує дії ужгородських суддів за підпунктом «д» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Ця норма передбачає чітку дисциплінарну відповідальність за умисне або внаслідок грубої недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу). Коли суддя знає (або зобов’язаний знати) про нелегітимність свого призначення, але продовжує судити — його дії підривають суспільну довіру до системи і трансформуються у дисциплінарний проступок.

Вимоги скаржника та наслідки для судової системи України

Дисциплінарна скарга адвоката Лариси Криворучко — це не просто констатація порушень, а детально прорахована юридична стратегія захисту прав обвинуваченого Дребітка Є.В., яка містить безкомпромісні та системні вимоги до Вищої ради правосуддя.

По-перше, скаржник вимагає виконати імперативні вимоги закону: притягнути суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Шепетко Ірину Олександрівну, Хамник Марину Миколаївну та Шумило Наталію Богданівну до суворої дисциплінарної відповідальності та звільнити їх з обійманих посад за грубе порушення правил самовідводу та присяги судді.

По-друге, скарга містить важливі процедурні вимоги, спрямовані на забезпечення абсолютної прозорості та цифровізації самого дисциплінарного провадження у ВРП. Адвокат наполягає на реалізації своїх професійних прав через сучасні цифрові інструменти:

• Внесення ідентифікаційних даних: Обов’язково внести реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) адвоката Криворучко Л.С. (3073912669) до додаткових відомостей про учасників справи для коректної верифікації в загальнодержавних реєстрах.

• Тотальна цифровізація матеріалів: Перевести абсолютно всі паперові матеріали цієї дисциплінарної справи в електронну форму та приєднати їх до електронного профілю провадження, забезпечивши скаржнику повний і безперешкодний віддалений доступ до них.

• Дистанційне правосуддя через ЕСІТС: Проводити всі без винятку засідання Вищої ради правосуддя щодо розгляду цієї скарги виключно за обов’язкової участі адвоката Криворучко Л.С. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду/ВРП. Для цього мають використовуватися власні технічні засоби адвоката через її офіційно зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Відеоконференцзв’язок» (ВКЗ) ЕСІТС.

• Дотримання строків сповіщення: Повідомляти захисника про дату і час кожного засідання не менше ніж за три дні до його початку, а копії всіх ухвалених процесуальних рішень невідкладно надсилати на офіційну електронну адресу захисту: 3073912669a@gmail.com.

Ці вимоги демонструють новий рівень правозахисної культури в Україні. Адвокатура більше не погоджується на закриті кулуарні розгляди та вимагає від вищих органів суддівського врядування повної відповідності тим стандартам цифровізації, які декларує держава.

Висновок: чому прозорість алгоритмів — це основа суспільної довіри

Справа про сорокап’ятихвилинну аномалію в Ужгородському суді піднімає фундаментальне питання, яке виходить далеко за межі кримінального провадження щодо Дребітка Є.В. Це питання про те, кому належить влада в сучасному цифровому судочинстві — закону чи алгоритму (або людям, які цим алгоритмом керують).

Якщо суспільство і професійна спільнота заплющуватимуть очі на подібні «хронологічні зсуви», автоматизований розподіл справ із головного інструменту боротьби з корупцією перетвориться на зручну ширму. Нею можна буде виправдати будь-яке потрібне призначення, списавши все на «глюк системи» або «технічні особливості роботи бази даних». Але в правовій державі комп’ютерний код не може стояти вище за Процесуальний кодекс.

Дисциплінарна скарга адвоката Лариси Криворучко, подана у травні 2026 року, створює найважливіший прецедент. Вона змушує Вищу раду правосуддя дати чітку оцінку: чи є хронологічний порядок авторозподілу недоторканним догматом правосуддя, чи суди можуть ігнорувати очевидні аномалії ЕСІТС, продовжуючи розгляд справ нелегітимним складом суду.

Від рішення ВРП у цьому кейсі залежить майбутнє судової реформи в Україні. Тільки безкомпромісна реакція на подійні зсуви в реєстрах, тотальна діджиталізація процесів та суворе притягнення до відповідальності суддів, які закривають очі на процедурні порушення, здатні повернути українцям віру в те, що суд у нашій країні справді керується верховенством права, є безстороннім, незалежним і, головне, встановленим законом.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”