Судові процеси, які приковують до себе увагу мільйонів, завжди стають іспитом для правової системи будь-якої держави. Коли на терезах правосуддя опиняється не просто кримінальне провадження, а справа загальнонаціонального значення, межа між справедливим судом та публічною розправою стає тонкою як ніколи. Саме таким випробуванням для української Феміди стала справа №466/12967/24 щодо обвинувачення вісімнадцятирічного юнака Вячеслава Федоровича Зінченка у вбивстві відомої мовознавиці, професорки та громадської діячки Ірини Фаріон.

Суспільний тиск у цій справі є колосальним. Емоції вирують, медіа рясніють заголовками, а суспільство вимагає швидких відповідей та суворого покарання. Проте правосуддя не може керуватися емоціями. Його єдиним орієнтиром має бути Закон. Що ж насправді відбувається за зачиненими (і відчиненими) дверима судової зали?

Нещодавно адвокат обвинуваченого, відома правозахисниця Лариса Криворучко, яка очолює ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко», оприлюднила документ, що проливає світло на шокуючі деталі процесу. Проаналізувавши цей документ, ми представляємо детальний аналіз того, чому офіційна позиція сторони захисту у справі Зінченка свідчить про системну кризу правосуддя, процесуальний тиск та наявність ознак фальсифікацій на найвищому рівні.

Хронологія подій 5 травня 2026 року: замінування суду як тригер чи випадковість?

Судовий розгляд у справі Вячеслава Зінченка, який розпочався на початку травня 2026 року, з перших хвилин продемонстрував, що процес не буде простим. Проте події, які розгорнулися 5 травня, більше нагадували сценарій детективного трилера, ніж стандартне судове засідання.

Безпосередньо перед початком слухання адвокат Лариса Криворучко, діючи виключно в межах своїх процесуальних повноважень та в інтересах свого підзахисного, подала до суду значний пакет документів. Це були клопотання, заперечення, заяви та детально обґрунтовані правові позиції, покликані вказати суду на численні білі плями у досудовому розслідуванні.

Одразу після того, як документи опинилися в канцелярії та у суддів, надійшло повідомлення про «замінування» будівлі суду. Ситуація набула ознак абсурду:

• Процедура безпеки: За загальними правилами, у разі загрози вибуху здійснюється негайна евакуація всіх присутніх, зокрема суддів, прокурорів, секретарів та відвідувачів.

• Реальність процесу: За наявною у сторони захисту інформацією, судді з будівлі суду не евакуювалися. Вони залишилися всередині, тоді як робота суду для інших була фактично заблокована.

Виникає логічне та цілком обґрунтоване питання: чому загроза вибуху виникла саме в той момент, коли захист перейшов до активної процесуальної атаки, і чому «замінування» не злякало самих служителів Феміди?

Безпека учасників процесу має бути безумовним пріоритетом держави, проте коли евакуація виглядає вибірковою, це викликає обґрунтовані сумніви у щирості дій правоохоронних органів та адміністрації суду. Після відновлення роботи засідання продовжилося, проте осад процесуальної маніпуляції залишився.

Порушення права на належний виклик захисника: ігнорування ст. 135 КПК України

Однією з фундаментальних засад справедливого суду є забезпечення обвинуваченому права на захист, що нерозривно пов’язано з можливістю адвоката належним чином підготуватися до засідання. Проте, як випливає з публікації у Facebook адвоката Лариси Криворучко, суд системно нехтував елементарними правилами комунікації зі стороною захисту.

Під час судового засідання адвокатом було заявлено відвід секретарю судового засідання. Причина — систематичне та грубе порушення процедури виклику захисника. Судові повістки надсилалися з критичним запізненням. Адвокат неодноразово отримувала повідомлення про засідання пізно вночі — напередодні самого слухання.

Така практика є прямим порушенням низки норм національного законодавства:

1. Стаття 74 КПК України чітко регламентує обов’язки секретаря судового засідання, серед яких — своєчасне та належне оформлення та направлення викликів учасникам процесу.

2. Стаття 135 КПК України встановлює чіткий порядок виклику особи в кримінальному провадженні. Особа має отримати повістку не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана з’явитися до суду.

Замість того щоб виконати свій процесуальний обов’язок, перевірити належність повідомлення адвоката та відкласти засідання у разі порушення строків, суд переклав відповідальність за технічні збої на сторону захисту.

Важливо знати: Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїй сталій практиці неодноразово наголошував, що неналежне або несвоєчасне повідомлення сторони захисту про час і місце судового розгляду є грубим порушенням права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною 5 статті 9 КПК України, національні суди зобов’язані застосовувати практику ЄСПЛ як джерело права. Ігнорування цієї вимоги ставить під загрозу легітимність будь-якого вироку, який буде винесено за результатами такого розгляду.

Щоденні засідання як інструмент тиску на адвокатуру

Ще одним тривожним сигналом у справі №466/12967/24 стало призначення судових засідань у щоденному режимі протягом тижня — з 1 по 8 травня 2026 року. Суд прийняв це рішення одноособово, абсолютно не погодивши графік із захисником, попри те, що Лариса Криворучко надала документальні підтвердження своєї зайнятості в інших невідкладних судових процесах.

Коли адвокат подала законні клопотання про відкладення засідань через об’єктивну неможливість бути присутньою у двох місцях одночасно, реакція головуючого судді виявилася показовою. У протоколах та виступах судді почали з’являтися формулювання про:

• «спланований характер» неявок захисника;

• начебто навмисне «затягування судового процесу»;

• можливе застосування «заходів реагування» (дисциплінарних санкцій чи штрафів) щодо адвоката.

Такі дії суду виходять за межі цивілізованої процесуальної комунікації. Це прямий тиск на захист та спроба залякати адвоката, змусивши його відмовитися від активної правової позиції на користь швидкості розгляду справи.

Рада адвокатів України (РАУ) неодноразово давала офіційні роз’яснення з цього приводу: виключне право визначати пріоритетність участі у судових засіданнях належить самому адвокату. Суд не наділений повноваженнями:

• визначати, яка справа для адвоката є «важливішою»;

• давати оцінку обраній адвокатом тактиці захисту та його завантаженості;

• погрожувати адвокату санкціями за виконання професійних обов’язків в інших процесах.

Незалежність адвокатури є базовою ознакою демократичної держави. Вона гарантується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Основними положеннями ООН про роль адвокатів та численними європейськими стандартами. Спроба суду зламати цю незалежність заради швидкого звіту перед суспільством руйнує засади правової держави.

30 томів та 0,5 терабайта даних: право на захист чи формальна присутність?

Право на справедливий суд — це не просто фізична присутність людини в мантії та людини в діловому костюмі (адвоката) в одному приміщенні. Це насамперед надання захисту реальної, практичної можливості вивчити звинувачення та підготувати аргументовані заперечення. У справі В’ячеслава Зінченка цей принцип, на думку захисту, було повністю нівельовано.

Суд фактично відмовив стороні захисту у наданні розумного та достатнього часу для ознайомлення з матеріалами справи. А масштаби цих матеріалів вражають:

• 30 томів паперових матеріалів кримінального провадження;

• величезний обсяг доказів, які перебувають у володінні сторони обвинувачення (прокурора);

• 0,5 ТБ (терабайта) цифрових даних — аудіо- та відеоматеріалів, записів судових засідань та результатів технічних експертиз.

Для того, щоб професійно проаналізувати 500 гігабайт медіафайлів, зіставити покази свідків з таймкодами відеозаписів, перевірити метадані та виявити можливі ознаки монтажу чи маніпуляцій, потрібні тижні, якщо не місяці кропіткої роботи. Вимога суду проводити щоденні засідання без надання часу на вивчення цих гігабайтів інформації — це не що інше, як позбавлення права на ефективний захист.

Захисник не може виконувати свою роль «наосліп». Якщо держава в особі суду створює умови, за яких адвокат фізично позбавлений можливості ознайомитися з доказами проти його клієнта, такий процес перетворюється на фарс, де роль захисника зводиться до декоративної функції присутнього глядача.

Таємниці автоматизованого розподілу: чи законний склад суду у справі №466/12967/24?

Одним із найсерйозніших та юридично підтверджених зауважень, які містить офіційна позиція захисту у справі Зінченка, є питання легітимності самого складу суду. Відповідно до українського законодавства, розподіл справ між суддями має здійснюватися виключно автоматизованою системою (АСДС) у хронологічному порядку для унеможливлення ручного втручання та призначення «потрібного» судді на конкретну справу.

Проте під час детального аналізу витягів з АСДС сторона захисту встановила грубе порушення частини 3 статті 35 КПК України. Було виявлено аномальне порушення хронологічного порядку розподілу:

• Справа з більшим унікальним номером була зареєстрована та розподілена раніше, ніж справа з меншим унікальним номером.

• В умовах автоматизованої системи документообігу суду така ситуація технічно неможлива без зовнішнього, ручного втручання в алгоритми програми або бази даних.

Втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду є серйозним кримінальним правопорушенням, відповідальність за яке передбачена статтею 376-1 Кримінального кодексу України.

Практика ЄСПЛ у цьому питанні є безкомпромісною. У фундаментальних рішеннях у справах «Сокуренко і Стригун проти України» та «Yefimenko проти Росії» суд чітко зазначив: суд може вважатися «встановленим законом» лише тоді, коли його склад визначено у суворій відповідності до встановленої національним законом процедури розподілу справ. Якщо процедуру автоматизованого розподілу було порушено або сфальсифіковано, такий суд не є «судом, встановленим законом», а його рішення апріорі є нелегітимними та не відповідають вимогам статті 6 Конвенції.

Попри наведені залізобетонні аргументи та докази невідповідності розподілу закону, суд прогнозовано відмовив у задоволенні заяви про відвід складу суду. Це рішення ще більше поглибило сумніви у неупередженості процесу.

Процесуальна поспішність та ігнорування прав обвинуваченого

Подальший розвиток подій після відмови у відводі суду лише підтвердив побоювання правозахисників щодо упередженості колегії. Замість повернення процесу в конструктивне правове русло, у судовому засіданні почався справжній хаос:

• Судді не змогли або свідомо не захотіли належним чином роз’яснити обвинуваченому В’ячеславу Зінченку його процесуальні права, що є прямим обов’язком головуючого на початку будь-якого розгляду.

• Колегія суддів самостійно, без урахування думки сторін та обговорення в залі засідань, прийняла рішення про відкладення слухання.

• Судді поспішно залишили зал судового засідання.

Подібна поспішність та нехтування базовими ритуалами та вимогами судочинства є процесуально неприпустимими. Будь-які дії суду, спрямовані на обмеження прав обвинуваченого до того, як буде роз’язане  питання про довіру самому складу суду, підривають авторитет судової гілки влади в очах суспільства.

Хто така Ірина Фаріон: складний історичний контекст поза емоціями

Смерть Ірини Фаріон — це безперечна трагедія, людська втрата та злочин, який має бути розслідуваний з максимальною ретельністю. Водночас сторона захисту закликає суспільство та медіа відокремлювати емоції від історичних та юридичних фактів.

Постать Ірини Фаріон була і залишається однією з найбільш обговорюваних та неоднозначних в українському суспільстві. Захист нагадує, що попри її пізніший радикальний патріотизм, історичним фактом є її членство у Комуністичній Партії Радянського Союзу (КПРС) у молоді роки. Це свого часу підтвердили детальні журналістські розслідування.

Документальні свідчення членства Ірини Фаріон в КПРС (за матеріалами Державного архіву Львівської області)
Офіційний доступ до документів партійного архіву Львівського обкому Компартії України було отримано журналістами видання ZAXID.NET.
Протокол засідання парткому ЛДУ ім. І. Франка від 3 квітня 1987 року (справа №248, опис №2, фонд №92) фіксує приймання Ірини Фаріон кандидатом у члени КПРС.
Характеристика-рекомендація, підписана тодішнім комсомольським діячем Степаном Кубівим, зазначає, що Ірина Фаріон активно заохочувала вивчення російської мови іноземними студентами в рамках Клубу інтернаціональної дружби (КІД).
Жодних архівних документів, які б свідчили про вихід чи виключення Ірини Фаріон з КПРС до офіційної заборони діяльності партії 30 серпня 1991 року, в архівах не виявлено.

Ці факти біографії наводяться не для того, щоб дати оцінку її подальшій політичній діяльності у лавах ВО «Свобода» чи Верховній Раді. Вони підкреслюють надзвичайну складність історичного та суспільного контексту, в якому розвивається справа.

Саме тому, що фігура загиблої викликає такий широкий спектр емоцій — від палкої любові до гострого неприйняття, — розслідування її вбивства має бути стерильно чистим з юридичного погляду. Будь-яка спроба засудити обвинуваченого на догоду суспільному резонансу, без беззаперечних та законно отриманих доказів, буде не святом  справедливості, а наругою над пам’яттю загиблої та засадами Конституції України.

Позиція сторони захисту та заклик до правової відповідальності громадян

Аналізуючи хід судового процесу та матеріали досудового розслідування, сторона захисту на чолі з Ларисою Криворучко сформулювала чітку та безкомпромісну позицію:

1. Незаконне обвинувачення: В’ячеслав Зінченко є незаконно обвинуваченим. Наявні у справі докази не дають підстав для упевненості в його винуватості поза розумним сумнівом.

2. Поверхневе слідство: Досудове розслідування було проведене поспішно, поверхнево, з ігноруванням альтернативних версій злочину та численними порушеннями процесуальних норм КПК.

3. Системні порушення суду: Судовий розгляд відбувається в умовах очевидного порушення прав на захист, тиску на адвокатів та маніпуляцій із процедурами.

Адвокат Лариса Криворучко закликаю українське суспільство та журналістів утримуватися від передчасних емоційних висновків, навішування ярликів та публічного «лінчування» обвинуваченого до винесення вироку законним судом.

Захист нагадує про існування статті 68 Конституції України, яка наголошує: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Кожен громадянин зобов’язаний додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права, свободи, честь і гідність інших осіб. Публічні заклики до розправи та формування образу «стовідсоткового вбивці» в медіа без судового рішення є прямим порушенням презумпції невинуватості.

Наступні кроки захисту: міжнародна арена та захист адвокатської таємниці

Якщо національні судові інстанції та органи суддівського врядування виявляться неспроможними або не захочуть відреагувати на кричущі порушення закону під час розгляду справи №466/12967/24, адвокат Лариса Криворучко налаштована діяти рішуче.

У разі відсутності адекватної реакції всередині держави, сторона захисту ініціюватиме звернення до:

• Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) — на підставі порушення ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд) та ст. 13 (право на ефективний засіб правового захисту);

• Органів Ради Європи, які здійснюють моніторинг дотримання прав людини в Україні;

• Міжнародних правозахисних організацій та міжнародних асоціацій адвокатів.

Правосуддя не може будуватися на залякуванні адвокатів, нічних повістках, сумнівних маніпуляціях з автоматизованою системою розподілу справ та обмеженні доступу до матеріалів обвинувачення. Закон має бути один для всіх — як для звичайного громадянина на лаві підсудних, так і для судді в мантії чи прокурора.

Попередження для ЗМІ та громадських активістів: межі закону

Окрему увагу у своїй офіційній заяві захисту Лариса Криворучко приділяє діям окремих представників медіапростору та правоохоронних органів, які намагаються дискредитувати роботу адвокатів у цій справі.

Адвокат зазначає, що зафіксовані спроби:

• підслуховування телефонних розмов захисників;

• зливу та публікації конфіденційних переговорів адвоката з клієнтом (Вячеславом Зінченком);

• публічного обговорення тактики захисту на основі незаконно отриманих даних приватних комунікацій.

Такі дії не просто порушують журналістську етику — вони містять ознаки важких кримінальних злочинів, пов’язаних із порушенням таємниці листування, телефонних розмов та втручанням у діяльність захисника. Адвокатська таємниця є недоторканною, і без її суворого дотримання існування правової держави неможливе.

«Сторона захисту попереджає тільки один раз. Надалі на кожен факт незаконного втручання, зливу інформації чи переслідування адвокатів буде жорстка, але виключно законна процесуальна реакція», — резюмує у своєму зверненні Лариса Криворучко.

Справа В’ячеслава Зінченка вже давно вийшла за межі звичайного кримінального кейсу. Вона стала маркером того, чи здатна Україна навіть у часи найтяжчих криз та емоційних потрясінь залишатися європейською правовою державою, де панує диктатура Закону, а не диктатура натовпу.

Відео з залу суду дивитись тут

Справедливий суд — це не просто красиве гасло на фасадах державних установ. Це щоденна робота з неухильного дотримання кожної букви Кримінального процесуального кодексу України. І сторона захисту готова боротися за це право до кінця — на всіх рівнях, від районного суду до Страсбурга.

ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”