Уявіть собі правову реальність, де час працює не на користь справедливості, а стає найкращим адвокатом для обвинувачених у корупції. Сценарій, за якого кримінальне провадження розчиняється у залах засідань понад десятиліття, давно перестав бути вигадкою кінематографа. Це сувора повсякденність, яку демонструє сучасна судова система України. Коли розгляд епізоду хабарництва триває довше, ніж будівництво деяких ліній метрополітену, стає очевидним: перед нами не випадковий збіг обставин, а глибока критична криза інституційного правосуддя.
Корупція в поліції та класична схема вимагання хабаря
Ця історія розпочалася ще у далекому 2015 році, коли два чинні слідчі Шевченківського райуправління міліції Києва вирішили монетизувати свої процесуальні повноваження. Справа, яку вони тоді розслідували, стосувалася використання підробленого свідоцтва про реєстрацію автомобіля Volkswagen Passat. Замість встановлення істини, правоохоронці обрали шлях швидкого збагачення. Вони висунули власнику автомобіля ультиматум: або він сплачує 5000 доларів США, або транспортний засіб залишається на штрафмайданчику, а сам громадянин отримує статус підозрюваного. Так системна корупція в поліції проявила себе у всій «красі».
Зухвалість фігурантів вражала. Один із міліціонерів навіть видавав себе за прокурора для більшої переконливості під час переговорів. Затримання відбулося наприкінці квітня 2015 року. Одного зі спільників взяли «на гарячому» біля станції метро «Золоті Ворота» прямо в автомобілі під час передачі 115 тисяч гривень, а іншого — у власному службовому кабінеті після підписання постанови про закриття провадження. Здавалося б, доказова база залізна, затримання бездоганне, і попереду на зловмисників чекає сувора кримінальна відповідальність. Проте українська Феміда мала зовсім інші плани.
Затягування судового процесу: хронологія одинадцятирічного фіаско
Обвинувальний акт потрапив до суду в липні 2015 року. З цього моменту розпочалося тривале і методичне затягування судового процесу, яке розтягнулося на довгі 11 років. Спершу справу передали судді Оксані Хардіній. Роками засідання переносилися під найрізноманітнішими приводами: то через неявку свідків, то через необхідність примусового приводу. У 2019 році суд раптом вирішив призначити тривалу експертизу відео- та звукозаписів, щоб перевірити їх на наявність монтажу та ідентифікувати голоси обвинувачених, що заблокувало рух справи ще на роки.
Новий виток процесуального абсурду стався у лютому 2021 року, коли справу несподівано перерозподілили на нову суддю Тетяну Осепʼян. Причина? Попередня суддя у день авторозподілу перебувала у відпустці. Весь процес фактично довелося починати спочатку. Як детально описує відоме профільне видання Судовий репортер, за цей час не було надано жодних юридичних підстав для зупинення перебігу строків давності. Фігуранти не переховувалися від слідства і не скоювали нових злочинів — вони просто терпляче чекали, поки календар закриє їхню справу.
Чому судова реформа в Україні залишається лише на папері?
Фінал цієї драми виявився прогнозованим, але від того не менш цинічним. У травні 2026 року Шевченківський районний суд столиці офіційно звільнив ексслідчих від відповідальності за нереабілітуючими обставинами. Підстава — закінчення строків давності притягнення до відповідальності. Держава витратила колосальні ресурси на роботу оперативників, прокурорів, експертів та суддів протягом 11 років лише для того, щоб констатувати власну неспроможність винести бодай якийсь вердикт.
Цей прецедент чітко підтверджує, що комплексна судова реформа в Україні досі не досягла своєї головної мети — невідворотності покарання за топ-корупцію. Інституційні діри у Кримінальному процесуальному кодексі дозволяють адвокатам легально зловживати правами, перетворюючи правосуддя на нескінченний марафон. Поки суди будуть роками призначати необов’язкові експертизи, гратися у нескінченні перенесення засідань через відпустки чи лікарняні й пропускати законні строки давності, довіра суспільства до правоохоронної системи залишатиметься на нульовій позначці.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”