Постріл, що пролунав 19 липня 2024 року у львівському дворі на вулиці Масарика, здетонував у масштабах усієї країни. Загибель відомої мовознавиці, професорки та екснардепки Ірини Фаріон миттєво вийшла за межі звичайного кримінального провадження, ставши питанням національної безпеки та політичного протистояння.
Сьогодні, коли суд у Львові поступово наближається до фінальної стадії — винесення вироку, суспільство досі перебуває у пошуку відповідей на фундаментальні запитання. Хоча з появою нового адвоката Лариси Криворучко дане твердження викликає сумнів.
На лаві підсудних опинився 18-річний студент із Дніпра Вячеслав Зінченко. Слідство малює портрет ідеологічно мотивованого кілера, тоді як сам юнак провину категорично заперечує. У цей же час його батько, Федір Зінченко — військовослужбовець, який захищає Україну на передовій, упевнений: його сина призначили винним, а саму справу поспіхом сфабрикували.
У чому полягають головні протиріччя цієї трагедії, чому офіційні докази слідства викликають стільки запитань у незалежних аналітиків і що насправді криється за лаконічним формулюванням «особиста неприязнь»? Спробуймо детально розібратися в кожному аспекті цієї заплутаної історії.
Хронологія трагедії та офіційна версія слідства
Щоб зрозуміти глибину конфлікту між обвинуваченням і захистом, варто повернутися до перших днів розслідування. На затримання підозрюваного правоохоронцям знадобилося шість днів надінтенсивної роботи. За цей час було проаналізовано гігабайти відеозаписів із камер спостереження, опитано сотні свідків та залучено найкращих аналітиків країни.
Шість днів, що сколихнули країну
За версією Міністерства внутрішніх справ, правоохоронні органи провели безпрецедентну роботу. Як зазначав тогочасний очільник МВС Ігор Клименко, особа у панамі та окулярах, яка протягом тижня сиділа на лавці біля будинку Ірини Фаріон, ретельно маскувалася. Проте камери зафіксували підхід підозрюваного до місця злочину буквально за хвилину до фатального пострілу.
Головні тези офіційного обвинувачення базуються на таких пунктах:
-
Маршрут пересування: Підозрюваний прибув до Львова з Дніпра, заздалегідь спланувавши свої дії.
-
Маскування: Використання специфічного одягу (капелюх-панама, сонцезахисні окуляри, довгі гетри) з метою приховування зовнішності від камер спостереження.
-
Зміна житла: Послідовна оренда кількох квартир у Львові для ускладнення оперативних пошуків.
Проте, попри оптимістичні заяви керівництва силовиків, кримінальний процес виявив серйозні прогалини в доказовій базі. Камери спостереження зафіксували підхід і відхід схожого за статурою юнака, але сам момент пострілу не потрапив на жодне відео. Одразу після затримання 25 липня 2024 року в Дніпрі Вячеслав Зінченко на прямі запитання журналістів про те, чи вчиняв він убивство і якими були його мотиви, лаконічно відповідав: «Наступне питання».
Позиція захисту та ексклюзивні свідчення батька підозрюваного
Поки у львівському судовому залі тривають гарячі засідання, журналісти вирушили на північний напрямок фронту, де несе службу батько обвинуваченого. Федір Зінченко наразі обіймає посаду заступника командира роти в одній із бригад ЗСУ. Для нього новина про арешт сина стала особистою катастрофою, яка повністю зруйнувала його віру в систему правосуддя.
«Катастрофічно все змінилося. Ті ідеали, заради яких я пішов у військкомат, вони просто попрані. Єдине, що мене зараз тримає і дає сили — це доля мого сина. Крім мене, йому ніхто не допоможе», — ділиться переживаннями військовий.
Військовий погляд на правоохоронну систему
Федір Зінченко відверто критикує методи роботи правоохоронних органів. На його думку, в сучасній Україні правоохоронці часто діють за принципом призначення винного, замість ретельного та неупередженого збору доказів. Особливе обурення у батька викликає той факт, що за дві години до офіційного судового засідання з обрання запобіжного заходу 26 липня 2024 року, на офіційному сайті Національної поліції вже з’явився переможний пресреліз про те, що Нацполіція спільно з СБУ «розкрили вбивство».
Він переконаний, що матеріали кримінальної справи шилися поспіхом, аби задовольнити суспільний запит на швидке покарання та відзвітувати перед вищим керівництвом держави. Батько не заперечує, що його син перебував у Львові, проте вважає це трагічним збігом обставин. Юнак просто подорожував і став ідеальним цапом-відбувайлом через візуальну схожість із реальним зловмисником.
Аналіз доказової бази: деформація експертиз та відсутність зброї
Якщо відкинути емоційну складову та проаналізувати сухі юридичні факти, стає зрозуміло, чому справа вбивства Ірини Фаріон викликає так багато дискусій серед правознавців. Захист обвинуваченого наголошує на наявності серйозних процесуальних дірок.
Таблиця: Порівняльний аналіз аргументів слідства та контраргументів захисту
| Елемент доказової бази | Версія та аргументи слідства | Контраргументи захисту та позиція батька |
| Знаряддя злочину | Постріл здійснено з переробленого або оригінального пістолета. На місці знайдено гільзу. | Зброю так і не знайшли. Слідство не змогло встановити, звідки у студента взявся пістолет і куди він зник після злочину. |
| Портретна експертиза | Стверджує, що особа на лавці у дворі Масарика та Вячеслав Зінченко — це одна й та сама людина. | Проведена експертом із Житомира, тоді як усі львівські експерти відмовилися її робити, оскільки якість фото не відповідала базовим вимогам для ідентифікації через капелюх та окуляри. |
| Одорологічна експертиза | Експертиза запахових слідів із лавки у дворі показала збіг із біологічними зразками Зінченка на 99,9%. | Батько називає її максимально суб’єктивною. Результат залежить від кінолога, який може маніпулювати поведінкою собаки. |
| Речі та маскування | Одяг використовувався для конспірації під час стеження за жертвою. | Одяг, у якому кілер перебував на місці події, не знайдено. Окуляри та панама зникли безвісти. |
Проблема житомирської експертизи
Особливу увагу захист приділяє саме портретній експертизі. Федір Зінченко стверджує, що у Львові є щонайменше вісім ліцензованих експертів, здатних провести подібне дослідження. Проте всі вони офіційно відмовилися давати висновок за наявними матеріалами. Єдиний знімок, на якому базується обвинувачення, зробила випадкова мешканка двору на свій мобільний телефон. Обличчя фігуранта там майже повністю закрите тінню від капелюха та масивними окулярами. Те, що за проведення аналізу взявся лише фахівець із Житомира, на думку батька, свідчить про залякування експертного середовища або виконання прямого замовлення.
Спланована конспірація чи звичайний туризм: таємниця трьох квартир
Одним із головних стовпів, на яких тримається позиція обвинувачення щодо професійної підготовки злочину, є факт зміни трьох помешкань у Львові протягом десяти днів. Міністр внутрішніх справ презентував це як глибоку конспірацію та намагання заплутати сліди.
Показово, що фінансові та цифрові сліди, які залишив по собі Вячеслав Зінченко, змушують сумніватися у версії про професійного та законспірованого кілера. Батько підсудного детально пояснює логіку пересувань свого сина:
-
Послідовність, а не одночасність: Юнак не винаймав три квартири одночасно для переховування. Він змінював їх послідовно через банальну відсутність тривалої оренди в розпал туристичного сезону. Перше житло було вільне лише до 15 числа, друге — заброньоване іншими клієнтами з 19 липня. Саме тому хлопець змушений був шукати третій варіант.
-
Абсолютна відкритість даних: Під час оренди кожного з помешкань Зінченко надавав орендодавцям свій оригінальний паспорт громадянина України, вказував власний номер мобільного телефону та здійснював оплату з особистої банківської картки.
-
Користування поштовими послугами: Перебуваючи у Львові, хлопець відкрито відправляв та отримував посилки через «Нову пошту» на своє справжнє ім’я. Слідство трактує отримання однієї з посилок як «доставку знарядь маскування» (окулярів та панами), проте захист наголошує, що вміст коробки ніхто документально не зафіксував, а такі дії є абсолютно природними для будь-якого мандрівника.
Більше того, поведінка хлопця після повернення до рідного Дніпра абсолютно не в’яжеться з психотипом людини, яка щойно скоїла резонансне вбивство і намагається уникнути правосуддя. Замість того, щоб залягти на дно чи виїхати до батька в зону бойових дій на Торецький напрямок, де сховати людину до кінця війни було б значно простіше, Вячеслав вів звичайне підліткове життя. Він продовжив абонемент у спортивному клубі «Наутілус», записався до автошколи та планував на початку серпня розпочати курси водіння.
Психологічний прес у СІЗО та суперечлива поведінка у суді
Широкий резонанс у засобах масової інформації викликала поведінка Вячеслава Зінченка під час судових засідань. Особливе ombre викликав епізод, коли хлопець показав язика доньці загиблої, Софії Семчишин. Суспільство сприйняло це як цинізм та відсутність будькакого каяття. Однак батько обвинуваченого закликає подивитися на передісторію цієї поведінки та звернути увагу на колосальні процесуальні порушення під час досудового розслідування.
Що відбувалося за зачиненими дверима?
За словами Федора Зінченка, психологічний та фізичний тиск на його сина розпочався з першої секунди затримання. Спецпідрозділ КОРД затримував 18-річного хлопця жорстко, витягнувши з ліжка в одних трусах. Під час тривалого транспортування в автомобілі з Дніпра до Львова юнака піддавали інтенсивному моральному пресингу.
Згодом, уже в умовах слідчого ізолятора, адміністрація застосувала класичну схему «внутрішньокамерної розробки». До Вячеслава підсадили трьох досвідчених співкамерників, які мали чітке завдання — вибити зізнання. Саме в цей період з’являється той самий аудіозапис, де голос, схожий на голос Зінченка, нібито зізнається у вбивстві через особисту неприязнь до мовознавиці.
Федір Зінченко цитує записку, яку син зміг потай передати йому через адвоката під час першого побачення:
«Вчора був дуже неприємний епізод із камерниками. Знайте, якщо зі мною щось станеться, я себе не вбивав. Мене можна зламати, але не вбити».
Батько стверджує, що хлопцю банально не давали спати кілька діб поспіль, погрожували фізичною розправою та життєвими перспективами, вимагаючи підписати зізнання. Саме цим пояснюється емоційний надлом підлітка. А щодо демонстрації язика в суді — це була захисна, інфантильна реакція на відкриті погрози з боку доньки Фаріон, яка публічно бажала хлопцю «здохнути в тюрмі».
Мовний аспект та суспільний резонанс навколо процесу
Неможливо аналізувати цю справу у відриві від глибокого соціокультурного та мовного контексту. Слідство практично одразу висунуло версію, що мотив убивства Фаріон криється в ідеологічній площині. Мовляв, радикальні висловлювання Ірини Дмитрівни щодо російськомовних бійців ЗСУ та переселенців зі сходу України викликали у дніпровського студента гостру хвилю агресії.
Позиція родини Зінченків щодо мовного питання
Федір Зінченко не приховує, що в їхній родині повсякденною мовою спілкування є російська. Для Дніпра це абсолютно стандартна ситуація, яка не має нічого спільного з антиукраїнською позицією.
Батько обвинуваченого висловлює власну критичну думку щодо діяльності загиблої професорки:
1. Порушення Конституції: На його переконання, методи, якими Ірина Фаріон боролася за розповсюдження мови, прямо суперечили статті 24 Конституції України, що забороняє дискримінацію громадян за мовними чи національними ознаками.
2. Педагогічний аспект: Маючи разом із дружиною педагогічну освіту, Федір наголошує, що агресивним примусом і «обливанням брудом» закохати людину в українську мову неможливо. Для цього потрібно створювати умови, а не ділити суспільство на сорти.
3. Фронтова реальність: Як офіцер ЗСУ, він підкреслює, що на передовій мовне питання виглядає зовсім інакше. У його підрозділі половина бійців спілкуються російською, а деякі взагалі не можуть розмовляти чистою українською, проте це не заважає їм ефективно нищити ворога та бути патріотами своєї держави.
Водночас Федір наголошує, що постать Фаріон ніколи в їхньому домі не обговорювалася, і до моменту арешту син навіть не знав про її існування. Ба більше, у 2022 році Вячеслав певний час очолював молодіжне крило «Правого сектору» в Дніпрі, мав чітку патріотичну позицію, навідріз відмовився евакуюватися з хрещеною матір’ю до Швейцарії на початку повномасштабного вторгнення та активно цікавився класичною філософією і гуманітарними науками.
Група підтримки та перспективи судового фіналу
Сьогодні навколо підсудного сформувалося дивне явище — так звана «фан-група». На кожне засідання Львівського апеляційного суду чи районних судів приїздять жінки з різних куточків України. Вони поводяться досить гучно, створюючи серйозний медійний шум і відкрито вступаючи в словесні перепалки зі стороною потерпілих.
Батько Вячеслава оцінює цей рух прагматично:
«З точки зору психологічної підтримки Славка вони зробили дуже добру справу. Вони його надихнули, не дали остаточно зламатися під пресом системи. Так, звичайно, у всього є дві сторони — інколи це перетворюється на шоу і заважає чисто юридичному процесу, але для мене як для батька головне, що син не почується залишеним наодинці».
Судовий розгляд справи невпинно наближається до свого фіналу. Прокурори вже зачитали обвинувальний акт та озвучили ключові докази. Натомість позицію захисту заслухати повністю не вдалося через низку перенесень засідань. Спочатку причиною став вихід із голодування Вячеслава Зінченка та його скарги на погане самопочуття, а згодом — його неочікувана заява про відмову від попередніх адвокатів. Опоненти одразу звинуватили сторону захисту в навмисному затягуванні процесу, проте батько рішуче відкидає ці закиди: хлопець перебуває під вартою в СІЗО, а не під домашнім арештом, тому жодного практичного сенсу тягнути час для самого Вячеслава немає.
Висновки та юридичні горизонти
Федір Зінченко реалістично дивиться на найближчі перспективи. Він переконаний, що за поточної політичної кон’юнктури суд першої інстанції визнає його сина винним і винесе максимальний вирок — довічне ув’язнення. Занадто багато репутаційних ставок зроблено вищим керівництвом МВС та держави на те, щоб ця справа завершилася «успішним» покаранням.
Проте військовий не збирається опускати руки:
-
Попереду обов’язково буде детальна апеляція на вирок суду.
-
Захист готує матеріали для касаційного розгляду у Верховному Суді України.
-
Кінцевою метою є подача скарги до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), де політичний тиск українських реалій не матиме жодного значення, а розглядатимуться виключно процесуальні порушення та якість доказової бази.
Справа вбивства Ірини Фаріон оголила глибокі рани всередині українського суспільства. Вона продемонструвала, наскільки легко розіграти карту внутрішнього розколу між українськомовними та російськомовними громадянами в часи важкої війни. Хто б насправді не стояв за цим зухвалим злочином — чи то професійний кілер, чи то невідомі політичні ляльководи, які намагалися спровокувати внутрішній громадянський конфлікт, — крапку в цій історії має поставити виключно закон. Але закон цей повинен бути сліпим до політичних уподобань і бездоганним у виконанні процесуальних норм.
Суспільство чекає не просто вироку, воно чекає на абсолютну і незаперечну правду.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”