Реформування судової системи України протягом останніх років нагадує складну хірургічну операцію. Попри шалений внутрішній опір системи, держава спромоглася перезавантажити Вищу раду правосуддя та Вищу кваліфікаційну комісію суддів, давши надію на реальне очищення суддівського корпусу. Проте будь-який досвідчений юрист, громадський діяч чи міжнародний спостерігач підтвердить: судова реформа за визначенням не може бути успішною, якщо одна з ключових ланок системи правосуддя залишається недоторканим заповідником корупційних практик, клановості та кумівства. Йдеться про українську адвокатуру.
Сьогодні питання оновлення інституту адвокатури перейшло з площини теоретичних дискусій та круглих столів у фазу відкритої політичної та правової війни. Епіцентром цього протистояння став проєкт Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки, розроблений Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК). Включення окремого, деталізованого розділу про адвокатуру до цього стратегічного документа викликало справжню паніку серед керівництва Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Ця паніка переросла у відвертий правовий нігілізм, коли у боротьбу проти антикорупційних стандартів було залучено Офіс Генерального прокурора, який ініціював абсурдне кримінальне провадження проти посадовців НАЗК.
Для українського суспільства та міжнародних партнерів фінальне рішення Кабінету Міністрів щодо долі цього розділу стане лакмусовим папірцем. Це показовий тест, який чітко продемонструє: чи готова виконавча влада просувати системні реформи, життєво необхідні для вступу в ЄС, чи вона вкотре обере бік старої еліти на чолі з Лідією Ізовітовою, соратницею одіозного Віктора Медведчука.
Детальний аналіз цієї проблеми та хронологію боротьби послідовно висвітлює Фундація DEJURE, яка системно адвокатує очищення правосуддя від корупційних впливів.
Останній бастіон старої системи: Хто і чому блокує реформу адвокатури
Щоб зрозуміти масштаби кризи, необхідно звернутися до структури управління українською адвокатурою. Створена у 2012 році в рамках тодішнього закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ухваленого за часів президентства Януковича та за безпосереднього кураторства Андрія Портнова), НААУ швидко перетворилася на надконцентровану, закриту корпоративну імперію. Беззмінним керівником НААУ та Ради адвокатів України (РАУ) є Лідія Ізовітова. Її багаторічні зв’язки із Віктором Медведчуком та представниками колишньої Партії регіонів сформували специфічний стиль управління інституцією: повна закритість, жорстке придушення внутрішньої опозиції, кругова порука та абсолютна нетерпимість до критики.
Проблема полягає не лише в особистостях, а й у системній втраті легітимності керівних органів. Повноваження НААУ та Ради адвокатів України офіційно завершилися ще у 2022 році. Проте нові вибори керівництва так і не були проведені. Посилання керівництва НААУ на умови воєнного стану як на єдину причину неможливості проведення з’їздів є банальною маніпуляцією та відмовкою. Інші правничі професії — зокрема, судді та прокурори — знаходять законні механізми та успішно проводять свої з’їзди та вибори навіть у нинішніх надскладних безпекових умовах. Тим часом у НААУ управління незаконно зосереджене в руках обмеженого кола осіб, що ставить під обґрунтований сумнів їхнє право репрезентувати всю 70-тисячну професійну спільноту. Насправді ми бачимо системне втручання цих осіб у фундаментальне право самих адвокатів обирати та бути обраними до органів самоврядування.
Окрім політичної монополії, керівництво НААУ роками вибудовувало фінансову імперію, що базується на обов’язкових внесках адвокатів та штучно створених монополіях. Яскравим прикладом є діяльність Вищої школи адвокатури (ВША). Згідно з внутрішніми правилами НААУ, кожен адвокат зобов’язаний щорічно проходити підвищення кваліфікації та отримувати так звані «бали». Фактично адвокатів змусили платити монопольні тарифи за лекції та вебінари у ВША, оскільки альтернативні майданчики для навчання систематично блокуються або не визнаються НААУ. При цьому фінансова звітність асоціації залишається абсолютно непрозорою. Жодних відкритих звітів чи незалежних аудитів, які б показували, куди витрачаються мільйонні внески українських захисників, не існує. Саме тому те, як Ізовітовій вдається уникати реформи адвокатури за допомогою лобізму у владних кабінетах, є однією з найбільш закритих тем у кулуарах правосуддя.
Нові вимоги Євросоюзу та Антикорупційна стратегія 2026–2030
Європейська інтеграція України — це не просто гасло чи декларація про наміри, а чіткий перелік домашніх завдань, де реформа системи правосуддя займає центральне місце. Європейська Комісія у своїх щорічних звітах щодо України неодноразово наголошувала на необхідності комплексної реформи адвокатури. Ба більше, цей пункт офіційно включений до переліку бенчмарків (вимог), без виконання яких Україна не зможе стати повноправним членом ЄС. Ця реформа також є невіддільною частиною Дорожньої карти верховенства права, схваленої Кабінетом Міністрів у 2025 році.
Національне агентство з питань запобігання корупції, діючи у межах своїх законних повноважень, зафіксувало критичні корупційні ризики в адвокатурі та запропонувало конкретні шляхи їх подолання у проєкті Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки.
Що ж так сильно налякало керівництво НААУ в цьому документі? Стратегія передбачає ключові зміни, які мають бути впроваджені до кінця 2026 року:
1. Електронне голосування за принципом «один адвокат — один голос»: Це дозволить ліквідувати маніпулятивні та закриті «конференції» і дасть змогу кожному адвокату безпосередньо обирати керівництво НААУ та регіональних рад, усунувши монополію нинішніх еліт.
2. Повне оновлення керівних органів: Запровадження обов’язкових регулярних виборів та жорстких обмежень щодо перебування на посадах (не більше двох термінів поспіль або максимум 3 роки на посаді, як рекомендує ЄС).
3. Прозорий та уніфікований іспит для доступу до професії: Ліквідація корупційних схем при складанні кваліфікаційних іспитів. Нагадаємо, нещодавно правоохоронці викрили столичного адвоката, який обіцяв «допомогти» з успішним складанням адвокатського іспиту за хабар у $6000.
4. Демонополізація підвищення кваліфікації: Скасування примусової монополії Вищої школи адвокатури. Адвокати повинні мати право самостійно обирати, де їм навчатися, а кошти від внесків не повинні стікатися до однієї кишені.
5. Фінансова відкритість: Обов’язкова публікація щорічної фінансової звітності НААУ та проведення її регулярного аудиту незалежними міжнародними компаніями.
6. Децентралізація управління: Передача реальних повноважень та фінансової автономії від київського офісу НААУ регіональним радам адвокатів.
7. Залучення громадськості до дисциплінарних процедур: Включення представників інших правничих професій та не-адвокатів до дисциплінарних органів, щоб зруйнувати кругову поруку, адже нинішня модель демонструє глибокі проблеми дисциплінарної системи адвокатури та її закритість від будь-якого зовнішнього або суспільного контролю.
НААУ вимагає від прем’єр-міністра Юлії Свириденко повністю вилучити цей розділ з Антикорупційної стратегії, називаючи це «втручанням у незалежність та самоврядність адвокатури». Проте, як зазначають юристи, самоврядування — це не ліцензія на безкарність і не право будувати корупційну офшорну зону всередині держави.
Публічний інтерес проти приватного клубу: Монополія та корупційні ризики
Аргументи керівництва НААУ про те, що адвокатура є повністю незалежною громадською організацією, у яку держава не має права втручатися, є юридично неспроможними. Адвокатура — це професійна інституція, що виконує надважливу публічну функцію, делеговану їй державою. Конституція України закріплює за адвокатами виключне право (монополію) на представництво громадян у судах та захист від кримінального обвинувачення. Держава передала адвокатурі повноваження із самоорганізації з конкретним очікуванням: забезпечення високої якості правової допомоги, прозорих правил гри та дотримання найвищих етичних стандартів.
Якщо ці очікування не виправдовуються, а самоврядування перетворюється на інструмент покривання недоброчесних колег, держава не просто має право — вона зобов’язана втрутитися. Адже наслідки деградації адвокатури відчувають на собі й звичайні громадяни, і державний апарат. Корупційні практики в адвокатурі є не поодинокими ексцесами виконавців, а системним явищем, яке напряму підриває національну безпеку та довіру до правосуддя.
У багатьох найгучніших корупційних скандалах останніх років саме адвокати відігравали ключову роль посередників у передачі неправомірної вигоди. Згадаймо хоча б безпрецедентну справу ексголови Верховного Суду Всеволода Князєва, якого було викрито на отриманні рекордного хабаря у розмірі $2,7 млн. За даними слідства, саме через спеціально створене адвокатське об’єднання здійснювалося акумулювання та передача коштів для суддів. Не менш показовими є записи з кабінету колишнього голови Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК) Павла Вовка, де детально зафіксовано, як кишенькові юристи використовувалися для подачі потрібних позовів задля блокування роботи державних органів чи ухвалення замовних рішень. Показовою у цьому розрізі є справа Ростислава Кравця, який фігурував на знаменитих “плівках Вовка” і через якого подавали абсурдні позови у межах плану із захоплення влади в судовій системі, а НААУ замість засудження таких дій фактично підтримала тиск на журналістів, які розслідували цю деструктивну діяльність.
Крім того, останнім часом набули масового характеру схеми отримання «судових» відстрочок від мобілізації, де окремі адвокати виступають організаторами процесів із фіктивного встановлення опіки чи інших підстав через лояльні суди. Коли інституція, що має захищати закон, перетворюється на супермаркет із надання корупційних послуг, а її керівництво роками ігнорує ці факти, розмови про «недоторканість самоврядування» виглядають як відверте знущання з системи.
Синдикат тиску: Як НААУ та Офіс Генпрокурора об’єдналися проти НАЗК
Намагання заблокувати реформу адвокатури відбуваються не лише через офіційні листи та публічні заяви. Стара система задіяла важку артилерію та тіньові інструменти впливу, що вилилося у відверту атаку на антикорупційні органи. Наприкінці квітня 2026 року стало відомо, що Офіс Генерального прокурора зареєстрував кримінальне провадження проти керівництва та посадовців НАЗК за статтею 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди).
Абсурдність цього провадження очевидна будь-якому юристу. НАЗК звинувачують у тому, що воно… виконувало свої прямі законодавчі обов’язки з розробки та формування державної антикорупційної політики. Закон України «Про запобігання корупції» чітко уповноважує агентство аналізувати корупційні ризики у всіх сферах державного та суспільного життя, включаючи правосуддя та адвокатуру, та пропонувати заходи для їх мінімізації. Проте, як детально описує аналітичний матеріал Фундації DEJURE про тиск на НАЗК, цей союз адвокатських еліт та прокуратури виник зовсім не випадково.
Генеральному прокурору й самому вкрай невигідна нова Антикорупційна стратегія. Річ у тому, що проєкт документа містить положення про запровадження прозорого, незалежного конкурсу на посаду Генерального прокурора із залученням міжнародних експертів. Нинішнє керівництво Офісу Генпрокурора, яке вважають сферою впливу ексголови Офісу Президента Андрія Єрмака, категорично не бажає втрачати контроль над цією ключовою посадою. У результаті інтереси НААУ та керівництва ГПУ повністю збіглися: прокурори отримали інструмент для тиску на НАЗК з метою вихолощення стратегії, а Ізовітова — надійний захист від реформи свого відомства.
У політичних кулуарах активно обговорюють фактор Андрія Єрмака у реформі правосуддя. Очевидно, що без мовчазної згоди або прямої підтримки з боку Банкової Офіс Генпрокурора ніколи не наважився б на реєстрацію такого відверто абсурдного та політично мотивованого кримінального провадження проти керівників незалежного антикорупційного органу. Це виглядає як скоординована спецоперація, мета якої — надіслати чіткий сигнал усім реформаторам: будь-які спроби зазіхнути на інтереси старих еліт каратимуться кримінальним переслідуванням та адміністративним тиском.
Вибір за урядом: Тест на політичну волю та європейський шлях України
Сьогодні м’яч перебуває на полі Кабінету Міністрів. Уряд має ухвалити остаточне рішення та затвердити Антикорупційну стратегію на 2026–2030 роки. Саме це рішення покаже реальне обличчя нинішньої влади та її справжні пріоритети. Варіантів у прем’єр-міністра Юлії Свириденко лише два, і кожен із них матиме колосальні наслідки для країни.
Сценарій перший — Капітуляція перед системою. Уряд піддається шантажу НААУ та тиску з боку Офісу Генпрокурора і вилучає розділ про реформу адвокатури (а також норми про незалежний конкурс для Генпрокурора) із фінального тексту стратегії. Це буде сприйнято як повна перемога Лідії Ізовітової та її політичних патронів, що дозволить їм консервувати корупційні схеми в адвокатурі ще на багато років. Для України це означатиме гарантований зрив євроінтеграційних дедлайнів, жорстку критику у звітах Єврокомісії та потенційне заморожування фінансової допомоги від міжнародних партнерів, для яких верховенство права є ключовою умовою підтримки нашої держави.
Сценарій другий — Державний підхід та європейська інтеграція. Кабмін ігнорує абсурдні кримінальні провадження та вимоги НААУ, затверджує Антикорупційну стратегію у повному обсязі, включаючи розділ про адвокатуру. Це відкриває шлях до підготовки та ухвалення нового прогресивного закону про адвокатуру вже наприкінці 2026 року, проведення чесних електронних виборів за принципом «один адвокат — один голос» та реального оновлення та очищення професії. Це продемонструє всьому світу, що Україна здатна долати внутрішній супротив системи заради свого європейського майбутнього та безпеки своїх громадян.
Як зазначають аналітики в аналізі Фундації DEJURE, самоврядування — це привілей, який працює виключно у поєднанні із відповідальністю перед суспільством.
Якщо інституція відмовляється розв’язувати накопичені проблеми, блокує будь-які спроби внутрішнього очищення і сама перетворюється на генератор корупційних ризиків та інструмент політичного тиску, держава зобов’язана втрутитися і змінити правила гри. Залишити все як є — означає зрадити європейський вибір мільйонів українців та зберегти в країні систему правосуддя епохи Януковича та Медведчука. Вибір за урядом, і цей вибір має бути зроблений на користь європейського майбутнього.
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”