Гучний судовий процес чи правовий нігілізм? Як справа Вячеслава Зінченка руйнує віру в справедливе правосуддя

Вбивство відомої мовознавиці, професорки та громадської діячки Ірини Фаріон влітку 2024 року сколихнуло всю Україну. Суспільство вимагало негайного розслідування, прозорості та покарання винних. Коли правоохоронці затримали молодого хлопця з Дніпра, увага медіа та громадськості була прикута до кожного кроку слідства. Справа Вячеслава Зінченка миттєво стала лакмусовим папірцем для вітчизняної правоохоронної та судової систем.

Проте сьогодні, у 2026 році, цей процес ризикує увійти в історію української юриспруденції не через складність доказової бази, а через шокуючий прецедент недбалості або свідомого нехтування фундаментальними нормами права. Як свідчать факти, оприлюднені в правозахисному аналізі справи Ірини Фаріон, починаючи з 8 січня 2026 року, подальше тримання обвинуваченого під вартою опинилося поза межами правового поля. Причина криється в засіданнях, де долю людини вирішували судді, прокурори та… захисник, який за законом не мав жодного права здійснювати адвокатську діяльність.

Ця стаття — не просто хроніка судових засідань. Це критично-аналітичний розбір того, як формальний підхід до людської свободи здатний помножити на нуль роботу десятків слідчих і підірвати залишки довіри до Феміди.

Анатомія процесу: Хто, де і за що судить Вячеслава Зінченка

Щоб зрозуміти масштаб катастрофи, що розгортається у залах судових засідань, варто повернутися до сухих, але красномовних цифр і фактів кримінального провадження. Наразі у Шевченківському районному суді міста Львова (справа №466/12967/24, провадження №12024140000000749) колегія у складі головуючого судді Невойта П.С., а також суддів Баєвої О.І. та Едера П.Т. розглядає обвинувачення щодо Зінченка В.Ф.

Статті, які інкримінують підсудному, надзвичайно важкі:

• Частина 1 статті 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами);

• Пункти 8, 14 частини 2 статті 115 КК України (умисне вбивство, вчинене у зв’язку з виконанням потерпілою службового або громадського обов’язку, а також вчинене особою за попередньою змовою групою осіб або з корисливих чи політичних мотивів).

З огляду на тяжкість обвинувачення, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою виглядає для багатьох очевидним кроком. Суд регулярно збирався для розгляду клопотань прокурорів про продовження строку арешту. Так, 8 січня 2026 року колегія суддів продовжила обвинуваченому тримання під вартою на 60 діб без визначення розміру застави — на період з 09.01.2026 по 09.03.2026. Згодом, 22 квітня 2026 року, суд ухвалив аналогічне рішення, залишивши Зінченка під вартою з 23.04.2026 по 21.06.2026.

У вступній частині обох ухвал чітко зазначено: засідання проходили за участі захисника — адвоката Вороняка В.А. Його присутність і виступи зафіксовані журналами судових засідань та аудіо- й відеозаписами, оскільки захисник брав участь у процесі в режимі відеоконференції. На перший погляд, процедура дотримана: судді на місці, прокурор зачитує клопотання, адвокат Вороняк опонує, підсудний слухає. Але диявол, як відомо, ховається в деталях, які руйнують цю ідилію законності.

Фатальна помилка або свідоме ігнорування: Адвокат із зупиненим свідоцтвом

Правовий статус адвоката в Україні регулюється суворими правилами. Недостатньо просто мати диплом юриста чи навіть успішно скласти іспити в минулому. Адвокат — це статус, який діє тут і зараз. Перевірити цей статус може будь-який громадянин, а для суду така перевірка є безальтернативним обов’язком перед початком кожного слухання.

Відкриваємо Єдиний реєстр адвокатів України (ЄРАУ) — офіційну державну базу даних. Дивимося профіль захисника Вороняка В.А. І бачимо там чорним по білому написаний ключовий факт: право адвоката Вороняка В.А. на заняття адвокатською діяльністю було зупинено на період з 26 грудня 2025 року по 26 січня 2026 року на підставі офіційного рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА).

Важливо: Людина, яка сиділа перед екраном монітора під час відеоконференції 8 січня 2026 року і виступала в ролі захисника Вячеслава Зінченка, юридично не мала статусу адвоката. На той момент її повноваження були заблоковані державою через дисциплінарне стягнення.

Попри це, як зазначено у матеріалах судового моніторингу, особа із зупиненим свідоцтвом продовжувала з’являтися у процесі. Ба більше, адвокат Вороняк фігурував як захисник у засіданнях 08.01.2026, 14.01.2026, 11.02.2026, 16.02.2026, 25.02.2026, 22.04.2026 та 23.04.2026 років. Увесь цей ланцюжок засідань пройшов під знаком повної відсутності легітимних повноважень з боку захисту.

Як колегія досвідчених суддів — Невойт П.С., Баєва О.І., Едер П.Т. — спромоглася не помітити цей факт? Адже доступ до ЄРАУ є безкоштовним, цілодобовим і відкритим для всього світу. Секретар судового засідання або самі судді перед початком розгляду справи зобов’язані перевірити документи та повноваження всіх учасників. Ігнорування відкритого реєстру — це або тотальна професійна некомпетентність, або свідомий процесуальний підлог з метою швидшого “проштовхування” потрібних рішень.

Що каже закон: Чому участь адвоката Вороняка нівелює законність ухвал

Для тих, хто далекий від юридичної науки, участь особи без свідоцтва адвоката може здатися дрібним формалізмом. Ну яка різниця, якщо людина має юридичну освіту і щось там говорила на захист хлопця? Проте кримінальне право не прощає компромісів із процедурою. Закон України говорить мовою абсолютних імперативів:

1. Частини 5 та 6 статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» чітко вказують: протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Він не може підписувати ордери, подавати клопотання, брати участь у засіданнях та представляти інтереси клієнтів у суді.

2. Частина 2 статті 45 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України містить пряму і жорстку заборону: захисником у кримінальному провадженні не може бути адвокат, відомості про якого внесені до Єдиного реєстру адвокатів України про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

3. Пункт 4 частини 1 статті 412 КПК України визначає наслідки такого порушення: судове рішення у будь-якому випадку підлягає скасуванню, якщо судове провадження було здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов’язковою.

Оскільки справа Вячеслава Зінченка стосується особливо тяжкого злочину, участь кваліфікованого та легітимного захисника тут є обов’язковою за законом. Участь особи, право якої на професію зупинено, в юридичному сенсі прирівнюється до повної, тотальної відсутності захисника.

Фактично, коли 8 січня 2026 року Шевченківський районний суд Львова продовжував тримання під вартою, В’ячеслав Зінченко залишився сам на сам із державною машиною обвинувачення. Його конституційне право на захист було розтоптане. Суд ухвалив доленосне рішення про позбавлення волі людини, спираючись на ширму, декорацію захисту, яка не мала під собою жодної законної сили.

Європейська практика та «плоди отруйного дерева»: Коли захист перетворюється на декорацію

Україна задекларувала свій курс на європейські стандарти правосуддя, а рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) є джерелом права для наших судів. ЄСПЛ неодноразово розглядав випадки, коли держави намагалися відбутися “формальною” присутністю адвоката для галочки. Позиція європейських арбітрів у цьому питанні є непохитною:

• «Salduz v. Turkey» (Сальдуз проти Туреччини): Суд наголосив, що право на адвоката є фундаментальною, базовою гарантією справедливого судового процесу (Стаття 6 Конвенції про захист прав людини). Доступ до реального захисника має бути забезпечений на найперших етапах, включно з ухваленням рішень про запобіжні заходи.

• «Artico v. Italy» (Артіко проти Італії): ЄСПЛ вказав, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні. Сама по собі формальна присутність особи у мантії чи зі статусом адвоката в залі засідань не означає, що підсудному забезпечено реальний і ефективний захист.

• «Yaremenko v. Ukraine», «Sannino v. Italy», «Daud v. Portugal»: У цих прецедентних рішеннях чітко сформульовано постулат — фіктивний, некомпетентний або юридично незаконний захист повністю прирівнюється до фактичної відсутності адвоката у процесі.

Коли суд заплющує очі на статус адвоката, включається знаменита юридична доктрина, відома як «плоди отруйного дерева». Її суть проста й логічна: якщо первинне процесуальне рішення або дія містять у собі зерно незаконності, то всі наступні рішення, які з нього виростають, стають такими ж незаконними та отруєними. Незаконне породжує виключно незаконне.

Якщо ухвала від 8 січня 2026 року про продовження арешту була прийнята з катастрофічним порушенням права на захист, то подальше перебування Зінченка у СІЗО втратило будь-яку легітимність. Наступна ухвала від 22 квітня 2026 року, яка базувалася на попередніх процесуальних етапах, так само автоматично стає незаконною. Будь-які слідчі дії, допити чи експертизи, проведені в умовах такого незаконного ув’язнення, захист у майбутньому легко зможе визнати недопустимими доказами.

Відповідальність суддів: Дисциплінарні проступки чи «процесуальна дрібниця»?

Тепер постає головне питання: що має відбутися із суддями, які допустили цей правовий колапс? В українському суспільстві часто панує думка, що суддя — недоторканна фігура, яка може ухвалити будь-яке рішення, і їй за це нічого не буде. Дійсно, частина 4 статті 126 Конституції України та стаття 49 Закону «Про судоустрій і статус суддів» гарантують, що суддю не можна притягнути до відповідальності за зміст ухваленого ним рішення, якщо тільки не буде доведено умисний злочин або грубий дисциплінарний проступок.

Але випадок, який розгорнув Шевченківський районний суд Львова, виходить далеко за рамки суддівської дискреції чи “власного бачення” матеріалів справи. Тут йдеться про грубу недбалість, яка потягнула за собою незаконне позбавлення волі людини.

Згідно зі статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», існують чіткі підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності:

• Підпункт «а» пункту 1 частини 1: Істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав.

• Пункт 3 частини 1: Поведінка, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання правил суддівської етики та стандартів поведінки.

• Пункт 4 частини 1: Умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Продовження арешту людини без законного представника — це не «процесуальна дрібниця» і не технічна помилка друкарки. Це фундаментальний удар по статті 59 Конституції України та статті 6 Європейської конвенції. Якщо Вища рада правосуддя (ВРП) проігнорує дії суддів Невойта П.С., Баєвої О.І. та Едера П.Т., це стане сигналом для всієї судової системи: реєстри можна не дивитися, права обвинувачених можна ігнорувати, а закони писані лише для краси.

Правосуддя під загрозою: Чому ця справа стосується кожного з нас

Справа про вбивство Ірини Фаріон — це лакмусовий папірець для українського суспільства. Багато людей, керуючись емоціями та праведним гнівом через втрату видатної діячки, готові заплющити очі на будь-які порушення процедури. Мовляв, яка різниця, який там адвокат був у Зінченка, головне — щоб сидів.

Але це небезпечна ілюзія. Правосуддя, побудоване на порушенні закону, перестає бути правосуддям і перетворюється на звичайне судилище. Коли суд свідомо чи через лінощі ігнорує реальність права на захист, під загрозою опиняється не просто конкретний Вячеслав Зінченко — під загрозою опиняється кожен громадянин країни. Якщо держава може порушити закон у найгучнішій справі десятиліття під прицілом сотень телекамер і журналістських розслідувань, то що заважає їй зробити те саме з пересічною людиною у тихій залі провінційного суду, де немає жодного глядача?

Як зазначено в першоджерелі на сторінках публікації у Facebook, ухвали про продовження запобіжного заходу від 08.01.2026 та 22.04.2026 років є абсолютно незаконними. Суд не має права легалізувати позбавлення волі через процедуру, яка прямо суперечить імперативній нормі Кримінального процесуального кодексу України.

Суспільство має право знати правду про вбивство Ірини Фаріон. Справжній убивця повинен отримати максимальний і справедливий строк ув’язнення. Але цей вирок має бути бездоганним з точки зору закону. Будь-яка шпаринка для скасування рішень у майбутньому (наприклад, в апеляції чи в тому ж ЄСПЛ) через недолугі дії суддів першої інстанції — це плювок у пам’ять загиблої та знущання з її родини, яка роками чекатиме на законний фінал.

Справа Вячеслава Зінченка зайшла у глухий правовий кут. І вихід із нього один — негайне повернення процесу в рамки суворого дотримання букви закону, визнання ухвал суддів Невойта, Баєвої та Едера незаконними, проведення службового розслідування та забезпечення підсудному реального, а не бутафорського права на захист. Тільки так Україна зможе довести, що вона є правовою державою, а не територією процесуального хаосу.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”