Поки український народ бореться за фізичне виживання, у кулуарах Верховної Ради розгортається сценарій, що дедалі більше нагадує епоху пізнього радянського «застою». Спікер парламенту Руслан Стефанчук, видно, остаточно повірив у свою історичну місію «деміурга» нового правового порядку. Його головне дітище — масштабна рекодифікація Цивільного кодексу — просувається з нечуваною швидкістю, ігноруючи реалії воєнного стану.
Свого часу Леонід Брежнєв мав слабкість до колекціонування орденів та вписування свого імені в історію через «епохальні» звершення. Сьогодні ми бачимо подібну психологічну модель: замість концентрації на розв’язанні критичних проблем оборонного сектору, спікер прагне спорудити собі прижиттєвий юридичний пам’ятник. Це вже не просто законотворчість — це амбіції, поставлені вище за стабільність державної системи.
Рекодифікація Цивільного кодексу: амбіції проти стабільності
Головним каменем спотикання є намір скасувати Господарський кодекс. Юристи-практики попереджають: цивільне право — це фундамент, на якому тримаються всі суспільні відносини. Нинішня судова практика вибудовувалася понад 20 років. За цей час правова система України пройшла шлях від пострадянського хаосу до певної прогнозованості. Хоча Велика Палата Верховного Суду часом дивує неочікуваними висновками, бізнес принаймні розуміє загальні правила гри.
Ухвалення нового кодексу «на вчора» фактично занулює цей колосальний досвід. Ми ризикуємо опинитися в ситуації повного паралічу правозастосування. Судді, адвокати та інвестори опиняться в правовому вакуумі, не розуміючи, як працюватимуть нові норми, доки через 10–15 років Верховний Суд не напрацює нові сталі позиції.
Чому законопроєкт 15150 несе корупційні ризики
Окремої уваги заслуговує аналіз конкретних новацій, зокрема тих, що стосуються прозорості. Аналітики вказують, що під прикриттям «європейських стандартів» у законопроєкт №15150 можуть бути впроваджені механізми, які обмежують свободу слова. Зокрема, дискусійне питання «права на забуття» може стати інструментом для фігурантів антикорупційних розслідувань, дозволяючи їм чистити інформаційний простір від згадок про свої минулі «гріхи».
Будь-який хаос у законодавстві — це ідеальне середовище для «схематозів». Коли старі норми вже не діють, а нові ще не розтлумачені, виникає величезне вікно можливостей для чиновницького свавілля. Чи на часі це зараз, коли кожен ресурс має працювати на перемогу?
Правова система під час війни: питання виживання
Стабільність правил гри в період воєнної агресії — це не розкіш, а питання національної безпеки. Бізнес в Україні працює на межі можливостей, забезпечуючи тил і армію. Пропонувати йому в цей момент повний демонтаж правової бази — це як мінімум безвідповідально.
Реформи мають бути інструментом наближення перемоги, а не джерелом додаткового хаосу. Можливо, варто відкласти будівництво «бронзових пам’ятників» у формі кодексів до мирних часів? Сьогодні країні потрібні снаряди, прозора економіка та ефективна юстиція, а не задоволення манії величі окремих посадовців. Правова стабільність сьогодні варта набагато більше, ніж найпрекрасніші теоретичні конструкції, написані заради рядка в підручнику історії.
Настав час розставити пріоритети: або ми працюємо на державу, або держава стає заручником амбіцій «батьків нового права». Вибір очевидний, але чи вистачить мудрості тим, хто сидить у високих кабінетах, зупинити цей «реформаторський свербіж»?
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”