Сьогодні питання прозорості використання державних коштів стоїть гостріше, ніж будь-коли, адже кожна гривня, що не потрапила до війська, — це пряма загроза національній безпеці. На жаль, останні події показують, що системна корупція в оборонних закупівлях залишається одним із найболючіших викликів для держави. Журналістські розслідування та дані правоохоронців відкривають завісу над приголомшливими цифрами: лише через дві сумнівні схеми з бюджету було виведено понад 3,8 мільярда гривень. Ці кошти мали піти на критично важливе озброєння та захист для наших воїнів, але замість цього вони «розчинилися» на рахунках посередників.
Схема «Львівського Арсеналу» та 1,5 мільярда за неіснуючі боєприпаси
Одним із найбільш зухвалих прикладів того, як працює корупція в оборонних закупівлях, стала справа компанії «Львівський Арсенал». У жовтні 2022 року Міністерство оборони уклало контракт на постачання мінометних пострілів калібру 120 мм та 82 мм на загальну суму 1,495 мільярда гривень. Попри те, що ситуація на фронті вимагала негайних рішень, посадовці погодили умови зі 100% передоплатою. Це відкрило шлях до маніпуляцій, які фактично залишили армію без снарядів у найкритичніший момент.
Як з’ясувалося пізніше, «Львівський Арсенал» виступав лише ланкою в ланцюжку посередників. Отримавши кошти, компанія перерахувала частину суми словацькій фірмі Sevotech, яка, своєю чергою, мала закупити боєприпаси у виробника. Проте реальність виявилася набагато гіршою: фірма не мала відповідних ліцензій на експорт, а виробник взагалі не підтверджував наявність товару. Таким чином, аванси без поставок через «Львівський Арсенал» стали класичною ілюстрацією того, як через фіктивні домовленості вимиваються державні ресурси. Гроші просто «зависли» за кордоном, а судова тяганина щодо їх повернення триває до сьогодні.
Чеська компанія Lechmar та зниклі 2,3 мільярда на захисному спорядженні
Не менш вражаючим за масштабами є кейс із чеською компанією Lechmar, де фігурує сума у 2,3 мільярда гривень. У цьому випадку корупція в оборонних закупівлях торкнулася не лише Міністерства оборони, а й Державної прикордонної служби України (ДПСУ). Контракти стосувалися постачання бронежилетів, шоломів та іншого захисного спорядження, яке є життєво необхідним для кожного бійця.
Проблема з Lechmar полягала в тому, що компанія, яка отримала величезні авансові платежі, не мала реальних потужностей для виконання замовлення в заявлених обсягах. Замість якісної продукції Україна отримала або затримки, або товари, що не відповідали технічним вимогам. Особливе обурення викликає те, що роль посадовців Міноборони і ДПСУ у цій справі виглядає не як помилка, а як цілеспрямоване ігнорування ризиків. Підписи на документах про перерахування мільярдів ставилися без належної перевірки контрагента, що дало змогу вивести кошти на іноземні рахунки, звідки їх надзвичайно важко повернути в український бюджет.
Ключові дійові особи: роль Олександра Лієва та механізми впливу
Коли ми аналізуємо такі масштабні збитки, виникає логічне запитання: хто саме несе відповідальність за ці рішення? У центрі розслідування справи «Львівського Арсеналу» опинився Олександр Лієв, колишній т.в.о. керівника департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки МОУ. Саме він підписував ключові документи, що санкціонували корупцію в оборонних закупівлях через авансування сумнівних структур.
Попри численні застереження та внутрішні звіти, які могли вказувати на ненадійність постачальників, бюрократична машина продовжувала працювати на користь посередників. Прокурори та журналісти наголошують, що роль посадовців у розкраданні коштів полягала у створенні штучних умов, за яких «свої» компанії отримували перевагу, навіть не маючи досвіду чи ліцензій. Це свідчить про глибоку інституційну проблему, де особисті зв’язки та корупційна вигода ставилися вище за потреби оборони. Оборона країни виявилася зручним майданчиком для збагачення окремих осіб, які цинічно використовували статус війни для прикриття своїх оборудок.
Наслідки для фронту та міжнародної підтримки
Втрата 3,8 мільярда гривень — це не просто статистична похибка в бюджеті. Це тисячі життів, які могли бути врятовані завдяки своєчасному постачанню мін та якісної броні. Коли корупція в оборонних закупівлях стає системною, вона безпосередньо впливає на динаміку бойових дій. Відсутність боєприпасів змушує наших артилеристів працювати в умовах жорсткого ліміту, що дає ворогу перевагу на певних ділянках фронту. Крім того, подібні скандали завдають нищівного удару по репутації України на міжнародній арені.
Наші західні партнери, які надають фінансову та військову допомогу, уважно стежать за кожним центом. Інформація про те, що аванси без постачання через Lechmar стали можливими через халатність або злий умисел високопосадовців, дає додаткові аргументи противникам підтримки України за кордоном. Це створює небезпечний прецедент, коли внутрішні вороги — корупціонери — допомагають зовнішньому агресору, підриваючи єдність союзників та довіру власного народу до державних інституцій.
Чи можливе очищення системи та повернення мільярдів?
Боротьба з цією гідрою вимагає не лише гучних заголовків, а й реальних вироків суду. Наразі тривають розслідування, проводяться обшуки та висуваються підозри, проте реальне повернення коштів залишається під питанням. Досвід справ «Львівського Арсеналу» та Lechmar показує, що корупція в оборонних закупівлях дуже добре вміє ховати кінці у воду через мережу офшорів та підставних осіб у Європі.
Для того, щоб ситуація змінилася радикально, необхідно запровадити кілька ключових реформ: По-перше, повна цифровізація та відкритість усіх тилових закупівель, де це не загрожує безпеці операцій. По-друге, запровадження персональної фінансової відповідальності чиновників за підписання контрактів із неперевіреними постачальниками. По-третє, посилення ролі громадського контролю та незалежних аудиторів, які могли б блокувати підозрілі транзакції на етапі погодження. Тільки через прозорість та невідворотність покарання за роль посадовців у розкраданні коштів можна відновити справедливість.
Українське суспільство вже не буде толерувати «схематози» на крові. Кожна деталь розслідування щодо того, як 1,5 млрд через «Львівський Арсенал» і 2,3 млрд через Lechmar були вкрадені у держави, має стати фундаментом для побудови нової, чесної системи забезпечення армії. Війна не списує корупцію — вона робить її мародерством, яке має каратися за законами воєнного часу. Ми продовжуємо спостерігати за розвитком цих справ і вимагати максимальної публічності у висвітленні кожного кроку правосуддя. Очищення оборонного сектору — це не просто бажання, це питання виживання нації.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”